У спустошеному східноукраїнському місті Торецьку час для тих, хто хоче виїхати, спливає. Російські війська просуваються повільно, але вірно, день і ніч обстрілюючи місто ракетами, артилерійським вогнем і повітряними атаками, що є частиною широкого наступу в Донецькій області, пише Reuters.
Там, де колись стояли будівлі, лежать купи уламків, згорілі житлові будинки стали непридатними для життя, впала церковна вежа, а недалеко від снарядів, що летять, здіймаються клуби диму.
На подвір’ї житлового будинку збирається група переважно літніх мешканців, щоб послухати Івана, поліцейського в камуфляжній формі, який намагається переконати їх покинути Торецьк разом зі своєю евакуаційною командою.
Сотні таких офіцерів, як він, та українських добровольців намагаються зробити те саме в містах і селах уздовж лінії фронту, перш ніж вони будуть перетворені на руїни й опиняться на території, контрольованій росіянами.
“Ви всі залишаєтеся? – запитав він, говорячи твердо і швидко. Хіба ви не бачите, як змінюється ситуація? Якщо ви думаєте, що витримаєте це, цього не станеться”.
Його пропозиція була підхоплена одними і відхилена іншими. Багато людей, які залишаються, не хочуть їхати на невизначене життя в безпечніші частини України. Інші відмовляються розлучатися з літніми родичами і друзями.
“Залишилася тільки я, всі інші поховані”, – сказала Валентина, колишня директорка школи, яка назвала тільки своє ім’я. “Літаки прилітають щоночі й атакують, особливо в останні два дні”, – додав 75-річний чоловік, плачучи.
Жінка поруч із нею кричала: “Бог дав нам землю і небо, а вони (росіяни) все це розтоптали, залили кров’ю. Воно все в крові. А молоді хлопчики…”
Десятиліття тому чисельність населення міста становила близько 35 000 осіб.
“Багато людей відмовляються їхати. Ми з ними розмовляємо, хлопці їх вмовляють, але вони не хочуть іти”, – сказала вона. “Ми пропонуємо їм усе, що можемо, житло, транспорт, усе безкоштовно, але люди ховаються в підвалах”.
Олександр збирається евакуюватися, але перед цим він і співробітники поліції випускають курей із курника на подвір’ї, а собаку і кіз із повідків.
88-річна Валентина Натяжко раніше втекла з Торецька, але повернулася ненадовго, щоб забрати холодильник зі своєї квартири, бо він потрібен їй у новому будинку в сусідньому місті Костянтинівка.
“Там зіпсувалися всі продукти, довелося викинути ковбасу, майонез, олію”, – сказала вона. “Я прийшла забрати цей холодильник. Холодильники дорогі, де я візьму гроші, щоб купити такий?”.
Сергій та Ірина, пара, що сиділа разом на лавці біля своєї квартири, обговорювали, йти чи ні. Поліцейські сказали їм бути в тому ж місці наступного ранку, щоб їх забрали, якщо вони вирішать піти.
“Я хвилююся, що ми не зможемо повернутися, ніхто нас сюди не пустить”, – сказав 65-річний Сергій.
У підсумку вони вирішили, що все-таки поїдуть.
