Я тут маю коментар на одну тему написати, - пише Матвій Ганапольський для "Радіо Свобода". - Та я не знаю, як про це писати.
Розумієте, коментар має бути про найважливіше – таке в мене завдання. А як писати про це найважливіше, якщо не знаєш, як про це написати?
Та давайте я спробую, а ви зрозумієте, чому з цим проблема.
Річ у тім, що написати я маю про національне питання.
Точніше, про євреїв.
Тільки не поспішайте підстрибувати, я нічого розпалювати не збираюся. І захищати євреїв не збираюся. Ще задовго до появи Цукерберга з його “Фейсбуком” й анекдоту, що сказати “дякую” треба не лише йому, а й будь-якому Цукербергу, єврейське питання, як мені здається, у Росії вже давно зняли.
Але мені так тільки здалося.
Знаєте, я чудово пам’ятаю антисемітизм радянського часу. Пам’ятаю квоти до вузів для євреїв, пам’ятаю перші спроби євреїв виїхати до Ізраїлю й моторошну вакханалію, яку здійняв навколо цього брежнєвський режим.
Пам’ятаю, як влаштовували публічні суди над тими, хто забажав виїхати. Наприклад, батьки моєї приятельки тоді, у 1970-х, написали заяву на еміграцію. Так у школі, де вона вчилася, влаштували “збори ганьби”, де дівчину-восьмикласницю відчитали і звинуватили в зраді. Виступили її подружки і сказали, що більше з нею не дружать. Особливо кричала директриса. Вона зажадала відрахувати дівчинку зі школи. Фінал був такий: її в школі залишили, подружки після зборів пішли з нею гуляти, а директриса, як потім стало відомо, кричала так голосно, тому що її син уже подав заяву на виїзд, а їй погрожували звільненням.
Уже потім, коли Союз розвалився, в одному з інтерв’ю якогось літнього члена Політбюро я прочитав, що держава спеціально обмежувала вступ євреїв до вищих навчальних закладів і їх просування по службі. При цьому називалася дивовижна причина: євреїв рятували від народного гніву. Цей дідусь в інтерв’ю пояснював, що в Політбюро були впевнені, що народ російський – суцільний антисеміт. Вони там проводили якісь таємні опитування, і вони показували, що якщо євреїв буде занадто видно і чути, то почнуться погроми.
Однак СРСР розвалився, і раптом з’ясувалося, що в новій Росії ніякого антисемітизму немає. Тобто він є, але я б його назвав реліктовим – з таким же запалом не люблять кавказців і будь-яких чужинців взагалі. Такий реліктовий антисемітизм я спостерігав у будь-якій країні на Заході. Тобто виявилося, що якщо держава не підтримує антисемітизм, то він згасає.
Та це якщо не підтримує. Однак з’ясувалося, що підтримує, причому антисемітизм публічний. І використовується він у патріотичних цілях – для боротьби з Україною.
Уперше це сталося під час президентських виборів в Україні. Розповідаючи в популярній російській аналітичній програмі про Порошенка, відомий ведучий, пояснюючи, що він, Порошенко, фашист, поцікавився, як він може підтримувати цей фашизм, якщо сам єврей за таким-то прізвищем. Мета пасажу була цілком зрозумілою – збудити в сусідній державі антисемітську хвилю проти Порошенка.
Не вийшло – він став президентом.
Потім було ще декілька подібних випадків, завжди з однією прикметою: той, хто піднімався в київській ієрархії і претендував на владу, той – ніби випадково – на російському телебаченні називався євреєм.
Однак українське суспільство на це не велося. Зараз у ньому рівень ксенофобії мінімальний, а голова парламенту взагалі на прізвище Гройсман.
Що ж до Росії, то правда кремлівських пропагандистів: тут євреї не пройдуть!
І ось, як ми знаємо, цей Гройсман має стати прем’єр-міністром. І канал “Росія 24” вирішує просвітити російську, а також українську аудиторію, де зрідка цей канал видно, інформацією про кандидата. І миловидна ведуча оголошує: “Прем’єр-міністром України може стати Володимир Гройсман. Що про нього відомо? Єврей. 38 років. Фігура несамостійна”.
Що хотіли сказати в першу чергу, те сказали. А хотіли сказати: “Гей, українці, ви чого там, блекоти об’їлися?! У вас же прем’єром може стати єврей!” Але і своїх росіян не забули: “Уявляєте, росіяни, у цих фашистів єврей може стати прем’єром! Слава Богу, що в нас такого бути не може!”
Моя добра приятелька, журналіст “Свободи” Олена Риковцева дотепно з цього приводу написала: відповідно до подібних пріоритетів, наступна новина звучатиме так – “Прем’єр-міністром України став єврей Гройсман”.
Ось я й розповів вам цю ганебну історію.
Тепер, як і годиться, має бути якийсь висновок, якась мораль.
Я не знаю, яка тут мораль.
Ми з вами знаємо Десять заповідей, Конституцію, Моральний кодекс будівника комунізму й інші настанови щодо поведінки. Однак у них ніде ви не знайдете фразу “Не розпалюй міжнаціональну ворожнечу”. Цієї фрази немає не тому, що забули, а тому що це базова поведінка людини. Це як поїсти або поспати. Адже там не написано “Їж тричі на день і не забудь почистити зуби перед сном”. Якісь речі треба виконувати за замовчуванням, чи не так? Особливо в країні, де, як пишуть в енциклопедіях, проживають сто двадцять чотири національності, а населення й так нерівно дихає до деяких гірських народів.
Та я не читаю мораль цим телевізійним негідникам. Мораль можна читати тому, хто помилився; тому, хто на секунду затьмарився розумом; тому, у кого емоції один раз перелилися через край.
Тут випадок інший: пропагандисти згодні ощадливо використовувати будь-який засіб, щоб перемогти ворога, якого їм згори призначили. Навіть низький і підлий антисемітизм, засуджений міжнародними судами.
А щодо єврея Гройсмана, то він дійсно може стати прем’єром. Може, він, а може, якийсь інший Цукерберг або Рабинович. В Україні зараз людей хвилює не прізвище, а якості людини.
Що ж до Росії, то правда кремлівських пропагандистів: тут євреї не пройдуть!
