Заборона Трампа на в’їзд біженців із мусульманських країн здається популістською тільки, якщо її розглядати саму по собі. Якщо ж припустити, що це превентивний захід при підготовці остаточного вирішення питання ІДІЛу, цей крок цілком логічний. Сюди ж укладається і доручення Пентагону знайти нових союзників у боротьбі з ІДІЛ.
Про це пише військовий журналіст Аркадій Бабченко.
Хто ці «нові союзники» – чорт його знає, але поки що ситуація така, що крім Туреччини і Росії ніхто особливо посилати свою армію туди взагалі не рветься. І то Туреччину цікавлять в основному території лише до кордонів Курдистану.
Залишається Росія, яка знаходиться на четвертому місці за готовністю воювати за свою країну – кожний другий – і ця готовність реальна. А «за свою країну» ця країна готова воювати хоч в Афгані, хоч в Сирії, хоч у Мозамбіку.
Пейзани, готові поїхати вмирати за три кордони в боротьбі хоч із «бандерівськими фашистами», хоч з ІДІЛом – це один із найважливіших ресурсів Путіна. І він, безумовно, готовий його використовувати. В обмін на послаблення санкцій та визнання своєї нової сфери впливу. Питання про Донбас вже другорядне. Донбас – це вже учорашній день. Ставки сильно підвищилися. Гра пішла ва-банк.
І це, безумовно, те, що Путін хоче – і буде – пропонувати Трампу.
Питання «навіщо це потрібно Америці» не має сенсу, тому що це потрібно не Америці. Це потрібно конкретно Трампу.
А Трампу це потрібно, тому що рейтинг летить під три чорти, і по всіх аеропортах протести, і марші на Вашингтон. А підйом рейтингу за допомогою війни – і навіть забезпечення другого терміну – найбільш вірний спосіб. На це виявився здатний навіть такий кущ, як Буш. І тут ІДІЛ йому просто Богом посланий. Тому що хочеш, не хочеш, а воювати з ним треба. І нічого з цим не зробиш.
У підсумку, шанси умовити Конгрес привабливою перспективою рішення ІДІЛівського питання руками путінських ваньок зовсім не такі вже й незначні.
Тим більше, Трамп не якийсь там узурпатор. Це президент, якого обрала половина виборців. Двадцять п’ять відсотків населення країни.
І тут вже доводиться говорити не про протистояння демократичної Америки Путіну, а про протистояння демократичної Америки своїм же власним виборцям. А це вже зовсім інший коленкор.
Власне, зараз багато чого взагалі вже залежить не від Путіна, і не від Трампа, а від рішучості і бажання демократичної частини Америки відстоювати свої демократичні принципи і від рішучості і бажання виборців Трампа відстоювати свого обраного президента з його підтриманими ними ж недемократичними принципами. Кажучи «відстоювати» я маю на увазі зараз аж до «відстоювати зі зброєю в руках». А розпалювати цю внутрішню фігню США хочуть зовсім вже в останню чергу.
Каліфорнія он вкотре пише заявку на вихід, але проблема в тому, що в цього разу це вже майже не безглуздий трьоп. Світ взагалі входить у нову стадію. Не протистояння демократичної Європи і США диктаторам Путіну, Кім Чен Ину і Мугабе, а протистояння країн самим собі всередині себе. Резолюції Євросоюзу стрімко втрачають свою вагу, тому що ніхто вже не знає, що буде з самим ЄС.
І позиції Путіна в цій новій ситуації раптом виявилися зовсім не такими поганими.
І якщо хтось вам почне розповідати, що буде завтра, як діятимуть США, які кроки зробить Європа і до чого все це призведе – не вірте. Тому що зараз взагалі ніхто ні хріна не знає, як це все розрулиться. Стьоб стьобом, а якийсь Калекзіт або Техекзіт на істериці візьме і відбудеться, Конгрес вирішить, що ну його нафіг, Конституція Конституцією, але Лос-Анжелес у складі США важливіше – і світ тоді взагалі полетить шкереберть.
