У річницю анексії Криму і за кілька днів до свого "переобрання" на царство президент Володимир Путін відвідав Кримський міст.
Ця поїздка, що стала ніби кульмінацією скороченого через неясну хвороби передвиборного шоу глави держави, ще раз продемонструвала: окупований і деградуючий Крим – це не просто головне, а єдине, що може Володимир Путін запропонувати своїм виборцям. Але тепер, через чотири роки після анексії, варто назвати речі своїми іменами. Не просто Крим, а Кримська війна.
Путін особливо пишався тим, що окупація Криму вийшла у нього без смертей – російський імператор тоді скористався дезорганізацією української держави після втечі Януковича та інших завербованих Москвою чиновників, а кілька убитих і закатованих українських військових і активістів не береться до уваги. Але “мирна окупація” привела до великої війни, яку історики цілком зможуть назвати новою Кримською.
Спочатку – напад на український материк, для успіху якого Путін збирався поставити перед своєю армією українських жінок і дітей. Після – знищення інших жінок і дітей, сирійських, нелюдами за штурвалами путінських і асадовських літаків.
Потім – кібервійна зі Сполученими Штатами, в політичне життя яких надумали втрутитися амбітні програмісти в погонах. Тепер – хімічна атака на Англію. Справжнє наступ зла, що почув запах крові. Наступ, який триває на Кримському мосту. І може так статися, що найстрашніші битви – ще попереду, що вони стануть головними подіями четвертого терміну Володимира Путіна.
У російській історії кримські війни завжди були такими – спочатку патріотичні гасла, шапкозакидництво, віра в те, що вдасться нагнути цивілізований світ. А потім криза і ганьба, важке похмілля, безглузді спроби вибратися з вигрібної ями, в яку вкотре заганяють російський народ брехлива влада і імперське чванство.
І що цей кошмар завжди починається саме в Криму – це ніякий не збіг. Про Крим завжди згадують, коли більше нічого запропонувати окрім ненависті.
