Напередодні літа російська армія просувається до Харкова, другого за величиною міста України, і цей крок підкреслює, наскільки дворічний конфлікт змінився на користь Володимира Путіна. Як мінімум, це може змусити Україну перенаправити свої розтягнуті сили з Донбасу, де Росія веде тривалу наступальну операцію. Про це йдеться в інтерв’ю старшого наукового співробітника програми “Росія та Євразія” Фонду Карнегі за міжнародний мир Дара Массікот для The New Yorker.
“Тенденція погана для українських сил. І я думаю, що ситуація ще погіршиться, перш ніж покращиться. Росіяни явно надають пріоритет Донецьку на сході України. Вони докладають багато зусиль на землі, причому з інтенсивним використанням планерних бомб. Це дуже напружує українські підрозділи там. Українцям також доводиться відволікати підрозділи для укріплення в районі Харкова. Отже, хоча зброя (США, – ред.) надходить в Україну з додаткового законопроекту, вона не надходить одразу. І в цих підрозділах залишаються невирішеними кадрові питання”, – зазначає експерт.
За її словами, Росія наразі ще не має достатньо сил, щоб спробувати повторити наступ 2022 року. Росіяни не мають ані людських ресурсів, ані навичок, щоб спробувати окупувати місто такого розміру. Одна на харківському напрямку РФ хоче прорватися і створити те, що вони називають санітарною зоною. Найгірший сценарій для Харкова – це те, що РФ спробує знелюднити його, розбомбивши ракеними ударами.
Водночас в Україні є кадрове питання. Деякі підрозділи укомплектовані на 30-40%. А коли такий низький рівень укомплектованості, дуже важко виконувати свою місію. Зниження призовного віку з 27 до 25 років не приносять необхідної кількості людей.
Що стосується боєприпасів, то Массікот вважає, що допомога США допоможе протриматися принаймні до 2024 року і, можливо, до початку 2025-го. Однак існує дуже складна система доставки боєприпасів в Україну. Українці мають контракти з європейськими та американськими компаніями, щоб дійсно збільшити виробництво, але в самій країні важко забезпечити безпеку таких підприємств. Тому для Києва буде постійним викликом намагатися нарощувати виробництво всередині країни.
Ще однією проблемою, яку відзначає аналітик, може стати новий раунд російської мобілізації. Росія має певні переваги в живій силі та оборонно-промислову базу, яка готова працювати в довгостроковій перспективі.
“Якщо поглянути на українську сторону, то я не знаю, як довго вони зможуть утримувати цю позицію, яку вони займають зараз, коли вони кажуть: “Це екзистенційна війна”. Але якщо ви подивитеся на політику, з точки зору людських ресурсів, економіки або просто повсякденного життя громадян, Київ намагається зберегти життя настільки нормальним, наскільки це можливо, для якомога більшої кількості населення, наскільки вони можуть. Тут є розбіжність. І оскільки ця динаміка продовжує ставати нестабільною і невизначеною в майбутньому, я не впевнена, як довго Київ зможе утримувати їх у цьому когнітивному дисонансі”, – йдеться у публікації.
Проблеми і переваги російської сторони
Експерт додає, що водночас Росія має обмежений рівень бронетехніки, зокрема, бронемашин. Залучену у війні техніку вони зовсім не поповнюють його такими ж темпами. Отже, вони спалять функціонуючу частину своїх запасів протягом наступних двох років, якщо продовжуватимуть діяти такими темпами. Якщо вони спалять свої стратегічні запаси, доведеться подумати про те, щоб поставити все це на паузу, поки вони не зможуть швидко збільшити своє нове виробництво. Однак, щоб поставити Росію в таке становище, рівень втрат має залишатися таким, яким він є сьогодні, а це означає, що так, Україна повинна продовжувати отримувати ту додаткову допомогу, яку вона отримує зараз.
Массікот підкреслює, що російська оборонно-промислова база не може швидко нарощувати потужності. Але якщо вони захочуть побудувати нові заводи і тимчасово зупинити виробництво, щоб переобладнати їх і зробити більш ефективними, це буде реальною, великою проблемою для України, якщо дивитися на три-чотири роки вперед.
Водночас російське керівництво, за словами спікера, зараз починає думати про війну так: “Це чотирирічна війна, а ми вже два роки в ній”. Отже, вони змирилися з тим, що це довготривала, затяжна, високоінтенсивна подія, і вони думають: “Ми повинні приймати відповідні рішення щодо нашої оборонно-промислової бази, і як ми будемо переслідувати це”. І Західу потрібно намагається впоратися з наслідками цього.
