В Україні є проблеми. І проблеми навіть не в тому що хтось щось краде, чи продає цукерки. І навіть не в цілком вірогідній "тихій капітуляції" та іншому пособництві ворогові. Проблеми куди серйозніші. Проблеми в руйнуванні базових інститутів.
Про це розповів український блогер і політичний аналітик Станіслав Кукарєка.
Руйнується інститут домогосподарства. Можна бути багатим або бідним, але одна справа, якщо ти можеш себе прогодувати хоча б мівіною, і зовсім інша – якщо вже не можеш. А величезна кількість домогосподарств на комуальних субсидіях – це вже не домогосподарства. Бо вони не можуть себе прогодувати. Це вже не економічні суб’єкти, а якісь об’єкти соціальної політики.
Руйнується інститут права. На п’ятому році переможних реформ у нас не тільки не зжиті силові захоплення підприємств, а й уже в чергах на маршрутку почалася різанина. І таки да, навіть при проклятому Януковичі такого не спостерігалося.
У нас наче “дивна війна” яку ніхто не хоче припинити, але в той же час там солдатам забороняють стріляти. Не можна придумати нічого більш руйнівного для армії, але вони і тут змогли, і вони руйнують вже навіть не фронт, вони руйнують тил. Коли солдат навіть повернувшись з війни може стати об’єктом слідчих дій прокуратури. Причому ще й в інтересах РФ. І відправитися у результаті банально за ґрати. Це повний провал.
Ще раз хочу повторити, тут справа навіть не в любові до грошей, корупції, крадіжці і т.д. Проблема в тому, що руйнуються самі базові елементи і поняття навіть не держави, а самого суспільства, і тут навіть мотив “боротьби за владу” не виправдання, бо над чим влада, чим вони в результаті збиралися правити? Руїною? Так це не приз. Це або цілковитий дебілізм і повна некомпетентність, коли люди просто не розуміють що творять, або навпаки, якийсь дуже хитрий і надзвичайно масштабний план, що просто вражає своїм розмахом і масштабом.
Ми боремося з корупцією. Корупція (між іншим) – це взагалі єдиний спосіб вирішити хоч що-небудь в цій країні. І, якщо хтось думає, що “отримати підтримку держави” в будь-якому починанні не через шоколадку в ЖЕКу, а через пляшку із заступником міністра – це не корупція – то це теж корупція. Інакше не вирішується. А якщо не вирішується – то що тоді? Тоді життя зупиняється, тоді не працюють підприємства, не чиняться дороги, не поставляються на фронт ні танки, ні патрони, ні тушонка і т.д.
Хтось ще вірить, що на наступний день “все зміниться” і можна буде з чистого аркуша, з почуттям, з толком, з розстановкою приступити до гламурного будівництва за планом? То ви за ці півроку або рік зруйнуєте більше, ніж за наступні п’ять зможете відбудувати, навіть якщо вам дуже сильно пощастить. Але вам не пощастить, і ніякого там “будівництва за планом” не буде. Не буде вже тільки тому що немає ніякого плану, розумієте? Нема не тільки плану, але навіть цілей ніяких, крім тієї самої боротьби за владу і попутного набивання кишень.
Але якщо з “мужами державними” ми зробити нічого не можемо, та й взагалі з ними ніхто вже нічого не може, навіть сам Бог, то з активістами – інакше. Адже це саме вони старанно поливають ту пожежу бензином. І тому величезне проханняе до вас, панове небайдужі. Як тільки осяє вас чергова ідея як ощасливити людство і за що б ще таке поборотися люто – ви головне не піддавайтеся. Купіть краще ящик горілки (хоча це все важче зробити) і йдіть в запій. Або їдьте робити манікюр. Або хоч чим-небудь корисним займіться, або хоч нешкідливим. Або якщо зовсім не під силу і через край енергії – йдіть в пенсійний фонд і там якусь довідку попросіть, вони вам там вкачають ударну дозу фрустрації, що дозволить подолати кризу. Тримайте себе в руках, панове активісти. І, до речі, подумайте, як годувати свою сім’ю і самому собі хоч на хінкалі заробити, чим-небудь іншим, ніж постійними спробами зробити ще жахливішим наше життя.
