EU flags, European Parliament, Strasbourg
Ультраправі партії досягли значних успіхів на виборах до Європарламенту, похитнувши традиційну розстановку політичних сил у Євросоюзі.
Протягом чотирьох днів до кінця минулого тижня, з 6 по 9 червня, близько 373 мільйонів європейців – від Фінляндії на півночі до Кіпру на півдні, Ірландії на заході та Болгарії на сході – мали змогу проголосувати за майбутній склад Європарламенту (ЄП). Це перші вибори з часів болючого Brexit, коли Великобританія перестала бути повноцінним членом європейської сім’ї та обрала свій власний шлях. Цьогоріч волевиявлення відбувалося в умовах значних світових потрясінь та гібридних загроз зі сторони Росії, що вже третій рік поспіль веде масштабну кровопролитну війну в Україні, змусивши демократичний світ переосмисли питання власної безпеки. Значні успіхи ультраправих партій у Франції та Німеччині не змогли підірвати центристську більшість у ЄП, однак відтепер його в законодавчих органах засідатиме більше крайніх правих депутатів, ніж будь-коли, а отже, до них доведеться прислухатися.
Як проходили вибори?
«Ми перемогли на європейських виборах. Ми – безсумнівно, найсильніша партія. Ми – якір стабільності. Центр тримається», – заявила нинішня очільниця Європейської Комісії (ЄК) Урсула фон дер Ляєн журналістам, які зібралися в Європарламенті в Брюсселі, щойно з’явилися попередні результати виборів.
Сам процес голосування у деяких країнах ЄЄ розпочався ще минулого четверга. Однак найважливіша його частина відбулась напередодні. Виборці приходили на дільниці у 21 державі ЄС, у тому числі у Франції та Німеччині. Також голосування пройшло у Польщі, Іспанії, Італії (другий день), Австрії, Бельгії, Болгарії, Хорватії, Кіпрі, Данії, Естонії, Фінляндії, Греції, Угорщині, Литві, Люксембурзі, Португалії, Румунії, Словенії та Швеції.
Цього року, зважаючи на певні демографічні зміни, громадяни країн ЄС обирали 720 членів ЄП – на 15 депутатів більше, ніж під час виборів 2019 року. По два додаткових місця в законодавчий орган отримають Франція, Іспанія і Нідерланди, на одного депутата збільшать своє представництво Австрія, Данія, Бельгія, Польща, Фінляндія, Словаччина, Ірландія, Словенія і Латвія.
За абсолютними показниками найбільше представництво матимуть Німеччина (96 місць), Франція (81), Італія (76), Іспанія (61) та Польща (53), а найменшу – Словенія, Литва, Естонія, Кіпр, Люксембург та Мальта, на які припадатимуть від 6 до 9 депутатських місць.
Як і прогнозувалося, поточна політична палітра на виборах 2024 року зберіглася – в парламент потрапили усі політичні партії, що нині входять до складу ЄП. Правоцентристська група – Європейська народна партія (ЄНП) – отримує 191 із 720 місць. На другому місці опинилася дещо ослаблена лівоцентристська група соціалістів і демократів, яка отримала 135 крісел, за нею йде ліберальна група Renew з 83 місцями, що зазнала істотних електоральних втрат. Привід для радості був і в обох правоконсервативних груп ЄП – Європейських консерваторів і реформістів та «Ідентичності й демократії», хоча приріст у них виявився скромнішим, ніж вони розраховували. Вони отримали 71 і 58 місць відповідно. Крім того, за прогнозами, 14 місць у ЄП отримає правопопулістська АдН, яка, попри низку скандалів, стала другою за величиною силою в Німеччині після партії фон дер Ляєн ХДС.
