Майбутнє нашої країни і єднання нашого суспільства безпосередньо залежать від проектів та ініціатив, що працюють з позиції довіри. Такі ініціативи та проекти, для яких довіра є базовою й непорушною цінністю, або завоюють основні позиції у всіх сферах суспільного життя, або ж історія України завершиться сумно й трагічно. Всебічна довіра - єдиний фундамент, на якому сьогодні можна скріпити й об'єднати українців, а також проводити реформи. Якщо довіра, звичайно, не порожній звук, а головна мета в житті.
Сучасне малопомітне диво України – це поява перших організацій, які беруть довіру на прапор і ставлять успіх своєї діяльності в пряму залежність від рівня довіри до них. Розмови про довіру сьогодні – це не якісь абстрактні або відірвані від життя речі. Для України довіра між людьми як повітря для організму, що задихається. Цього повітря організму катастрофічно бракує, однак організм рішуче відмовляється його вдихати. Відмовляється жити в гармонії та злагоді із самим собою й навколишнім світом.
Зараз наше суспільство є роз’єднаним і фрагментованим – ніхто нікого не слухає, усі тільки звинувачують один одного, кожен живе лише у своїй реальності, вважає себе святим і безгрішним, а також абсолютно плює на реальність інших людей. Ми є мільйони капсул з надміцної шкаралупою, між якими практично не залишилося сполучних тунелів. З кожним днем кількість цих тунелів тане. Як наслідок, залишається все менше й менше скоб, що скріплюють наше суспільство в одне єдине ціле. Результат перед нами – у масштабах всієї країни (див. в т. ч. статтю «Криза довіри вбиває Україну»).
Сьогодні нам як ніколи важливо навчитися довірі. Довіру потрібно відроджувати між різними групами людей в різних регіонах України. А для цього треба віднайти інструменти для досягнення довіри, що дійсно працюють у реаліях саме нашої країни. Одна з вельми нечисленних громадських організацій, що декларують саме таку стартову ціннісну позицію, – Офіс ефективного регулювання (BRDO, Better Regulation Delivery Office).
Немає довіри – немає результату
BRDO займається проблемами дерегуляції, тобто скасуванням або скороченням держрегулювання в різних сферах. Мета – спрощення ведення бізнесу в Україні. Перш за все через зняття обмежувальних бар’єрів, що зафіксовані в різних нормативно-правових актах, однак є або незаконними, або неефективними, або містять корупційну складову, або просто застаріли, або обтяжливі й навіть шкідливі – як для держави, так і для бізнесу і тощо.
Фронт робіт фахівці BRDO окреслили ще в кінці минулого року – аналіз та оцінка понад 9 тис. чинних регуляторних документів в Україні. Наступний крок – стежити за тим, щоб держава в поточний момент не встановлювала нових зайвих чи навіть зовсім непотрібних обмежувальних бар’єрів для бізнесу, що веде до зниження ділової активності, до відходу бізнесу в тінь і до вирішення ділових питань через корупційні інструменти.
Діяльність BRDO може бути успішною тільки в одному випадку – якщо команді цих експертів довірятимуть бізнесмени, політики, чиновники та суспільство загалом. Інакше кажучи, у цієї організації немає іншого інструменту для досягнення своїх цілей, крім усебічної довіри. Вона не має владних повноважень, солідної публічної трибуни або досить вагомого фінансового ресурсу, щоб просувати своє бачення і свої рішення.
Без довіри вони просто працюватимуть у стіл. Без довіри з боку політиків BRDO, наприклад, нізащо не зможе домогтися результативного голосування у Верховній Раді за своїми законопроектами. Без довіри з боку чиновників вони не зможуть упровадити свої інновації, завдяки яким можна запобігти розмноженню зайвих або шкідливих регуляторних документів у різних сферах. Без довіри з боку суспільства діяльність BRDO сприйматиметься як чергова банальна тусовка грантоїдів. Мовляв, зібралися, розпиляли західні гроші і розбіглися. Або як лобістська структура ділових кіл, що апріорі ставить інтереси бізнесу вище за всі інші інтереси, у тому числі – інтереси українського суспільства.
Усе це – виклики, і на них реально треба зважати. Ці виклики вже в найближчому майбутньому ґрунтовно протестують як щирість намірів творців BRDO, так і спроможність їхніх ідей для встановлення й закріплення до себе реальної довіри представників найрізноманітніших сфер. Весь результат їхньої роботи залежить виключно від рівня довіри до них різних людей. Опиратися треба на те, що рівень цієї довіри – нульовий або близький до цього.
Небезпечні рифи на горизонті
Організація, що працює з позиції довіри, обов’язково повинна мати чітке уявлення, як вона цю довіру реально може отримати і в подальшому постійно посилювати. Коли для реалізації завдань і намірів немає іншого інструменту, крім усебічної довіри, то довіру треба поставити на чільне місце і перетворити на основну точку докладання зусиль.
