Уряд сподівався цього року, через розпродаж залишків інвестиційно привабливої держвласності, залучити в економіку країни великих іноземних інвесторів. Однак мізерний обсяг коштів, виручених від приватизації в січні-липні, свідчить про те, що приватизаційний план 2016 р. не буде виконаний.
Нещодавно керівництво Фонду державного майна (ФДМ) повідомило, що планує до кінця цього року виставити на продаж декілька великих інвестиційно привабливих об’єктів. Зокрема, 51% статутного фонду Запорізького титаново-магнієвого комбінату, 50% – «Азовмаша», 100% – Української енергозберігаючої сервісної компанії, 20% – Уінденерго ЛТД, а також 100% – Українського банку реконструкції та розвитку та 100% – Президент-Готелю.
Продаж цих пакетів акцій має бути здійснено відповідно до рішення Кабінету міністрів про розширення переліку об’єктів права державної власності, що підлягають приватизації у 2016-2017 рр., ухваленого в серпні цього року. «Уряд розширив цей перелік, по-перше, через внесення до нього 320 пакетів акцій із тих, що раніше не планувалося виставляти на продаж, а по-друге, ще 110 із тих, які незадовго до цього були виключені з переліку об’єктів, що не підлягають приватизації взагалі», – уточнив голова ФДМ Ігор Білоус.
Основний конкурс
Нагадаємо, що в січні цього року тодішній міністр економічного розвитку і торгівлі Айварас Абромавічус заявляв про те, що було б доцільно відновити процес великої приватизації в Україні, зупинений через зміну влади в країні ще на початку 2014 р., з продажу такого складного та резонансного об’єкта, як Одеський припортовий завод (ОПЗ). «Я хотів би продати ОПЗ, щоб показати вітчизняній та міжнародній громадськості, що процес приватизації в Україні може бути максимально прозорим та ефективним, і що нинішній українській владі можна довіряти», – наголошував він.
ОПЗ є не просто одним із найбільших в Україні підприємств, що спеціалізуються на випуску азотних добрив. По-перше, через те, що до його виробничих потужностей також належить унікальний перевалочний комплекс, що входить до структури трубопроводу Тольятті-Горлівка-Одеса, завод посідає монопольне становище на ринку СНД у сфері послуг з прийому, охолоджування та перевантаження аміаку, а також азотних добрив. А по-друге, на сьогодні одна з найважливіших ланок цього транспортного ланцюга перебуває на т.зв. тимчасово неконтрольованій території, тобто в м. Горлівка самопроголошеної Донецької Народної Республіки (ДНР).
Велику частину обсягів продукції, що транспортує аміакопровід, забезпечують виробники країн СНД, частка яких становить не менше 70%. З них більшу частину цього обсягу забезпечує Російська Федерація (РФ), на частку якої припадає приблизно 18% загального обсягу постачання аміаку на світовий ринок.
Тому доти, доки в розпорядженні держави залишалися б 1018 км цієї магістралі, перевалочний комплекс у складі ОПЗ, а також потужності порту «Південний», збалансовану розстановку сил серед споживачів цих послуг, а також неабиякий дохід для скарбниці від транзиту, зберігання та перевантаження продукції хімпрому було б забезпечено. А в разі продажу ОПЗ разом з цим комплексом, що є основним елементом цього транспортного ланцюга, приватний інвестор отримав би можливість контролювати абсолютно всі його ланки тільки у власних інтересах.
Насправді понад два роки тому, після весни 2014 р., через те, що відтоді частина аміакопроводу опинилася на території ДНР, а основним споживачем послуг перевалочного комплексу стала держава-агресор, статус цього об’єкта змінився, і його інвестиційна привабливість опинилася під питанням. Так, до цього часу одним з головних претендентів на ОПЗ була Group DF, – компанія Дмитра Фірташа, – яка, сконцентрувавши у своїх руках чотири з шести українських виробників азотних добрив, розраховувала додати цей актив до свого технологічного ланцюжка.
Крім того, зацікавленість в ОПЗ давно виявляли представники російського великого бізнесу. Зокрема, у конкурсі з продажу ОПЗ 2009 р., який був визнаний таким, що не відбувся, брало участь ТОВ «Азот-сервіс», що входить до складу «Сибур-холдингу». Також серед претендентів на цей об’єкт могли б бути під’єднані до аміакопроводу російські «Тольяттіазот» та «Міндобрива».
Однак на сьогодні, унаслідок ухвалення в Україні певних нормативних актів, будь-які можливості участі у вітчизняній приватизації взагалі та ОПЗ зокрема для інвесторів, що якимсь чином пов’язані з РФ, цілком виключено. А можливості залучення будь-якого респектабельного західного інвестора, який напевно не став би залежати у своїй бізнес-діяльності від влади невизнаної держави, виявилися зведеними до нуля.
