4 вересня 2020 року виповнилося 99 років із дня смерті видатного київського художника польського походження Вільгельма Котарбінського.
Вільгельм Котарбінський “Смерть Мессаліни”
Кияни добре знають його роботи – близько 40% розписів Володимирського собору створені за участю Котарбінського. Стелі музею Ханенків, плафони в будинках київської буржуазії і велика художня спадщина в музеях України, Росії та Європи ставлять Котарбінського в ряд із найвідомішими представниками академізму і модерну кінця XIX – початку XX століття.
Поляк за походженням, він народився у Варшаві, 20 років прожив у Римі, після чого переїхав до Києва у майже 40-річному віці і більше вже не розлучався з цим містом. Брав активну участь у культурному та мистецькому житті, виставках, роботі мистецьких спільнот, благодійності та підтримці незаможних співвітчизників-поляків.
Однією з найбільших і найвідоміших робіт “київського” періоду художника є велике, 3х5 метрів площею, полотно “Смерть Мессаліни”, яке зараз знаходиться в зібранні музею “Духовні скарби України”.
Створення цієї картини супроводжувало великі зміни в житті художника. Це і зміна особистого стилю, перехід від академізму до модерну. І зміна способу життя – переїзд з Варшави до Риму, а звідти до Києва. І зміна всієї біографії, коли зрілий сформований автор їде з однієї країни в іншу, від світського римського живопису до десятирічної роботи над фресками православного храму.
Портрет Вільгельма Котарбінського в книзі про живопис
Яким же чином посеред роботи в соборі знову виникла ідея давньоримського сюжету? І де ця картина вперше була виставлена?
Довгий час вважалося, що виставковий “дебют” “Мессаліни” трапився в Києві. Знаменитий художник Михайло Нестеров, який теж працював у Володимирському соборі, залишив спогади про те, як Котарбінський презентував публіці дев’ятиаршинну “Мессаліну” на початку 1894 року. Полотно такого розміру на виставці – саме по собі прецедент. Адже “зірками” культурного життя того часу були театральні актори, потім художники і літератори. Про їхні видатні роботи обов’язково писали газети – і не лише місцеві, але у виняткових випадках й варшавські, львівські, московські – одним словом, по всій імперії. Репортажі з виставок могли займати половину газетного аркуша, а критики знищували і створювали кар’єри, орієнтуючи буржуазію, кого купувати зараз модно. Імена Рєпіна, Васнецова, Сурікова знали повсюдно. Сходила зірка Михайла Врубеля.
“Мессаліну”, як з’ясувалося, Котарбінський спочатку повіз на більш мастисту і впливову виставку у Варшаві. Це дозволяло в разі успіху отримати “європейську” пресу і зайняти серед київських художників вигідний статус закордонної знаменитості.
Такий прекрасний кар’єрний хід дійсно вийшов вдалим. Варшавська преса восени-взимку 1893 року була дуже прихильна:
Треба відзначити, що пан Котарбінський демонструє у своєму творі велике володіння технікою, думку і смак. Стриманість, з якою він подав сцену вбивства, чудове зображення аксесуарів, ретельно і якісно виписаний фон надають картині високу художню цінність,
– писав “Варшавський кур’єр”.
В іншому виданні – “Газеті польській” – критик Генрик Піонтковський пише, що “Смерть Мессаліни” залишиться як один з кращих зразків польського живопису того рівня, який французи називають “la grande peinture”.
Ганс Макарт “Шарлотта Вольтер в ролі Мессаліни”. 1875. Полотно, олія. Музей Відня
Далі він порівнює Котарбінського з австрійським художником Гансом Макартом. І тут можна впевнено припускати, що це порівняння – ключове для ідеї картини. І саме робота Макарта “Шарлотта Вольтер в ролі Мессаліни”, написана 15 роками раніше, надихнула Котарбінського на своєрідний парафраз.
Шарлотта Вольтер була примою Віденського бургтеатру в середині XIX століття. У 1874 році австрійський драматург Адольф фон Вільдебрандт написав спеціально “під зірку” драму “Арія і Мессаліна”. Того ж року цю драму переклали польською мовою. І тоді ж найуспішніший і найвідоміший австрійський художник Ганс Макарт пише прийму в сценічному образі порочної римської імператриці.
