Західні союзники України ухвалили новий раунд санкцій на початку цього місяця у відповідь на нещодавній крок Росії щодо офіційної анексії чотирьох частково окупованих українських регіонів. Ці останні санкційні заходи включають розширення списку фізичних та юридичних осіб, на яких поширюється заморожування активів, заборона на в'їзд та інші обмеження.
Націленість на російських чиновників та впливових фігур, пов’язаних з режимом Путіна, стала основним елементом західної стратегії. Проте навіть зараз, більш ніж через вісім місяців після початку російського вторгнення, західні санкції все ще містять значні прогалини та розбіжності в охопленні, згідно з новим звітом українського аналітичного центру, Міжнародного центру перспективних досліджень (МЦПД). Це також відображено в Базі даних санкцій щодо Росії Атлантичної ради. Про це пишуть Економічні новини з посиланням на The Atlantic Council.
США, ЄС, Великобританія та Канада запровадили санкції проти понад тисячі фізичних осіб, а також сотень юридичних осіб, але зробили це не за єдиним списком. Наприклад, російський металургійний магнат Володимир Потанін потрапив під санкції Великої Британії, але не ЄС чи США, незважаючи на те, що у 2018 році Міністерство фінансів США назвало його членом найближчого оточення Путіна. Роман Абрамович перебуває під санкціями у Великобританії та ЄС, але не в США. Віктор Вексельберг, ще один олігарх, який вважається близьким до Кремля, з 2018 року перебуває під санкціями США, а нещодавно – Великобританії, але не ЄС.
Схоже, що особливі клопотання та політичні міркування відіграли певну роль у створенні деяких з цих розбіжностей. У звіті МЦПД вбачається політичний мотив у тому, що Велика Британія не запровадила санкції проти Олександра Лебедєва, колишнього офіцера КДБ, який володів медіа та іншими активами у Великій Британії та Росії. За повідомленнями ЗМІ, колишній прем’єр-міністр Великобританії Борис Джонсон є особистим другом сина Лебедєва, Євгена, і навіть висунув його кандидатуру на місце в Палаті лордів у 2020 році, незважаючи на занепокоєння з боку британських служб безпеки. Санкції проти його батька створили б очевидний конфуз.
Ніщо з цього не завадило канадському уряду внести Лебедєва до свого санкційного списку в травні 2022 року. Лебедєв потрапив під санкції за те, що, на думку канадського уряду, “безпосередньо сприяв розпалюванню Володимиром Путіним великої війни проти України”. Наразі, принаймні, США та ЄС дотримуються позиції Великої Британії щодо Лебедєва.
Звіт МЦПД виявив, що зі 100 найбагатших росіян, перелічених журналом “Форбс”, більше двох третин взагалі не потрапили під санкції (32 – з боку Великої Британії, 26 – з боку ЄС, і лише 16 – з боку США). Серед топ-10 рівно половина наразі не перебуває під санкціями.
У звіті також згадується Дмитро Риболовлєв, російський магнат з виробництва добрив, який зараз проживає в Монако, де, як повідомляється, він має значний місцевий вплив. Риболовлєв уникнув санкцій, незважаючи на те, що був серед 96 олігархів, включених до списку Міністерства фінансів США у 2018 році за його “близькість до російського режиму”.
Ці прогалини необхідно усунути, не в останню чергу тому, що в осяжному майбутньому майже напевно знадобиться жорсткий режим санкцій. Незважаючи на те, що Росія наразі, схоже, програє війну в Україні, режим Путіна залишатиметься агресивним деструктивним режимом, ворожим західним інтересам і загрозою для своїх сусідів доти, доки він існуватиме. Його необхідно буде стримувати і знешкоджувати.
На зміну нинішнім спеціальним західним санкціям має прийти більш скоординований підхід до реалізації цільового тиску на Кремль і його поплічників. Посилення координації могло б передбачати підготовку спільних аналітичних звітів та рекомендацій щодо санкцій, які б ухвалювалися на загальних засадах.
Якщо будуть робитися винятки, які дозволять вилучати імена зі списку, це має обговорюватися окремо і прозоро відповідно до чітких критеріїв. Умови для виключення мають бути обов’язково жорсткими: повний розрив з режимом Путіна, включаючи всі ділові та особисті контакти, безумовні публічні заяви про засудження війни та підтримку суверенітету України, в тому числі над Кримом, готовність фінансово підтримати післявоєнну відбудову України.
Поетапний підхід, яким керується західна санкційна політика з 2014 року, не є достатньою мірою адекватним викликам протистояння загрозі з боку путінської Росії. Західний світ має справу з системою, а не з окремою особою. З огляду на це, меседж має полягати в тому, що відповідальність за злочини путінського режиму несуть усі, хто його підтримував, отримував від нього вигоду або потурали йому. Настав час, щоб суворість західних санкцій відповідала серйозності виклику.