Французька сенсація
Головною шокуючою новиною стали результати виборів у Франції, де президент Еммануель Макрон ще до оприлюднення остаточних офіційних підсумків оголосив проведення позачергових парламентських виборів у своїй країні. Його центристська проєвропейська партія “Відродження” набрала лише 15 відсотків голосів, зазнавши нищівної поразки на тлі успіху ультраправого “Національного об’єднання”, що набрало у Франції понад 30 відсотків голосів.
«Я вирішив повернути вам право вибору нашого парламентського майбутнього шляхом голосування. Тож я розпускаю Національні збори, – заявив Макрон у зверненні до нації. – Крайні праві партії… просуваються всюди на континенті. Це ситуація, з якою я не можу змиритися».
Отже французькі виборці повернуться на виборчі дільниці 30 червня і 7 липня, всього за кілька тижнів до початку Олімпійських ігор у Парижі. Позиція самого Макрона поки що убезпечена, оскільки він був переобраний на посаду президента 2022 року, випередивши кандидатку від “Національного об’єднання” Марін Ле Пен. Остання ж одразу привітала заяву Макрона. «Ми готові взяти владу у свої руки, якщо французи нададуть нам довіру на цих виборах, – заявила вона. – Ми готові трансформувати країну, захистити інтереси французів, зупинити масову міграцію».
Партія Шольца втрачає вплив
У Німеччині партія канцлера Олафа Шольца – СДПН – посіла третє місце, показавши найгірший результат за всю історію виборів у ЄС. Один з її молодших партнерів у федеральному коаліційному уряду, «Зелені», також зазнали болючої поразки, втративши 10 з 25 місць у ЄП. Це загальноєвропейська тенденція: по всьому ЄС партії «Зелених» не змогли втриматися на хвилі популярності 2019 року, тому загалом вони утратять 18 місць, зберігши 53. Відповідь очевидна – багато виборців постраждали від кризи вартості життя, мають занепокоєння щодо міграції та ціни «зеленого» переходу, а також стурбовані зростанням геополітичної напруженості, зокрема війною РФ проти України. Ультраправі партії скористалися цим занепокоєнням і запропонували електорату власну «альтернативу». Загалом «зсув управо» означатиме, що ЄП, можливо, буде менш орієнтований на політику щодо зміни клімату й реформи, необхідні для розширення ЄС, але з більшим ентузіазмом підтримуватиме заходи з обмеження імміграції.
Хто очолить головні органи ЄС
Тепер новоспечені парламентарі мають заново сформувати правлячу коаліцію, від якої залежатиме підтримка тих чи інших політиків на головні посади ЄС — очільників Єврокомісії, Євроради, ЄП та головного дипломата ЄС.
Очікується, що палка прибічниця України, німкеня Урсула фон дер Ляєн, збереже посаду голови ЄК за оновленого складу ЄП. Зазначимо, у 2019 році вона отримала в парламенті лише на 9 голосів більше від потрібної для призначення кількості. Тож навіть у разі перепризначення їй доведеться співпрацювати з іншими партіями, аби отримати підтримку й утвердитися на посаді.
Слід додати, що голова ЄК після свого обрання має у співпраці з урядами усіх країн ЄС запустити новий склад Єврокомісії, зокрема обрати віцепрезидентів, верховного представника ЄС із питань спільної зовнішньої та безпекової політики та інших єврокомісарів. Кожен майбутній член ЄК висувається окремою країною ЄС, а голова Комісії доручає кожному з них відповідати за конкретну сферу політики, наприклад енергетику, економіку або довкілля. Зрештою, увесь склад ЄК затверджується ЄП.
Між тим на пост президента ЄК можуть висувати інших представників, як от французький лідер Еммануель Макрон, який, як пише преса, планує просувати на цю посаду колишнього прем’єра Італії Маріо Драгі. Втім, Драгі на своїй посаді також запам’ятався підтримкою України, тому навряд чи українцям варто турбуватися. Іншою кандидатурою називають чинного президента Румунії Клауса Йоганніса.
