Організувавши напад з невеликою групою радників, Путін підірвав багато переваг, які повинна була мати його країна.
За три місяці до вторгнення Росії в Україну у 2022 році директор ЦРУ Вільям Бернс і посол США в Росії Джон Салліван зустрілися в Москві з Ніколаєм Патрушевим, ультраяструбиним радником президента Росії Владіміра Путіна. Бернс і Салліван повідомили, що їм відомо про плани Росії щодо вторгнення в Україну і що Захід відповість, якщо Росія продовжить свої дії. За словами Бернса, Патрушев нічого не сказав про вторгнення. Замість цього він подивився їм у вічі, передавши те, що Бернс сприйняв як послання: російські військові можуть досягти того, чого вони хочуть.
Про це йдеться у статті Дари Массікот для Foreign Affairs. пишуть Економічні Новини.
Повернувшись додому, вони повідомили президенту США Джо Байдену, що Москва прийняла рішення і Вашингтон почав публічно попереджати світ, що Росія нападе на Україну. За три місяці до вторгнення Кремль знав, що США розкрили його військові плани і що світ буде підготовлений до нападу, але Путін вирішив заперечувати свої наміри перед власними військами і більшістю вищого керівництва Росії. Вони дізналися про вторгнення лише за кілька днів або навіть годин до його початку. Секретність була помилкою. Організувавши напад з невеликою групою радників, Путін підірвав багато переваг, які повинна була мати його країна.
Ці переваги були суттєвими. До вторгнення російська армія була більшою і краще оснащеною, ніж українська. Її війська мали більше бойового досвіду, хоча обидві сторони воювали на східних територіях України. Тому більшість західних аналітиків припускали, що якщо російські війська розумно використають свої переваги, а українці не зможуть довго протистояти нападу.
Чому Росія не перемогла, чому її зупинили, відкинули за межі великих міст і змусили перейти до оборони – стало одним з найважливіших питань як зовнішньої політики США, так і міжнародної безпеки в широкому сенсі. Відповідь має багато складових. Надмірна внутрішня секретність дала військам і мало часу на підготовку, що призвело до великих втрат. Росія розробила план вторгнення, пронизаний хибними припущеннями, довільними політичними вказівками і помилками планування. Він передбачав кілька ліній атаки без наступних сил, що прив’язувало військових до надто амбітних оперативних цілей. Кремль вважав, що його плани обґрунтован, Україна не чинитиме опору, а підтримка Заходу буде недостатньою. Як наслідок, Росія була шокована, коли її війська зіткнулися з рішуче налаштованою Україною, підтриманою західною розвідкою та зброєю. Російські війська були розбиті.
Але оскільки війна тягнеться далі, аналітики не повинні зосереджуватися лише на невдачах Росії. Російські збройні сили не є повністю некомпетентними або нездатними до навчання. Вони можуть виконувати складні операції – наприклад, масовані удари, що виводять з ладу критичну інфраструктуру України. Російські військові зробили висновки з помилок і внесли значні корективи.
Росія досі не змогла зламати волю України до боротьби або перешкодити матеріальній та розвідувальній підтримці Заходу. Вона навряд чи досягне своєї початкової мети – перетворити Україну на маріонеткову державу. Але вона може продовжувати коригувати свою стратегію і зміцнювати свої захоплені території на півдні і сході, врешті-решт вирвавши зменшений варіант перемоги з пащі поразки.
ЗАНАДТО БАГАТО І НЕДОСТАТНЬО
Понад десять років тому Москва цілеспрямовано демонтувала свою армію і перетворила її на менші сили, призначені для операцій швидкого реагування. Трансформація вимагала масштабних змін. Після Другої світової війни Радянський Союз утримував величезні сили, призначені для ведення затяжних, масштабних конфліктів у Європі, готуючи мільйони солдатів і створюючи величезну оборонну промисловість, щоб загрожувати НАТО і насаджувати комуністичне правління в країнах-союзниках. Радянська армія страждала від ендемічної корупції і намагалася виробляти техніку на рівні із західною. Але її розмір і розгалужена мережа зробили її величезним викликом.