За таких розкладів висловлювання «довіра заробляється роками, а втрачається за одну мить» – не порожній звук, а головна мотивація для будь-якої дії. Однак при цьому в усьому світі немає сильнішого інструменту для реформ і перетворень будь-якого масштабу, ніж усебічна довіра. Це коли досить одного слова людини, щоб усі решта причетних автоматично повірили, що жодних каверз, пасток і підводних каменів у процесі немає і можна (ба навіть треба) без побоювань підтримувати й просувати відповідну ініціативу. Іншого шляху для реформ в Україні сьогодні немає. Та й людей такого плану поки що не видно – ані в близькій, ані в далекій перспективі.
Щодо шляхів досягнення всебічної довіри у BRDO багато слабкостей. І це для них – ризик номер один. Представники цієї організації про довіру говорять багато, але в основному – невиразно й загальними фразами. Це вже свідчить про те, що довірі не відводять основне місце, – мовляв, у процесі виконання роботи та вирішення конкретних завдань вона додасться сама собою. Не додасться. Просто тому, що довіра не додається – вона має йти попереду всіх процесів.
Найбільш конкретну інформацію вдалося дізнатися в голови BRDO Олексія Гончарука. «Довіра народжується з двох ресурсів: передбачуваності та загального успішного досвіду взаємодії. Створення єдиного інформаційного поля приводить до усвідомленості – коли ти розумієш, чому чиновник приймає те чи інше рішення. З цим рішенням можна погоджуватися або не погоджуватися, але воно стає зрозумілим. Єдине інформаційне поле створює передбачуваність для бізнесу. Загальний досвід взаємодії – це спільне написання правил для певної сфери бізнесом і чиновниками. Сьогодні це все відбувається хаотично і в основному на базі документів. А ми створюємо майданчик для прямої комунікації всіх з усіма», – сказав «i» Гончарук. Він також підкреслив, що BRDO не збирається відстоювати жодних конкретних бізнес-інтересів, що зніме підозри щодо його лобістської діяльності.
Із цих слів випливає ризик номер два. Насправді BRDO саме те й робить, що відстоює інтереси бізнесу. Так, можливо, не якогось конкретного. Але представники BRDO тільки про те й говорять, що потрібно спрощувати умови ведення бізнесу в Україні та знижувати регуляційний тиск (ліцензії, норми, правила, стандарти, перевірки тощо) держави на підприємців. Із цього випливає, що бізнесу стане легше заробляти і він отримає більше прибутку. Чи означає це автоматичну вигоду для суспільства? В умовах західного менталітету – так, законослухняний бізнес платитиме більше податків. Але в умовах нашого менталітету – ні!
Поганий той бізнесмен, який має перед своїми очима ще щось, окрім своєї власної вигоди й інтересів своєї власної справи. Українські бізнесмени – це далеко не ангели з крильцями. Про це часто забувають або замовчують люди, що ставлять мало не головним національним пріоритетом розвиток бізнесу і поліпшення умов його ведення в Україні. Наші бізнесмени – повноцінна плоть від плоті всього нашого суспільства, пронизаного корупцією, цілковитою байдужістю до інтересів інших людей, жадобою легкого й халявного збагачення, відсутністю страху перед законом тощо. Якщо наш бізнесмен заробить більше, то хіба він ці гроші за будь-яку ціну не намагатиметься втримати у своїй кишені? Запитання риторичне.
Чи розуміють це чиновники? Звичайно. Тому вони нізащо не повірять, що BRDO враховує й тримає в полі зору інтереси української держави або органів влади. А політики? Теж так. І не треба плекати надію, що вони в таких умовах переймуться довірою і безоплатно підтримуватимуть законопроекти BRDO. Чи відчуває це все суспільство? Ще й як! Відстоювання інтересів суспільства і відстоювання інтересів бізнесу – в Україні це можуть бути навіть дві принципово різні речі. І це треба обов’язково враховувати.
Тому всебічну довіру в нашій країні буде мати не той, хто зняв регуляторний тиск з бізнесу і поліпшив умови його роботи. А той, хто одночасно з цим зможе домогтися і від бізнесу адекватної віддачі в інтересах суспільства. Хто зможе реально донести до бізнесменів, що поліпшення умов для їхньої роботи й заробітку означає також їхні зобов’язання перед суспільством. Домогтися від наших бізнесменів визнання і виконання цих зобов’язань – неймовірно складне завдання. Але за будь-якого розкладу воно під силу тільки людям, які мають реальну всебічну довіру до себе. Чи веде BRDO таку роз’яснювальну роботу з бізнесом? У кожному разі, його представники про це нічого не говорять.
Нарешті, ризик номер три для BRDO – його представники нерідко демонструють, що не відчувають себе частиною нашого суспільства в його нинішньому жалюгідному стані і всіляко намагаються від нього дистанціюватися. Це проблема не тільки одного BRDO – це проблема дуже багатьох політиків, чиновників і громадських діячів, які орієнтуються на цінності Заходу й підтримують упровадження західних стандартів у всіх сферах життєдіяльності нашого суспільства.