Схожа ситуація з президентом ЄП, ким наразі є італійка Роберта Мецола. Ця посада також затверджується євродепутатами.
Не менш важливою є посада президента Євроради, яку наразі обіймає француз Шарль Мішель. Вже відомо, що він залишить свою посаду, але рішення щодо затвердження нового глави Європейської ради буде залежати значною мірою від самих лідерів країн – членів ЄС. Ймовірними кандидатурами на вакантну посаду називають колишнього очільника уряду Португалії Антоніу Кошту чи прем’єр-міністерку Данії Метте Фредеріксен.
Посада високого представника ЄС з питань зовнішньої політики і оборони, яку в цій каденції обіймає іспанець Жозеп Боррель, також зазнає змін. Очікується, що він піде з посади, а тому порядок призначення політика на роль головного дипломата ЄС залежатиме від ЄК. Наразі оглядачі не роблять однозначних суджень щодо наступного головного дипломата ЄС, але обговорюються очільниця уряду Естонії Кая Каллас, яку називають одним із лідерів цієї політичної боротьби. Також лунає ім’я прем’єр-міністра Чехії Петра Фіали.
Зазначимо, російське вторгнення в Україну суттєво вплинуло на порядок денний європейської політики. Зокрема, правляча партія ЄП запропонувала створити нову посаду комісара з питань оборони, трансформувавши посаду головного дипломата ЄС. Крім того, найбільша політична група ЄП ухвалила спеціальну резолюцію щодо Плану ЄС для перемоги України, в якій окреслено конкретні заходи з реформування всієї системи військової допомоги та переходу від індивідуальних до колективних дій і розподілу ресурсів.
Чи слід Україні боятися ультраправих?
Збільшення представництва правого крила в ЄП не є прямою загрозою для України, проте наслідки зростання популярності ультраправих можуть бути тривалими. Успішний результат на європейських виборах може зміцнити націоналістичні партії в окремих країнах і посилити вплив Кремля на цьому рівні.Тому скорочення або навіть припинення військової допомоги, згортання спільних з Україною оборонних проєктів та поширення потужних проросійських наративів можуть стати довгостроковою реальністю. Часто ультраправі партії та їхні лідери є провідниками російської пропаганди. Наприклад, лідер австрійської FPÖ Герберт Кікль виступав проти 50-мільярдного пакету допомоги Україні від ЄС, називав Україну «бездонною ямою» і постійно критикує антиросійські санкції та військову допомогу Україні.
Більше того, деяких ультраправих політиків, як-от провідного євродепутата від «Альтернативи для Німеччини» Максиміліана Кра, підозрюють в отриманні грошей від агентів Кремля. Помічника цього політика заарештували за підозрою у шпигунстві на користь Китаю. Не можна ігнорувати і французьку партію «Національне об’єднання», яка утрималася під час ухвалення нещодавньої резолюції на підтримку франко-української угоди про безпеку і виступає проти вступу України до ЄС та передачі Києву ракет великої дальності. До того ж у Кремлі ніколи не приховували, що симпатизують таким політичним силам, як партія «Національне об’єднання» й «Альтернатива для Німеччини».
«Як бачимо, ультраправі тенденції в Європі грають на руку Москві. Кремль вербує депутатів ЄП як «агентів впливу», створює залежні відносини з деякими європейськими політичними партіями та посилює дезінформацію через мережі впливу і медіа. Західні країни неодноразово викривали російське втручання в інформаційне поле напередодні європейських виборів», – пише аналітик Громадянської мережі ОПОРА, експерт з виборів Дмитро Баштовий. За його словами, мета Росії очевидна – розколоти європейську єдність і зменшити підтримку України. «Тож не дивно, що Захід послідовно посилював заходи безпеки перед виборами, зокрема у соціальних мережах. А у травні Рада ЄС призупинила мовлення на території ЄС ще чотирьох російських пропагандистських ЗМІ: Voice of Europe, РИА Новости, Известия та Российская газета», – додає він.