Коли СРСР розпався, російські лідери не змогли керувати такою великою армією та виправдати її існування. Перспектива сухопутної битви з НАТО відходила в минуле. Тому 1990-х років російське керівництво розпочало процес реформування і модернізації. Мета була в тому, щоб створити меншу за чисельністю, але більш професійну армію.
У 2008 році російські військові оголосили про комплексну програму реформ під назвою “Новий погляд”, яка мала на меті реструктуризацію збройних сил, звільнення офіцерів, перегляд військової освіти, а також виділення більшого фінансування і придбання новітніх озброєнь. Росія замінила великі радянські дивізії на менш громіздкі бригади і батальйонні тактичні групи (БТГ). Москва також працювала над зменшенням своєї залежності від призовників.
2020 року здавалося, що збройні сили досягли поставлених цілей. Міністр оборони Росії Сєргєй Шойгу заявив, що 70% зброї його країни є новою або модернізованою. Країна мала зростаючий арсенал боєприпасів, а в армії було більше професійних військовослужбовців, ніж призовників.
Але вторгнення в Україну у 2022 році показало, що ці реформи були недостатніми. Модернізаційні зусилля залишили поза увагою систему мобілізації. Спроби Росії створити краще озброєння і покращити підготовку не призвели до підвищення майстерності на полі бою. Деяке нібито нове обладнання має серйозні недоліки, а багато російських танків є вразливими до протитанкової зброї. Є мало доказів того, що Росія змінила свої навчальні програми перед вторгненням у лютому 2022 року, щоб підготувати війська до завдань в Україні. Насправді кроки, які зробила Росія, ускладнили належну підготовку. Розгорнувши багато підрозділів поблизу українського кордону майже за рік до війни і тримаючи техніку в польових умовах, російські військові позбавили своїх солдатів можливості відпрацьовувати навички і технічне обслуговування техніки.
У Росії також не змогли викорінити корупцію, яка впливає на різні аспекти військового життя. Збройні сили країни часто завищували чисельність особового складу в окремих підрозділах, що дозволяло деяким командирам розкрадати надлишкові кошти. Збройні сили страждають від нестачі предметів постачання. Збройні сили мають ненадійну і непрозору звітність на всіх рівнях командного ланцюга, що, можливо, змусило російське керівництво повірити, що їхні сили були кращими, ніж насправді.
Модернізація, можливо, допомогла Росії під час менш масштабного вторгнення в Україну в 2014 році і повітряних кампаній в Сирії. Але не схоже, що вона зробила висновки зі свого оперативного досвіду в обох конфліктах.
Зусилля з модернізації були активно несумісні з веденням війни високої інтенсивності. Росія відкликала професійних солдатів з більшості підрозділів по всій країні і розгорнула їх як батальйонні тактичні групи для укомплектування підрозділів в Україні. Цей крок був сумнівним рішенням: навіть повністю укомплектована і оснащена БТГ не здатна вести затяжні, інтенсивні бойові дії вздовж протяжної лінії фронту. Крім того, згідно з документами, знайденими українськими військовими, багато з цих підрозділів були недоукомплектовані, коли вони напали в Україну. Нестача персоналу також означала, що більш сучасна і потужна російська техніка не працювала на повну потужність, оскільки багато одиниць були лише частково укомплектовані екіпажами. І країна не мала достатньої кількості десантної піхоти або сил розвідки, щоб ефективно розчищати шляхи і уникати засідок.
Невдачі, що виникли в результаті, могли здивувати більшу частину світу. Але вони не стали шоком для багатьох експертів, які спостерігають за російськими військовими. Оцінюючи структуру збройних сил країни, вони знали, що вона погано пристосована для того, щоб відправити 190-тисячне угруповання на територію великої сусідньої держави, тому вони були здивовані, коли Кремль наказав військовим зробити саме це.
