Фінансові втрати бізнесових структур через масове банкротство банківських установ, що мало місце в останні три роки, важко недооцінити. Згідно з підрахунками, оприлюдненими очільницею Нацбанку Валерією Гонтарєвою, на середину 2016-го року компанії втратили у збанкрутілих банках 52 млрд. грн. Деякі експерти навесні цього року оцінювали величину таких втрат бізнесу у розмірі 73 млрд. грн.
«Бізнес-структури займають особливе місце серед сумних підсумків «банкопаду» останніх років. Адже мова йде про реальний сектор економіки, що сплачує податки та створює робочі місця. А відповідно до чинного законодавства їхні кошти перебувають в останніх чергах кредиторів банків, що ліквідуються. Неплатоспроможність обслуговуючого банку дуже часто мала наслідком фактичну втрату більшості коштів малими підприємствами та ставала причиною їх подальшого банкрутства», — каже в коментарі «i» незалежний банківський експерт, кандидат економічних наук Вадим Сирота.
Тим часом, Нацбанк публічно не заперечує можливості часткового охоплення системою гарантування вкладів коштів бізнесових структур. Зокрема, у Звіті про фінансову стабільність, оприлюдненому у грудні 2016-го року, Нацбанк підкреслив, що «В Австралії, Великій Британії, Норвегії, Франції система гарантування вкладів охоплює депозити фізичних та юридичних осіб, а також вклади громад або окремих фінансових установ (пенсійних чи страхових фондів). У ЄС на сьогодні гарантують повернення депозитів фізичним особам і неприбутковим організаціям, а також юридичним особам (інколи тільки МСП)».
Тому начебто цілком логічним в цьому контексті виглядає поширення з 1 січня 2017 р. потенційного відшкодування Фондом гарантування вкладів на кошти фізичних осіб-підприємців у межах до 200 тис. гривень. Звісно, зворотної сили це не має — ФОПи мають право на компенсацію, якщо банківська установа, де вони тримають свої заощадження, буде визнана неплатоспроможною уже після 1-го січня 2017 року.
«Проте, посадові особи не акцентують увагу на тому, що збільшення ймовірного обсягу виплат не забезпечується наявністю відповідних фінансових ресурсів. Враховуючи катастрофічну боргову залежність ФГВФО від Уряду та Нацбанку, виникають сумніви у його здатності забезпечити виконання нових вимог Закону… Ми ж не прагнемо застосовувати «приховану емісію», правда?», — каже Вадим Сирота.
Нагадаємо, що банки сплачуть до Фонду платіж, що пропорційний обсягу залучених депозитів відповідної категорії. Це слугує страховим платежем, оскільки сама система є за своєю сутті страхуванням. Але якщо в страхуванні відсоток залежить від рівня ризику, то розмір відрахування до ФГВФО записаний в законі та не міняється. Тому коли банки почали банкрутіти частіше, грошей Фонду почало не вистачати.
Тим часом, директор-розпорядник Фонду гарантування вкладів фізосіб Костянтин Ворушилін каже, що до кінця літа жоден із великих банків не мав би збанкрутувати. Проте, за його словами, банки, які можуть не виконати вимоги до капіталізації, все-таки є.
Якщо говорити про число тих фізосіб-підприємців, які є на сьогодні вкладниками банків і знаходяться «під гарантією» Фонду гарантування вкладів, то воно досить значне. Згідно з оприлюдненими даними банків, що є учасниками ФГВФО, свої гроші банківським установам довірили 1,098 млн. підприємців. Середній розмір депозиту становить 12189 гривень — на чверть більше, ніж у фізичних осіб. Загальний обсяг коштів, які фізособи-підприємці довірили банківській системі, становить 13,393 млрд грн.
Згідно з інформацією Державної фіскальної служби, в Україні зареєстровано близько 2,1 млн. фізичних осіб-підприємців. Тобто, тільки половина із них довіряє свої гроші банківським установам (або має зайві кошти — Ред.).
