Астрономи виявили чорну діру, яка вже протягом одинадцяти років поглинає залишки розірваної нею зірки і, що ще більш важливо, порушує межу Еддінгтона.
Астроном з Університету Нью-Гемпширу в Дарем (США) Дачен Лін (Dacheng Lin) і його колеги виявили незвичайну чорну діру. Вивчаючи віддалену від нас на відстань 105 млн світлових років еліптичну галактику NGC 5813, дослідники виявили захоплююче видовище, а саме – чорну діру, на протязі одинадцяти років «пожираючу» залишки розірваного нею світила. Сама чорна діра розташована в галактиці SDSS J1500+ 0154, яка знаходиться ближче до Землі, ніж NGC 5813. Розміри SDSS J1500+ 0154 приблизно співставні з розмірами карликової галактики Велика Магелланова Хмара – супутниці Чумацького Шляху. Маса надмасивної чорної діри в центрі перевищує масу Сонця в мільйон разів.
Відкриття було зроблено завдяки рентгенівським телескопам «Чандра» і XMM-Newton, його результати викладені в журналі Nature Astronomy. Отримані висновки надзвичайно важливі, так як агонія зірки (а точніше того, що від неї залишилося) триває неймовірно довго: зазвичай подібний «обід» займає у чорної діри приблизно в десять разів менше часу. Що ще більш важливо, «апетит» чорної діри вище т. з. межі Еддінгтона. Говорячи простою мовою, надмасивна чорна діра «пожирає» більше матерії, ніж може згідно теорії (вважається, що вона повинна «випльовувати» зіркову «їжу»).
Відкриття представляє виняткову важливість, так як може допомогти зрозуміти природу «неможливих» аномально великих чорних дірок перших галактик, що виникли в нашому Всесвіті. Якщо чорні дірки здатні порушувати межу Еддінгтона, то це може пролити світло на появу першородних гігантів.
Межа Еддінгтона: величина потужності електромагнітного випромінювання, що виходить із надр зірки, при якій його тиску достатньо для компенсації ваги оболонок зірки, які оточують зону термоядерних реакцій, тобто зірка знаходиться в стані рівноваги: не стискується і не розширюється. При перевищенні межі Еддінгтона зірка починає випускати сильний зоряний вітер95.
