Я нічого не писав з приводу літака, що впав. Але мені цілком зрозуміла реакція людей, які відчувають з цього приводу задоволення. В країні, проти якої здійснюється військова агресія, у суспільстві посилюється жорстокість по відношенню до агресора. Це абсолютно банальна історія, і якщо гламурна киця, життя якої протікає у нічних клубах, цілком може цього не розуміти, то навряд чи цього не розуміють люди рівня Адагамова.
Ось це театральне підняття рук до неба з надривним голосінням «а нас за що!» викликає щонайменше гірку усмішку, – про це пише журналіст-блогер Денис Казанський на своїй сторінці к Фейсбук.
Ну як вам пояснити? Подивіться, чи що, відео за 2014 рік, перечитайте новини. Про Володимира Рибака, якого «ввічливі люди», що приїхали з Криму, оспівані ансамблем Александрова, розпороли живіт і викинули помирати в річку. Про збитий український літак з десантниками під Луганськом. Про збитий під Торезом «Боїнг». Про солдатів, спалених під Зеленопіллям з «Градів», що стріляли з території Росії. Про розстріляний «зелений коридор» в Іловайську. Про загиблих в Металісті «айдарівців», спотворені тіла яких знімали на відео і показували по «Lifenews».
Спеціально перегорнув пости Насті Топольської за серпень 2014 року. І чомусь не знайшов там ніяких обурень з приводу вбивства сотень наших солдатів російськими військовими під Луганськом і Іловайськом. Є пости про Канари, про тусовки в Барселоні, а про масове вбивство громадян України росіянами на території України нічого немає. Сьогодні Настя «ахрєнєла» і вважала, що «мовчати просто неможливо», а тоді цілком знайшла в собі сили промовчати.
Негарно радіти чужій смерті. Але при одній умові – якщо мова не йде про смерть твого ката. Адагамов пише, що українці ох*їли від ненависті. І він правий. Так, ми ох*їли, тому що три роки росіяни вбивають українців в Україні. Так, ми втомилися ненавидіти. Від*біться від нас. Забирайтеся з нашої території. Подаруйте нам можливість відпочити від ненависті до вас.