ВЕЛИКІ ОЧІКУВАННЯ
Щоб зрозуміти, як погане планування Росії підірвало її ефективність, корисно уявити, як би почалося вторгнення в Україну, якби Москва дотримувалася військової стратегії. Згідно з російською доктриною, міждержавна війна, подібна до цієї, має починатися з тижневих повітряних і ракетних атак на військові об’єкти супротивника та критичну інфраструктуру. Російські планувальники вважають цей період вирішальним у війні, коли операції ВПС і ракетні удари тривають від чотирьох до шести тижнів і покликані підірвати військовий потенціал країни-супротивника і його здатність до опору. Згідно з російською теорією, сухопутні війська, як правило, розгортаються для захисту об’єктів лише після того, як повітряні сили і ракетні удари досягли багатьох своїх цілей.
Росіяни завдавали ударів на початку війни, але не було систематичних ударів по об’єктах критичної інфраструктури, бо росіяни вважали, що їм потрібно буде керувати Україною, і хотіли зберегти її керівні установи недоторканими, електромережу – працюючою, а українське населення – апатичним. На жаль, російські військові ввели свої наземні війська в перший же день, не чекаючи, поки їм вдасться розчистити дороги і придушити українські підрозділи. Результат був катастрофічним.
Москва також вирішила задіяти майже всі свої професійні сухопутні і повітряно-десантні війська в одній атаці без другого ешелону або стратегічного резерву. Намагаючись захопити кілька частин України одночасно, Росія розтягнула свої системи логістики і підтримки до межі.
Ідеї Кремля були неефективними. Проте він відкладав корективи курсу, ймовірно, тому, що вважав, що вони будуть політично непопулярними всередині країни.
НЕ ЗВЕРТАТИ УВАГИ
Російський уряд припускав, що українці не чинитимуть опору, українська армія занепаде, а Захід не допоможе Києву. За даними The Washington Post, російські спецслужби провели власне передвоєнне таємне опитування, яке показало, що лише 48% населення “готові захищати” Україну. Напередодні війни рейтинг Володимира Зеленського був менше 30%. Російські спецслужби мали розгалужену шпигунську мережу в Україні. Також росіяни могли припустити, що ЗСУ не будуть готові, адже український уряд перейшов на військові рейки лише за кілька тижнів до вторгнення.
Але Кремль оцінював дані, які просто дозволяли йому бачити те, що він хотів бачити. Те саме опитування, наприклад, показало, що 84% українських респондентів вважають російські війська окупантами, а не визволителями. CША та їхні союзники транслювали плани Росії, а також приватно і публічно попереджали Росію, що країна зіткнеться з величезними наслідками, якщо почне війну. Проте ніхто з оточення Путіна не переконав його в тому, що він повинен підготуватися до більш жорсткого конфлікту, в якому українці дадуть відсіч і отримають значну західну допомогу.
Саме такий конфлікт і стався. Українці згуртувалися, щоб захистити свій суверенітет, записавшись в армію і створивши загони територіальної оборони. Зеленський, непопулярний всередині країни до вторгнення, став всесвітньо визнаним лідером воєнного часу. А українському уряду вдалося отримати історичні обсяги допомоги від Заходу. Станом на кінець січня 2023 року США надали $26,8 млрд доларів на безпекову допомогу, а європейські держави виділили ще мільярди. Українці отримали бронежилети, системи протиповітряної оборони, гелікоптери, артилерію та високомобільні артилерійські ракетні системи. Вони отримують західні танки.
Вашингтон також надав Києву розвідувальні даних, які заступник міністра оборони США Кетлін Гікс назвала “життєво важливими” і “висококласними”. Директор Розвідувального управління Міністерства оборони США заявив, що обмін розвідданими з Україною має “революційний” характер, а директор Адміністрації національної безпеки і Кібернетичного командування США засвідчив, що за 35 років своєї державної служби він не бачив кращого прикладу обміну розвідданими.
