Блокада Донбасу, як і війна, вкрай згубно позначилася на металургії, яка перебуває в критичному стані й обвалилася до рівня виробництва двадцятирічної давності. І це коли на зовнішніх ринках склалася сприятлива ситуація, і металургія могла б дати солідні валютні надходження.
За даними Всесвітньої асоціації виробників сталі (World Steel Association), до кінця 2017 р. світова потреба в сталі збільшиться до 1,6 млрд тонн, що на 7% більше, ніж 2016 року. У 2018 р. очікується зростання ще на 1,6%. У 2016 р. порівняно з 2015 р. також було зростання, на 1%.
Натомість в Україні металургійне виробництво впало до рівня 1995-1996 рр., коли був пострадянський занепад економіки.
За 9 місяців 2017 р. виробництво чавуну становить 14,6 млн тонн, що на 18% менше показників за аналогічний період 2016 р. Сталі вироблено 15,8 млн тонн (на 14% менше), прокату – 13,5 млн тонн (на 16% менше).
Очікується, що за підсумками 2017 р. виробництво становитиме: чавуну – 20 млн тонн (-14% порівняно з 2016 р.), сталі – 21 млн тонн (-12%), прокату – 18 млн тонн (-14%).
Якщо порівнювати з найвдалішим для металургії та всієї пострадянської економіки України 2007 р., то цифри шокують ще більше.
«Порівняно з показовим 2007 р. виробництво чавуну знизилося на 15 млн тонн (-43%), сталі – на 21 млн тонн (-50%), прокату – на 20 млн тонн (-50%), що відповідає рівню виробництва 1995-1996 років», – зазначають в об’єднанні «Укрметалургпром».
Значна частина металургійних потужностей простоює. За даними «Укрметалургпрому», працюють 18 із 28 доменних печей (завантаження на 64%), 14 конвертерів з 21 (67%), 8 мартенівських печей з 9 (89%) та 7 електропечей з 15 (47%). До того ж 7 доменних печей перебувають на тривалій консервації.
У 2007 р. Україна посідала 7-ме місце у світі за обсягами виробництва сталі та третє – за експортом металу. Навіть у 2013-2016 рр. Україна ще трималася в десятці найбільших виробників металу.
Однак уже навесні 2017 р. в рейтингу найбільших виробників сталі WorldSteel Україна опустилася на 14-те місце.
Усе це відбувається на тлі найвищих з вересня 2014 р. світових цін на сталь. Зараз металургія могла б давати країні мільярди доларів виручки.
Найпровальнішим був 2015 рік. Через війну на Донбасі та вихід деяких його територій з-під контролю зупинилися багато великих підприємств – «Донецьксталь», Донецький електрометалургійний завод, Єнакіївський та Макіївський металургійні заводи, а також Алчевський меткомбінат у Луганській області.
Через перебої з постачанням сировини різко скоротили випуск продукції меткомбінати «Азовсталь» та імені Ілліча, що в Маріуполі. Концерн Ахметова «Метінвест», до якого входять ці маріупольські підприємства, опинився на межі технічного дефолту, заборгувавши кредиторам близько $113 млн.
Негативну роль відіграла втрата російського ринку, а також демпінг на зовнішніх ринках виробників Китаю, у якому відбувається перевиробництво металу.
Пожвавлення на зовнішніх ринках металу зробило свою справу, і 2016 року виробництво сталі в Україні зросло на 6%, до майже 24,2 млн тонн порівняно з 22,9 млн тонн у 2015 р. Щоправда, цим цифрам дуже далеко до 2013 року, коли виробництво сталі становило 32,7 млн тонн.
Однак потім знову почалося падіння виробництва через блокаду неконтрольованих районів Донбасу, що почалася наприкінці 2016 р. У відповідь у лютому 2017 р. в “ДНР” та “ЛНР” оголосили про «націоналізацію» підприємств, що раніше перебували під юрисдикцією України. Це торкнулося Єнакіївського та Макіївського метзаводів, Харцизького трубного заводу. Постраждали й металургійні підприємства, розташовані на контрольованій території.
Розрив виробничих зв’язків призвів до падіння виробництва. Припинення постачання з неконтрольованих підприємств коксу та коксівного вугілля змусило підприємства купувати більш дорогу сировину за кордоном.
Блокада є досить неоднозначною акцією. З одного боку, блокада – це припинення фактичної підтримки сепаратизму та зовнішньої агресії, що начебто правильно. З іншого боку, падіння через блокаду ОРДЛО виробництва, зайнятості, доходів громадян та економіки загалом веде до загострення соціальних проблем, наслідком чого стає подальша ескалація сепаратистських настроїв та ослаблення країни перед обличчям зовнішньої агресії.
