Найбільшою гордістю Кабінету міністрів Володимира Гройсмана на сьогодні є затверджена ним Бюджетна резолюція на 2018-2020 рр. У відомстві відзначили: «Уперше за всю історію застосовано принцип середньострокового бюджетного планування». Однак, чомусь забули сказати, що складати прогноз бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди від Уряду вимагає 21 стаття Бюджетного кодексу України, яка до цього часу переважно ігнорувалася.
Про плани перейти на середньострокове бюджетне планування на 2-3 роки із 2012-го року говорив рівно шість років тому тодішній прем’єр-міністр Микола Азаров. Як результат — першим стратегічним документом у плані середньострокового бюджетного планування стало прийняття Концепції розвитку системи управління державними фінансами. Однак, із втіленням планів не склалося.
Ініціативу уже у 2015-му році підхопила Наталя Яресько, яка на той час була очільником Міністерства фінансів. Практику бюджетного формування на три роки вперед вона хотіла запровадити із 2016 р. Проте, пост міністра покинула, так і не запровадивши її.
На те, що цьогоріч розроблена і затверджена Кабміном «бюджетна трирічка» може бути реально реалізована, економічні експерти роблять дуже малі ставки. Невдалі спроби попередніх Урядів щодо планів на середньострокову перспективу тут також роблять свою справу — дають підстави скептично ставитися і до Бюджетної резолюції на 2018-2020 рр.
«Подібний популізм уже був не раз. Тому, є велика ймовірність того, що і ця ініціатива Кабінету міністрів до реалізації не дійде. Я більше розцінюю її, як черговий піар-хід від команди Гройсмана. Таким чином, Кабмін заповнив «своєю діяльністю» інформаційний простір на тиждень-два», — каже в коментарі «і» голова Комітету економістів України Андрій Новак.
Економічний експерт Всеволод Степанюк, в свою чергу, вважає, що сьогоднішня Бюджетна резолюція на 2018-2020 рр., насправді цілеспрямовано розроблялася урядом не для того, щоб її потім можна було реально «втілити в життя» в Україні. Вона спрямована на західних партнерів.
«Шанси на виконання у цієї Бюджетної резолюції дуже невеликі, хоча б тому, що цей прогноз зроблений більше для зовнішнього користування саме для міжнародних організацій. Це не реальний прогноз. Реальним прогнозуванням в Україні уже років двадцять як ніхто не займається. Тому це так… Треба було щось написати. До реальних прогнозів це не має ніякого відношення», — каже він в коментарі «і».
Введення системи середньострокового бюджетного планування було однією з вимог Угоди про асоціацію з ЄС. Тому, цілком ймовірно, що в Євросоюзі вимагають сьогодні від України її реалізації. Особливо, зважаючи на те, що наша влада «на міжнародних майданчиках» постійно говорить про запровадження реформ в різних сферах.
Провести глобальну реформу, хоча б в якомусь одному напрямку, за один рік, зрозуміло, нереально. Тому, без фінансового конкретизованого кількарічного плану щодо забезпечення проведення тих чи інших реформ, наміри України щось змінити в Європі не сприймаються. Інвестувати усі наші «хочу» — сьогодні те, а завтра інше, ніхто не буде.
На сьогодні в країні маємо більш ніж достатньо відкритих напрямів державного фінансування — масштабних проектів, які з року в рік то фінансуються державою, то не фінансуються, то фінансуються в недостатній мірі. Міняються люди при владі. Міняються пріоритети. В основному — в залежності від того, хто кому і «за що» «симпатизує».
Таким чином, програми, які могли би бути реалізовані, скажімо, за три роки зависають на десять. При чому, якщо провести підрахунки, то загальна кількість коштів, які під це все виділяється з річних бюджетів, показує фінансові перевитрати в кілька разів.
Теоретично, середньострокове бюджетне планування могло би тут все змінити. Існує думка, що залежність бюджету від середньострокового бюджетного плану при формуванні першого позбавить прийняття бюджетних рішень від політичного впливу.
В самих країнах Європи практика середньострокового бюджетного планування існує уже давно. Однак, у нашій країні і у наших реаліях навіть короткострокові плани –на думку деяких економічних експертів, справа невдячна.
