Про те, чому майбутнє та модернізація України цілковито залежать від зміни системи цінностей, комуністичну ієрархію, що залишилась у країні, та наші парадоксальні близькість і відмінності з європейцями у першій частині інтерв’ю ОNLINE.UA розповів заступник директора Інституту соціології НАН України Євген Головаха
— Чому Україна постійно стоїть перед потребою модернізації? Цю потребу по-різному називають — реформуванням чи наближенням до західних стандартів — але відчуття відставання є. — Модернізація — це осучаснення. Коли говорять про модернізацію, то розуміють зміни, які приводять суспільство до сучасного вигляду. Теоретики модернізації вважають, що зміни мають бути у трьох напрямках. Перше: політична модернізація. Під нею розуміють створення сучасної ефективної демократії. Друге: економічна модернізація. Тобто, створення сучасної економічної інфраструктури, яка відповідає вимогам ХХІ століття. Третє: модернізація духовного світу, насамперед цінностей. В 1950-х роках під модернізацією розуміють вестернізацію, коли усі країни мають пройти той самий шлях, що й країни Заходу, і наблизитись до них. Чому Захід був критерієм? Бо країни Заходу були найбільш розвиненими. Ця теорія домінувала, поки не зрозуміли, що кожна держава не може підтримувати вимоги Заходу. Сьогодні більш популярна концепція множинних модернів, коли кожна країна має пройти свій шлях до сучасності. Так пройшли свій шлях “азійські тигри” — Сінгапур, Республіка Корея і Тайвань. Вони змогли поєднати власні цінності та сучасний політико-економічний процес.
Україна і пострадянські країни в цьому сенсі проблемні. Чому? Тому що ми пройшли модернізацію. Секуляризація пройдена. Та ще й такими темпами, що релігія вже майже знищена. Урбанізація теж пройшла. Країна переважно міська. Індустріалізація — теж пройдена. Всі ці складові модернізації ми пройшли. Проблема в тому, що ми пройшли дивовижно викривлену модернізацію. — Чому? — Радянська промисловість із самого початку була зосереджена на військовій сфері. Все, що йшло на потреби людей, розвивалося за залишковим принципом. У політичній площині були тільки атрибути — Конституція СРСР, вільні вибори, але насправді був диктат однієї партії. В духовній сфері були тільки комун
істичні цінності уявного робітничого класу. Хто дотримується інших цінностей — вороги. Ось така була модернізація. Саме тому ми зараз в гіршій ситуації, ніж ті суспільства, які були суто традиційними, як Південна Корея. Тому нам важко піти шляхом вестернізації. У нас є чинники, які цьому протистоять. Це і наша промисловість, яка на 70% будувалась для обслуговування ВПК СРСР, і наша політична система, яка постійно відтворює радянську. Під новими назвами у нас лишається комуністична система ієрархії: президент — генеральний секретар, губернатори — секретарі обкомів. Альтернатива цьому — охлократія. У нас або залишковий комуністичний спосіб управління, або Майдан.
Ну й, нарешті, цінності. Парадокс у тому, що наша система цінностей протилежна європейській, але за психотипом, за нашими дослідженнями, ми — європейці. — А чому таке протиріччя психотипу і домінантних цінностей? — У нас досяжницька культура. Як і всі європейці, ми життєвим успіхом вважаємо ситуацію, коли ми чогось досягли у конкретних справах. Це європейська модель. Українці належать до досяжницької культури, але за цінностями, які сформувались в ХІХ-ХХ століттях, ми суттєво відрізняємось від європейців. І це теж один із чинників, котрий не дає модернізуватись. — З чого починати модернізацію, коли є три виміри — політика, економіка і цінності? — Україна робила спробу почати з політики. В 1990-х роках були реальні вибори і реальна демократія. Вона була своєрідна, переобрали президента в 1994 році, а країна розвивалась все гірше і гірше. Був період економічного зростання, коли Леонід Кучма встановив свій порядок, який зараз називають кланово-олігархічним. Була вдала кон’юнктура глобального ринку, яка забезпечила нам 7-8 років економічного зростання. Рівень життя зростав, але люди були незадоволені тим, що відбувається. Тепер, на мій погляд, визначальною є зміна цінностей, бо через політику і економіку ми вже пробували. — А як?
Це ж складні речі, який інструментарій може бути для зміни цінностей? — Один із інструментів — сплески громадянської активності. Майдани поступово сприяють зміні цінностей. Наприклад, є дослідження того, що найважливіше для наших громадян. Визначальні цінності в ієрархії українців — міцна родина, матеріальний добробут, благополуччя дітей і створення в суспільстві рівних можливостей для всіх. Це цінності домінанті ще з радянських часів. Але набирають ваги такі цінності, як демократичний розвиток країни, участь у діяльності політичних партій чи громадських організацій, можливість заняття бізнесом і можливість критики владних структур. Ці цінності ще на початку 1990-х років були на останніх місцях. За п’ятибальною шкалою вони коливались в діапазоні від 2 до 3, тоді як здоров’я — 4.8.
За 25 років через поступові зміни маємо зростання таких цінностей, як діяльність політичних партій — до 3.1, а не 1.8, як це було в 1990-х роках. Демократичний розвиток був 2.7, а зараз — 3.8. Можливість підприємницької ініціативи в 1990-х — 3.3, а зараз — 4. Можливість критики рішень владних структур. Було 3, а зараз — 3.8. Є суттєві зміни, хоча й недостатні. Бо ці цінності мають наближатись до цінностей особистого добробуту. В чому наша проблема — у нас немає часу пройти історичний шлях модернізації в європейському темпі. В ХХІ столітті ми не хочемо жити, як Європа в ХІХ столітті, ми хочемо жити, як сучасне суспільство. Але для цього треба, щоб і цінності відповідали.
Уряд каже, що треба провести економічні реформи. А вони не йдуть, хто б їх не оголошував. Не йдуть саме тому, що цінності не дають можливості їх швидко впроваджувати. І тут МВФ не може сказати нам: змінюйте свої цінності, бо не дамо грошей! Це тільки ми можемо ставити собі таке завдання. — А хто має цим займатися? — ЗМІ, інтелектуальна еліта і держава. Держава тут теж важлива. Бо політичний клас показує приклад того, як жити за новими цінностями. Без нових цінностей не буде кращих умов життя. Чому в нас тотальна корупція? Бо вона відповідає системі цінностей, яка у нас продовжує бути домінантою.