Шарлотта Вольтер і Ганс Макарт. Фотографія. 1875. Австрійська національна бібліотека
Макарт був настільки відомим, що створив зовнішній вигляд і стиль світського європейського салону 1870-1880 років XIX століття. Він був декоратором, сценографом, проектував свята та урочисті виїзди для австрійського імператора Франца-Йосипа. Для публіки свого часу Макарт був голлівудською зіркою “А” рівня. Густав Клімт називав його своїм учителем.
Тому не дивно, що після смерті Макарта в 1885 році у віденському Будинку художника пройшла грандіозна виставка його робіт. Тут Котарбінський, який регулярно їздив через Відень з Риму до Варшави, де жили його батьки, і міг побачити картину “Шарлотта Вольтер в ролі Мессаліни”, яку актриса (на той момент вже графиня О’Салліван) надала для демонстрації публіці. Крім того, була зроблена фотосесія прими в цій сценічній ролі.
Шарлотта Вольтер в ролі Мессаліни. Фотографія Йожефа Секеля. 1874. Театральний музей, Відень
Котарбінський, якого часто порівнювали з Макартом за художнім прийомом і почерком, міг оцінити сценографію полотна і його ідейний компонент. Через 7 років, коли у варшавському “Великому театрі” нарешті з успіхом поставили драму Вільдебрандта і тема Мессаліни стала “цвяхом” декількох театральних сезонів, сюжет драми, ідея Макарта і власне прочитання цієї історії нарешті втілилися в новій оригінальній композиції Котарбінського.
Він уже жив у Києві і працював у Володимирському соборі, проте часто бував у Варшаві, закривав у Римі майстерню, зав’язував нові знайомства, закінчував старі справи і переселявся через половину континенту. І скрізь була вона. У Римі Teatro Constanzi (зараз Театр опери та балету) поставив грандіозний балет “Мессаліна”. У Варшаві в останньому акті драми “Арія і Мессаліна” невдачлива дружина Клавдія тікає за сцену, і глядачі чують, як її вбивають солдати преторіанської гвардії…
Отже, у своїй картині художник дає нам можливість зазирнути за лаштунки і побачити цей останній акт. Ми бачимо, як цариця впала зі сходинок біля фонтану в дворику, через який сподівалася втекти з палацу. Над нею стоїть чи то мати, чи то служниця, чи то дух погубленої нею Арії. А солдати, зробивши свою справу, йдуть у темряву.
Ґільберт Ленер. Ескіз декорації до вистави “Арія і Мессаліна”. 1874. Картон. Театральний музей, Відень
Робота Котарбінського вторує картині Макарта. Обидва полотна побудовані на контрасті між сяючим тілом Мессаліни і навколишньою темрявою. Тільки у Макарта сяйво повноцінне, впевнене, а у Котарбінського тіло вбитої жінки поглинають сутінки. Браслети на руках його цариці ідентичні віденському сценічному образу, який згодом повторювали театри інших країн. Білі ніжні троянди, які тримає Мессаліна на парадному портреті Макарта, зламані і розкидані навколо її тіла у Котарбінського. Його героїня блондинка, так само як і Шарлотта Вольтер – хоча і сама Валерія Мессала і всі польські актриси, які її грали, були брюнетками.
У Польщі “Смерть Мессаліни” Вільгельма Котарбінського мала такий успіх, що потрапила в Kalendarz Wieku – щорічник найзначніших подій в 1894 році. У наступні десятиліття вона так чи інакше фігурувала поруч з прізвищем Котарбінського.
Після дебютного показу в рідному місті Вільгельм Котарбінський привозить картину до Києва, де допрацює її, виставить, і де “Смерть Мессаліни” залишиться назавжди.
Автор: Олександра Пеліховська
Джерело: «МОВА ТА ІСТОРІЯ: Збірник наукових праць» – Київ, 2020. – Вип. 458