Старт переговорів про вступ України до ЄС та «фактор Орбана»
Питання членства України в ЄС також стоїть на порядку денному. Зазначимо, затвердження Переговірної рамки європейці відразу перенесли на період після виборів до ЄП, щоб виключити, хоча б формально, український фактор з передвиборчих перегонів і коаліційних домовленостей. Водночас усі питання з цього приводу хочуть владнати до того як головування в ЄС перейде до Будапешту, що відбудеться 1 липня. За попередньою інформацією, переговори мають відбутися вже 25 червня.
Зазначимо, протягом останнього часу Угорщина була основним блокуючим фактором у питаннях, пов’язаних зі вступом України до ЄС та допомогою ЄС нашій державі. При цьому Будапешт активно зловживав риторикою існування нібито порушень прав угорської меншини в Україні. Як свідчать заяви угорських топ-дипломатів, хоча в цих питаннях відзначається посилення взаєморозуміння між Києвом і Будапештом, запитання все ще залишаються, зокрема стосовно тексту деяких положень Переговірної рамки.
Між тим, на виборах до ЄП панівна партія Угорщини «Фідес» прем’єр-міністра Віктора Орбана схоже, отримала найгірший результат за два десятиліття після того, як голоси в неї відібрала новостворена опозиція. За попередніми підрахунками, опозиціонер Петер Мадяр — колишній інсайдер керівної партії, який став її суперником, — і його партія «Повага і свобода» (TISZA) набрала 30,1%. Тоді як «Фідес»— 44%, що значно нижче, ніж передбачали опитування. Такі результати дадуть «Фідес» 11 місць у Європарламенті, а «Повазі і свободі» — сім місць. Хоча для України такий результат навряд чи покращить ситуацію у двосторонніх відносинах.
«Кейс Угорщини дуже показовий. Тому що прем’єр Віктор Орбан демонструє як буде діяти в цій ситуації. Він показує, що буде «вибивати» з ЄС гроші для угорців і говорити про те, що вони «приймали біженців з України», що дійсно було. І Словаччина теж приймала українських біженців. І прем’єр Фіцо, коли прийде до тями, теж буде підтримувати Орбана в цьому питанні. Це все буде звучати. Тому ми маємо до цього бути всіляко готові і максимально з цим працювати. Логіка в діях Орбана є, хоча вона нам не подобається і ми вважаємо його російським шпигуном. Але насправді він російський посіпака. Це все ж різні категорії. І при цьому політик примудряється захищати інтереси своїх виборців», – зазначив директор Інституту світової політики Євген Магда.
За його словами, поляризація ЄП надихає Кремль, проте Україні потрібно апелювати до того, що без неї жодний європейський чи євроатлантичний проєкт не буде повним, адже це найбільша держава європейського континенту. «Ми маємо говорити максимально з усіма. Але при цьому спиратися на те, що Україна повинна відновити свою територіальні цілісність. Маємо говорити, в тому числі з ультраправими, про те, яким має бути світ без Росії, доносити свій порядок денний мовою європейських інтересів і нашої європейської ідентичності. Тим більше, що одна з груп ультраправих називається «Ідентичність і демократія»», – додав він.
Якщо Україна стане повноправним членом європейської родини, зможе отримати не менше 50 мандатів у ЄП. У перші 7 років після вступу до ЄС офіційний Київ може претендувати на близько 186 млрд євро. Зазначимо, на думку європейського комісара з бюджетних питань Йоганнеса Гана, це не становитиме значних фінансових труднощів для ЄС. В свою чергу, український уряд запевняє, що приєднання України принесе більше вигоди, ніж витрат, зокрема у сферах енергетики, оборони, сільського господарства, сировини та цифрових технологій. Правда, спочатку доведеться докласти чимало зусиль для відбудови інфраструктури, що зазнала значних ушкоджень від постійний ракетних атак російського агресора.