«Я не взявся би прогнозувати щось в Україні далі, ніж на пів року. Тому, що все у нас більше залежать від зовнішніх чинників, аніж від внутрішніх. Внутрішні, звісно, теж є, але вони не на стільки вагомі. Зовнішні набагато важливіші і вони від побажань уряду не залежать», — каже Всеволод Степанюк.
Андрій Новак також вказує на те, що у представленій Урядом Бюджетній резолюції на 2017-2020 рр., усі показники вказані в абсолютних значеннях.
«Якби там був розпис, наприклад, у процентних відношеннях витратної частини, тоді можна було би говорити про мінімізацію корупційної складової в бюджеті — скільки б грошей не надійшло в відповідних процентах на кожну статтю виділяються кошти. За умови, що такого підходу немає, усе залишається так, як було раніше, — ручне управління бюджетним процесом. Останнє не передбачає прогнозованості навіть на короткий період, не говорячи уже про середньостроковий», — каже він.
На те, що підрахунок у процентах виглядав би більш привабливо і справедливіше вказує і економічний експерт Андрій Блінов.
«Якщо в країні, скажімо, відбувається реформа медицини чи реформа освіти, то зрозуміло, що держава захоче значну частину витрат віддавати саме на ці сфери. Відповідно, на інші сфери фінансові показники доведеться зменшити. За умови, що працювати будуть із абсолютними показниками, обдурювати громадськість буде набагато легше. Адже, якщо людям, наприклад, сказати, що субвенції місцевим бюджетам на 2019 р. зросли на 4%, то вони зрадіють. Але, якщо вони матимуть змогу подивитись на показник інфляції на цей же ж рік, а він матиме, скажімо, 6%, то люди зрозуміють, що, насправді, кількість грошей зменшиться на 2%. Тому підрахування у відсотках ВВП є чеснішими», — зазначає він.
Разом з тим, на те, що закладені в резолюції цифри є «взятими зі стелі», з точки зору Андрія Новака, вказує факт того, що всі вони цілі — там немає ані десятих, ані сотих.
Експерти також змогли підмітити, що те, що презентує уряд у Бюджетній резолюції на 2018-2020 рр., дещо іде в розріз із зробленими заявами урядовців.
«Якщо говорити про пенсійну реформ, то те, що уряд показав, де і що насправді робитиме, трішки протирічить заявам. На презентації резолюції урядовцями було чітко заявлено про те, що пенсійна реформа буде зведена до того, що Кабмін зберігатиме, а не скорочуватиме дефіцит пенсійної системи. Таким чином, протягом наступних трьох років, згідно з текстом резолюції, обсяг трансферту із держбюджету до пенсійного фонду буде з дефіцитом у 141,3 млрд гривень. Тобто — за нинішнім показником. Його просто фіксуватимуть», — каже Андрій Блінов.
Тим часом, експерти Інституту суспільно-економічних досліджень вказують і на те, що проект Основних напрямів бюджетної політики на 2018-2020 роки і проект постанови Верховної Ради, якою пропонується їх схвалити, не мають жодних положень, що гарантували б дотримання лімітів видатків та інших показників під час складання бюджетів на 2018-й рік, а також наступні роки. Натомість, уряд у документі зазначає, що у разі зміни оцінки прогнозів, закладених під час розрахунків цих показників, можуть бути змінені усі параметри на середньостроковий період.
У багатьох європейських країнах ліміти є незмінними, або ж змінюються лише у разі прийняття нових законів чи зміни уряду, який готує нову програму і нову політику.
«Судячи з усього, діючий уряд, як і попередній, буде робити ставку на девальвацію гривні і за рахунок неї вирішувати всі завдання, в тому числі, і бюджетні. Адже, після девальвації гривні іде інфекційний ефект і саме ним уряд сьогодні і так само, я бачу, на наступні три роки планує наповнювати і центральний і місцеві бюджети», — каже Андрій Новак.
Зазначимо, параметри загального фонду держбюджету представлені, виходячи з того, що середній показник обмінного курсу гривні в 2018 р. складе 29,3 грн./$1, в 2019 р. — 30,5 грн./$1, в 2020 р. — 31 грн./$1.