З огляду на ці причини, на участь у початковому конкурсі з продажу 99,567% статутного фонду ПАТ ОПЗ за стартовою ціною 13,175 млрд грн, оголошеному ФДМ в червні, не претендував жоден інвестор, і він був визнаний таким, що не відбувся. Проте уряд не відмовився від своїх намірів приватизувати цей об’єкт і 19 жовтня затвердив умови проведення повторного конкурсу, згідно з якими його стартову ціну знижено у 2,6 раза, до 5,16 млрд грн.
Отже, всупереч початковим вимогам на здійснення зразково-показової угоди й отримання безпрецедентної виручки від продажу об’єкта, що донедавна був одним з найбільш інвестиційно привабливих у країні, зараз Кабмін змушений просто шукати можливість хоч якось збути його з рук. І факт того, що в анонсованому форматі ця подія не відбулася, а якщо відбудеться, то у форматі принципово іншому, є основним для позначення перспектив приватизаційного процесу в Україні взагалі.
Нереалізовані плани
Тоді ж, у січні, Абромавічус також сформулював і спільне бачення того, як має здійснюватися процес приватизації в Україні протягом найближчого року, а також – того, яким має бути потенційний інвестор для об’єктів групи «Г», тобто тих вітчизняних підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави й до яких, зокрема, належить ОПЗ.
Він запропонував розділити всі об’єкти, заплановані до продажу цього року, на 3 групи та сконцентрувати зусилля переважно на приватизації об’єктів групи №1. «До першої групу має ввійти приблизно 25 найбільш інвестиційно привабливих компаній, здатних викликати інтерес транснаціональних корпорацій та інших великих іноземних інвесторів. Це об’єкти портової інфраструктури, паливно-енергетичного комплексу, хімічної промисловості тощо. До другої – усі неприватизовані або частково приватизовані українські підприємства, серед акціонерів яких поки що іноземних інвесторів немає», – уточнив він.
На той час екс-міністр економрозвитку, ймовірно, не сумніваючись у тому, що розпродаж великих держкомпаній представникам міжнародного бізнесу відбудеться, розраховував, по-перше, на створення в такий спосіб умов для модернізації цих об’єктів, а по-друге, на забезпечення значних надходжень до бюджету.
Цього та минулого року держава планувала отримати від продажу держвласності по 17 млрд грн. Однак тоді було отримано трохи більше як 150 млн грн, тобто план щодо надходжень коштів від приватизації було виконано менш ніж на 0,1%. Цього року поки що справи йдуть ще гірше, оскільки протягом січня-липня до бюджету від приватизації надійшло лише 58,8 млн грн.
Імовірно, саме тому 31 серпня Кабмін розширив перелік об’єктів, що підлягають приватизації цього та минулого року, на 430 одиниць. До нього додано інвестиційно привабливі об’єкти більшості базових галузей вітчизняної економіки, зокрема енергетики, хімічної промисловості, агропромислового комплексу та транспорту.
Проте цілком очевидно, що цього року ефективно продати більш-менш значну кількість навіть тих інвестиційно привабливих об’єктів, які можуть зацікавити солідних інвесторів, ФДМУ вже не встигне. І це означає, що для відновлення великої приватизації в Україні і нинішній, уже третій поспіль, рік буде втраченим.
Як вважають експерти, основною перешкодою для відновлення великої приватизації в Україні та залучення солідних іноземних інвесторів «завтра» є те, як цей процес відбувався «вчора» та якими є його наслідки на сьогодні. Йдеться насамперед про крайню монополізацію майже всіх сегментів вітчизняної економіки, через що будь-який, так би мовити, незалежний бізнес стає явно безперспективним. А отже, владі треба було спочатку принаймні створити всі необхідні умови для демонополізації економіки.
«Суть майбутнього приватизаційного процесу залежала насамперед від того, який формат відносин нова влада спочатку хотіла та могла запропонувати представникам великого бізнесу. Так, ще навесні 2014 р. вона могла сформулювати для нього нові правила гри, а він, зі свого боку, міг дати на це свою згоду. Однак зараз уже цілком очевидно, що консенсус між владою та бізнесом складався з огляду на взаємне бажання до збереження того стану справ, який був раніше», – пояснює екс-голова ФДМ Олександр Бондар.
«По суті це означає, що ще понад два з половиною роки тому уряд міг ініціювати, а згодом довести до кінця процес демонополізації всіх галузей економіки, і тоді на ті об’єкти, що можуть бути виставлені на продаж, з’явилися б альтернативні претенденти. Оскільки цього не відбулося, приватизація, найімовірніше, здійснюватиметься за усталеною схемою, за якої представники великого бізнесу просто поповнять свої монополії профільними активами», – підсумував експерт.
Автор Олена Герасимова