«Після введення тимчасової адміністрації і подальшого оголошення банку банкротом, фізособи-підприємці втрачали можливість розпоряджатися своїми коштами, які були у них на рахунках. Гроші «заморожувались». Це, фактично, паралізовувало їхню роботу – вони не могли проводити платежі, сплачувати податки та виплачувати заробітну платню своїм працівникам. Таким чином, навчені «гірким досвідом», підприємці радше будуть тримати свої гроші під матрацами, аніж в банках», — каже генеральний директор Спілки підприємців малих, середніх і приватизованих підприємств В’ячеслав Биковець.
Як варіант, в одному банку можна тримати не більше гарантованої суми. Питання повернення більших сум розглядаються лише у порядку задоволення загальної черги кредиторських вимог. А там фізичні особи-підприємці знаходяться у сьомій черзі, де очевидно, що навіть після розпродажу ФГВФО всього майна банка-банкрота, грошей для того, щоб повернути їм, уже не залишиться.
Тим часом, навіть тих гарантій, які мають фізичні особи і фізособи-підприємці від ФГВФО, юрособи не мають. Їм доводиться чекати, чим закінчиться «введення тимчасової адміністрації». І тут можуть бути два варіанти. Перший — більш оптимістичний – активи та зобов’язання його банку продаються іншому суб’єкту — банку або іншому інвестору — з’являється можливість повернути свої кошти у нового дебітора. Другий — песимістичний — ліквідація банківської установи. І тут уже та ж таки «сьома черга» або, як іще кажуть, жартуючи, економічні експерти «грошей не чекай».
Говорити про те, що може бути створений якийсь механізм (окремий фонд) гарантування вкладів для великих компаній, сьогодні складно. Очевидно, що для великого бізнесу компенсація у 200 тис. гривень при втраті мільйонних активів — «піщинка в морі».
«Це досить актуальне питання, але відповідь на нього не означає, що потрібно створювати спеціальний фонд, який би гарантував бізнесу повернення вкладів. Бізнес сам творець доданої вартості. Коли ми захищаємо вклади фізичних осіб, то ми захищаємо їх тому, що фізичні особи не створюють додану вартість. Людина щось заробила, відклала собі, може, «на чорний день» і все. А бізнес… Його завдання, основне цивілізаційне покликання — це організовувати і вести процеси створення доданої вартості, із якої виплачуються потім заробітні плати, премії, стипендії, пенсії тощо», — каже в коментарі «і» економічний експерт, екс-член Ради Національної асоціації банків України Віктор Лисицький.
Загалом же, Віктор Лисицький радить «копати проблему в корені» — не шукати варіантів, як компенсовувати бізнесу втрачені у збанкрутілих банках кошти, а розібратися в тому, чому так сталося, і в подальшому запобігати подібним ситуаціям. «Потрібно не фонд гарантування вкладів створювати, а належні умови для роботи бізнесу», — каже він..
Тим часом, згідно з інформацією ФГВФО, багато великих клієнтів банків, завчасно самі повертали собі вкладені у проблемні банки гроші шляхом певної сумнівної компенсаційної схеми. Незадовго до банкрутства банку вони домовлялися з фінансовою установою про те, щоб обміняти свій депозит на кредити, який цей банк надав позичальникам. Таким чином, отримувались платежі за кредитами і застава за ними.
На сьогодні майже половина кредитного портфеля неплатоспроможних банків — кредити 600 бізнес-груп. Разом вони заборгували банкам майже 180 млрд. грн. і, вочевидь, не думають їх повертати. Так, згідно з даними ФГВФО, лише 5% відсотків позичальників збанкрутілих банків виявляють бажання повернути борг. Водночас, Фонд гарантування вкладів заявляє, що не визнає угоди обміну депозитів на кредити, і оскаржує їх у судах.
Тим часом, економічні експерти радять надмірно не покладатися на гарантії регуляторів-страховиків. «Як би це цинічно не звучало, але ефективним механізмом повернення коштів залишиться все-таки практика тіньових взаємозаліків між кредиторами та позичальниками банків, що ліквідуються», — каже Вадим Сирота.
Виходом, експерт вважає, має стати запобігання виникненню подібних ситуацій за рахунок надійного банківського нагляду. «Хотілося б порадити наглядовцям регулятора більш активно використовувати інформацію про затримку платежів банками саме від фізичних осіб-підприємців у якості досить об’єктивного індикатора виникнення проблем у діяльності банку», — резюмує він.