Влада й олігархи мали зважати на всі сторони проблеми та забезпечити заміщення порушених виробничих зв’язків, а також нових ринків збуту.
Крім того, українські виробники металу потрапили під дію антидемпінгових санкцій Євросоюзу, і це тільки початок. На початку жовтня Єврокомісія погодила поправки до законодавства про заходи протидії демпінгу та субсидій у торгівлі.
Ці антидемпінгові норми стосуються насамперед Китаю. Зі вступом Піднебесної 2001 року до СОТ Євросоюз дав Китаю 16 років на те, щоб економіка була приведена до ринкової. Термін закінчився, і норми посилили, бо Китай, на думку Єврокомісії, свої зобов’язання виконав не в повному обсязі.
У червні мита на імпорт сталі з Китаю в Європі підвищили до 35,9%, оскільки Китай затоварює й обвалює світовий ринок сталі через перевиробництво в країні. Тільки у 2016 р. експорт китайської сталі зріс на фантастичні 30%. Потерпають від цього насамперед західні виробники металу.
Однак нові антидемпінгові норми торкнуться й українських виробників. Зміни полягають у такому. Раніше процедури антидемпінгового розслідування були визначені окремо для країн з ринковою економікою (у цьому разі порівнювали ціни внутрішні, експортні та середні ринкові) та для країн з неринковою економікою (визначали собівартість виробництва сталі за кожним із компонентів).
Тепер ці методи об’єднано в один, і рішення щодо введення антидемпінгових мит ухвалюватимуть для кожної країни окремо, з огляду на такі складові собівартості прокату, як рівень оплати праці персоналу та витрати на охорону навколишнього середовища.
Екологією в металургійних регіонах у нас взагалі не надто «переймаються». А зарплата в українській металургії та загалом в Україні є однією з найнижчих у світі, і навіть у Росії вона вища.
У підсумку вже постраждав холдинг «Метінвест» Ахметова. На початку жовтня нинішнього року Єврокомісія ввела мито в розмірі €60,5 на тонну гарячекатаного листа походженням з України. Його основними вітчизняними виробниками є «Запоріжсталь» та Маріупольський меткомбінат ім. Ілліча, що входять до «Метінвесту».
З’явилась інформація про те, що «Метінвест» може взагалі піти з європейського ринку сталі, а такі європейські антидемпінгові заходи можуть торкнутися й інших вітчизняних виробників.
Очевидно, що через європейський антидемпінг металургійні підприємства очікують серйозні проблеми. Виробники можуть зовсім втратити прибутковий європейський ринок. Це призведе до подальшого падіння виробництва, скорочення експортної виручки, зростання безробіття та бідності, загострення соціальних проблем.
Чекає на вітчизняних металургів ще одна прикрість, однак уже внутрішнього походження. НАК «Нафтогаз» з 1 листопада 2017 р. вкотре підвищує мінімальні ціни на газ для промислових споживачів на 7,8% – з 8164,8 грн за тис. куб. м до 8805,6 грн. Максимальні ціни зростуть на 7,5% – з 9016 грн до 9692 грн за тис. куб. м. (Тут усі ціни наведено з ПДВ та іншими витратами). 1 жовтня «Нафтогаз» уже підвищував тариф на природний газ для промислових споживачів на 3%, та, мабуть, «видалося мало».
Попри проведені останнім часом заходи зі зниження енерговитрат, залежність металургійних підприємств від газу залишається високою. Середньодобове споживання блакитного палива металургами оцінюють у 4-4,5 млн кубометрів.
Очевидно, що подальше підвищення вартості газу призведе до зростання собівартості, зниження конкурентності на зовнішніх ринках, передусім порівняно з китайськими виробниками металу, які демпінгують.
Падіння металургії призвело до того, що країна недоотримує значну частину валютної виручки.
Водночас, за даними Держстату, негативне сальдо торгового балансу України за перше півріччя становить близько $3,5 млрд.
До того ж із приблизно $18 млрд валютних резервів Нацбанку лише $5 млрд становлять чисті резерви. Усе решта – це кредитні кошти, отримані головним чином від МВФ, які рано чи пізно доведеться віддавати.
А віддавати доведеться вже незабаром. У 2018 р. сума виплат з обслуговування зовнішнього боргу становитиме $4,1 млрд, у 2019 р. – $6,1 млрд, а 2020 р. – ще $7,5 млрд.
Виручка від експорту металу могла б пом’якшити фінансову ситуацію та запобігти цілком можливому дефолту, однак потік доларів неухильно вичерпується через скорочення виробництва й експорт металу.