ВЕДМІДЬ ВЧИТЬСЯ
Прихильники України мали багато приводів для святкування у 2022 році, і радісні сцени з’являлися на нещодавно звільненій українській землі. Але за цим послідували важкі сцени. Українські та міжнародні слідчі виявили докази воєнних злочинів у звільнених містах, таких як Буча, Ізюм та Херсон. І попри сподівання на протилежне, ще занадто рано говорити про те, що російська кампанія зазнає краху. Путін окопався надовго, і хоча російська армія поранена, вона все ще здатна проводити операції, адаптивно навчатися і витримувати такий рівень бойових дій, який під силу небагатьом арміям у світі.
Візьмемо, наприклад, ПКС. Хоча їхні пілоти не змогли придушити українську ППО, ПКС вчаться, і намагаються виснажити українську ППО, використовуючи порожні ракети радянських часів і безпілотники Shaheed, придбані в Ірані.
Російські військові також покращують навички у виконанні одного з найнебезпечніших маневрів: переправи через річки під вогнем. Попри артилерійський обстріл, тисячі російських військ успішно відступили на схід.
Росія навчилася виправляти минулі помилки і в інших сферах. Наприкінці весни російським військам нарешті вдалося заглушити українські комунікації, не заглушивши при цьому свої власні.
Ці зміни починають приносити результати. Російська оборонно-промислова база, можливо, і потерпає від санкцій і обмежень на імпорт, але її заводи працюють цілодобово. Хоча у Росії закінчуються ракети, вона розширила свої запаси, перепрофілювавши протикорабельні крилаті ракети і ракети ППО.
ВІДОМЕ НЕВІДОМЕ
Кремль, однак, прагне зробити більше, ніж просто утримати землі, які він вже захопив. Путін чітко дав зрозуміти, що хоче отримати всі чотири області, які Москва незаконно анексувала у вересні, а під час телевізійної зустрічі в грудні він зазначив, що готовий пройти “довгий процес”, щоб отримати їх. Зменшення цілей Путіна і раптова відвертість щодо тривалості кампанії свідчать про те, що Кремль може пристосуватися до своєї ослабленої позиції і підготувати населення до тривалої війни. Таким чином, Росія або еволюціонує, або виграє час, поки не зможе відновити свої сили.
Є підстави вважати, що ці зміни не врятують війну для Росії, частково через те, що потрібно змінити дуже багато речей; жоден фактор не пояснює, чому війна поки що йде так погано для Росії.
Деякі з найважливіших для Росії питань значною мірою перебувають поза контролем Москви. Українська рішучість у протистоянні з Росією стала жорсткішою, і російські військові, попри всю їхню жорстокість, не можуть цього змінити. Росія також не змогла або не захотіла перекрити потоки західних озброєнь і розвідувальних даних до України. Допоки ці два фактори – рішучість України і підтримка Заходу – залишатимуться в силі, Кремль не зможе перетворити Україну на маріонеткову державу, як він спочатку прагнув зробити.
Російські військові, однак, виправили деякі важливі проблеми. Вони вдосконалили свою командну структуру і змінили багато тактичних прийомів. Вони зміцнили свої позиції в Україні після важких втрат, додавши більше особового складу, що зробить українські контрнаступи дорожчими.
Але аналітикам слід бути обережними у прогнозуванні результатів. Класична приказка все ще діє: на війні перші повідомлення часто бувають помилковими або фрагментарними. Тільки час покаже, чи зможе Росія врятувати своє вторгнення, чи українські сили візьмуть гору. Конфлікт вже пішов непередбачуваним шляхом, і тому Захід повинен уникати поспішних суджень про те, що пішло не так у російській кампанії, щоб не винести неправильних уроків, не розробити неправильних стратегій або не придбати неправильні види озброєнь. Захід переоцінив можливості Росії перед вторгненням і так само він може зараз їх недооцінити
