Прем'єр-міністр Великобританії Тереза Мей, президент Франції Еммануель Макрон і канцлер Німеччини Ангела Меркель - політики дуже різні. Мей раптово вступила на посаду в минулому році, після референдуму про Brexit і після того, як її попередник Девід Кемерон подав у відставку. У Макрона ще менше досвіду: президентство, яке він прийняв минулого місяця, є його першою виборною посадою. На відміну від них, Меркель служить в якості канцлера з 2005 року (а парламентарієм - з 1991 року), що робить її старійшиною політичного активу Європи навіть з урахуванням попереднього покоління.
Про це розповів Харолд Джеймс, професор історії та міжнародних відносин Прінстонського університету.
Але у цих трьох європейських лідерів є також багато спільного. Всі вони займають відносно сильні позиції усередині своїх країн.
Нова політична парадигма заснована на свого роду центристському популізмі, який поєднує підтримку глобалізації зі здоровою часткою соціального захисту і щедрою жменею патріотизму. У кожного з них це можна вважати особистою позицією.
Але хвиля правих популістів скоро може схлинути, тим самим довівши, що вона менш заразна і глобальна, ніж багато хто очікував. Пояснення цього, можливо, знайдеться в обранні Дональда Трампа президентом Сполучених Штатів – досвіді, який, мабуть, не дуже зацікавив європейців як приклад для наслідування.
Насправді, європейські націоналісти, які підтримують Трампа, – Герт Вілдерс в Нідерландах і Марін Ле Пен у Франції, – привернули набагато менше голосів, ніж припускали опитування громадської думки. Це говорить про те, що європейці не хочуть йти на такі крайнощі, оскільки розчаровані віддачею від різких політичних рішень.
Упор на індивідуальній компетентності є критичним елементом цієї нової європейської політики. Мей зображується як єдина людина, якій можна довірити переговори по Brexit. Макрон краще всіх годиться для роботи з Німеччиною і Європейським союзом. На Меркель завжди можна покластися.
Реальність така, що нова політика, яка охопила три великі європейські країни, поки залишається досить крихкою. Їй не вистачає інституційної підтримки у вигляді сильної політичної партії, і таку підтримку вона, можливо, взагалі не здатна сформувати, враховуючи її нинішню зосередженість на одноосібних лідерах. А якщо враховувати поєднання складної порядку з великими надіями, ці лідери можуть і потерпіти невдачу. І тоді евпропейского політичний центр, який сьогодні отримав від виборців вотум довіри, завтра може несподівано залишитися ні з чим.