Такого роду люди відчувають себе частиною суспільства, яке ще тільки буде створене в майбутньому, – тобто світлого й чистого суспільства з цивілізованими правилами гри. А те, що є зараз, – надзвичайно далеке і від західних стандартів, і від цивілізованих правил гри, – до цього вони не мають жодного відношення. Ніде правди діти – часто такі люди не можуть без огиди та відрази дивитися на процеси в нашому суспільстві. То які реформи вони тоді взагалі здатні здійснити? Ще одне риторичне запитання.
На нещодавній презентації BRDO автору цих рядків жодного разу не вдалося почути від представників цієї організації «наша країна», «наше суспільство», «наша держава». Зате безперервно вживалися слова «ця країна», «це суспільство», «цей народ». Несвідомі рефлекси нічим не обдуриш – вони точно відображають світогляд і спосіб мислення людини. Людина, що говорить «цей» замість «наш», внутрішньо не співпереживає і не співчуває суспільству. Вона сама себе відокремлює від відчуття болю і проблем всіх українців і від усвідомлення першопричин усіх наших спільних негараздів. Вона ніби не є частиною того жахливого бруду, у якому борсається і ризикує захлинутися все наше суспільство.
У таких умовах людина внутрішньо відмовляється працювати в інтересах нашого суспільства – у тому вигляді, у якому воно існує прямо зараз. Але при цьому чіпляється за думку, що працюватиме в інтересах і на благо того суспільства, яке сформується в майбутньому. Як наслідок, людина не працює в інтересах і на благо будь-якого суспільства взагалі. Ще раз треба зазначити, що це стосується не тільки представників BRDO, а й багатьох інших публічних діячів, що часто мають репутацію людей із сучасними і прогресивними поглядами. Однак саме в BRDO на цьому наголошується ще тим, що там навіть немає абревіатури кирилицею – автору цих рядків її знайти не вдалося.
В усякому разі, не можна здійснити реформи в суспільстві, якщо ти сам себе не відчуваєш повноцінною частиною цього суспільства. Якщо ти себе виносиш за дужки і не береш на себе відповідальність за стан справ у країні. Так, кожен з нас без винятку доклав зусиль до того, щоб наше суспільство перебувало сьогодні в тому стані, у якому воно реально перебуває на цей момент. Нехай навіть ми не усвідомлюємо, у чому полягає наш «внесок» в загальну дисгармонію, але він обов’язково є. І тільки людину, що діє з такого роду позиції, можна вважати сьогодні реформатором в Україні. А без такого підходу вже точно довіра нікому не світить.
Довіра – єдина, але ігнорована основа для реформ
Майбутнє України безпосередньо залежить від діяльності недержавних неполітичних некомерційних організацій, що ставлять всебічну довіру до себе на чільне місце свого існування. Ані політики, ані чиновники сьогодні не мають шансів здобути таку довіру. Її навіть не мають громадські організації, оскільки їхні представники часто переконані, що їм апріорі всі мусять беззастережно довіряти, а тому навіть не замислюються про необхідність боротися за довіру до себе (див. статтю «Реформи перемогли реформаторів»).
Мета цієї статті не критика команди BRDO, а щире бажання її підтримати. У діяльності з позиції довіри ця команда є одним із вельми нечисленних першопроходців у нашій країні. Досвіду такої роботи в Україні ніхто не має. Однак без організацій, що працюють із позиції довіри, наше суспільство просто остаточно розпадеться від внутрішніх чвар, нерозуміння, небажання домовлятися, шукати компроміси та надавати підтримку один одному.
Дуже важливо, щоб першопрохідці не розбили голову об стіну, яку спочатку вважали несуттєвою. З кризи довіри до себе або навіть з кризи втрати інтересу до себе буде неймовірно складно виходити.
Наше суспільство має унікальне колективне світовідчуття. І це – основний аргумент на користь того, що шаблонні та стереотипні рішення в нашій країні елементарно не спрацюють. Особливо небезпечне механічне перенесення західних цінностей на українські реалії. А надто тепер, коли вже представники Заходу змушені все частіше визнавати, що їхній досвід і їхні цінності застосовні в Україні лише в украй обмежених масштабах.
Те, що реально запрацює для оздоровлення нашої країни, можемо відшукати і розпізнати тільки ми самі. Та для досягнення цієї мети категорично не хочемо хоча б палець об палець ударити . Вибір поки ще за нами.
Ця стаття розпочинає цикл із чотирьох публікацій, присвячених організаціям і структурам, що реально намагаються сьогодні в Україні працювати з позиції довіри. Ідеться про BRDO, Нацраду реформ, національну поліцію та команду МЕРТ. Зі стартовою статтею «Криза довіри вбиває Україну», що об’єднує ці чотири публікації в одну ідейну площину, можна ознайомитися за посиланням.
