Битва за критично важливий для України регіон Донбасу зосереджена навколо двох стратегічно важливих міст: Лиман, який утримують росіяни, та Бахмут, який утримує Україна. Бої за ці міста є запеклими, оскільки обидві армії намагаються відвоювати нові території.
Український солдат наблизився до берега річки, поглянув на віддалений гуркіт артилерії та закинув вудку в каламутну зелену воду внизу. Його незворушність на лінії фронту поблизу східного міста Лиман була промовистою: його побратими поруч здобували перемогу. Про це пишуть Економічні новини з посиланням на The New York Times.
На південний схід, менш ніж за 30 миль, група українських солдатів з автоматами через плече і в касках обережно рухалася до зруйнованого мосту в центрі іншого міста – Бахмута. Пронизливий свист російського артилерійського снаряду, за яким слідував шлейф бруду і диму неподалік, став таким же промовистим сигналом: росіяни гатять і підбираються все ближче і ближче.
Битва за критично важливий регіон Донбасу на сході України зараз зосереджена навколо цих двох стратегічно важливих міст; бої точаться запеклі, оскільки обидві армії намагаються відвоювати нові позиції до настання зими.
У ширшому вимірі війни перевага зберігається за українцями, чиї переконливі перемоги на північному сході країни цього місяця викрили бездарність і кричущі недоліки російської армії. Але Донбас, який Президент Росії Володимир Путін бачить своїм головним призом, – це інша, більш запекла боротьба.
Україна наполегливо намагається повернути Лиман, залізничний вузол, який слугує важливим вузлом постачання на західному рубежі Донбасу. Російські війська контролюють місто, але Україна сподівається використати його як ворота для просування далі на схід і зберегти свій наступ.
Бахмут є точкою входу до частини регіону, яка наразі утримується українськими військами. Його захоплення також дасть Росії певну перемогу після принизливої поразки на півночі. Росіяни безперервно обстрілюють Бахмут протягом останніх трьох місяців.
Боротьба за Бахмут і Лиман фактично полягає у стратегічному позиціонуванні обох сторін до того, як лінії фронту завмруть внаслідок холодної пори року. Якщо міста будуть під українським контролем, українські війська будуть готові відвойовувати втрачені території в найближчі місяці. В умовах російської окупації та з підкріпленням вони дозволять Росії поставити два великих міста Донбасу – Краматорськ та Слов’янськ – під зростаючу загрозу та частіші обстріли.
У Лимані українці досягли певного успіху. Їхні підрозділи наступають на місто з півдня і заходу та захоплюють села в передмісті в міру просування.
Відрізаний від російських поставок на північ після нещодавнього наступу українських військ, Лиман спочатку розглядався як потенційний об’єкт для швидкого захоплення. Але російські підкріплення прибули до міста, кажуть українські солдати, і сповільнили їхнє просування, принаймні наразі. І поки українські війська зосередилися на Лимані, російські підрозділи встигли відступити далі на схід.
“Тут все змінюється дуже швидко”, – сказав нещодавно український солдат, який перебуває на півдні від міста, побажавши залишитися неназваним з міркувань безпеки. Минулого тижня українські війська вели бої за село Щурове, невелике курортне містечко поблизу міста, затиснуте між густими лісами та річкою Сіверський Донець.
Російські війська захопили Щурове разом з Лиманом навесні. Мешканці, які нещодавно евакуювалися з селища, розповіли, що російські військові здебільшого давати спокій: приїжджали перевіряти документи, але рідко роздавали гуманітарну допомогу.
“В останні три дні, після того, як прийшли наші хлопці, почалося справжнє пекло”, – розповідає про просування українських військ жінка середнього віку Олена. Її щойно евакуювали на неповороткому транспортному засобі з темно-зеленим корпусом, який все ще був мокрим після переправи через Сіверський Донець. “Стрілянина, вереск”, – додала Лєна. “Жахлива канонада, незрозуміло звідки. Хто, що, куди – нічого не було зрозуміло”.
У Бахмуті Росія повторює свою стратегію наступу з двох напрямків. Українські війська, що закріпилися навколо міста, виснажуються і піддаються атакам зі сходу та півдня. Вони несуть постійні втрати в живій силі та техніці. Щонайменше одне село на околицях Бахмута було захоплене росіянами на початку цього місяця.
“Основна проблема зараз полягає в тому, що нам потрібно утримати Бахмут”, – сказав підполковник Юрій Береза, командир батальйону Національної гвардії України, чиї сили розкидані по 150-кілометровій лінії фронту, більша частина якої знаходиться на Донбасі.
Протягом літа російські війська неухильно завойовували нові території на Донбасі, захопивши міста-побратими Лисичанськ та Сєвєродонецьк. Але після нещодавнього наступу українські війська відбили деякі невеликі села на західній периферії регіону.
Російські військові в Україні “перевантажені”, – заявив Майкл Кофман, директор з вивчення Росії в CNA, оборонному науково-дослідному інституті в Арлінгтоні, штат Вірджинія. “Вони втратили ініціативу і їм не вистачає сил для захисту величезного поля бою”.
Свідчення нестачі військ у Росії виникають в той час, коли Кремль мобілізує сотні тисяч чоловіків, деякі з яких, ймовірно, будуть відправлені на фронт в найближчі тижні та місяці. Хоча їхня підготовка може бути сумнівною, а ефективність – обмеженою, ці нові російські солдати все одно слугуватимуть перешкодою для менших, але і краще озброєних українських збройних сил.
Вже зараз у райони навколо Лиману та Бахмуту перекидаються російські підкріплення.
“Річ у тім, що раніше їх було один-два на квадратний метр”, – сказав полковник Береза, маючи на увазі кількість російських солдатів на лінії фронту до того, як вони безладно відступили з північного сходу. “А зараз їх стало 10, через звуження фронту”.
Донбас, регіон розміром приблизно з Нью-Гемпшир, складається з ланів, шахтарських містечок розміром з поштову марку і величезних плато шлакових відвалів, утворених в результаті видобутку вугілля на місцевих копальнях. У 2014 році підтримувані Росією терористи утворили тут дві самопроголошені республіки, які протягом восьми років воювали з українською армією, доки в лютому росіяни не розпочали своє вторгнення.
Рельєф регіону – поля, лісосмуги та річки – спонукав обидві сторони використовувати різноманітні тактичні прийоми для того, щоб загнати противника у вузькі місця. Протягом багатьох місяців річка Сіверський Донець окреслювала частину лінії фронту на Донбасі, оскільки донедавна жодна зі сторін не могла безпечно наступати через цю водну артерію.
Навколо Бахмута, міста з довоєнним населенням близько 70 000 осіб, російські війська безперешкодно пересувалися водними шляхами, хоча Бахмут розділений річкою з півночі на південь, яка набуває все більшого значення з кожним російським наступом.
На відміну від Лиману, де є комбінація російських резервістів, бойовиків і регулярної армії, територія навколо Бахмута значною мірою контролюється сумнозвісною воєнізованою групою “Вагнера”, яка підпорядковується безпосередньо Кремлю.
Українські солдати на передовій кажуть, що ряди “Вагнера” поповнюються за рахунок в’язнів з сепаратистських регіонів, які були призвані на службу. Один український солдат, який говорив на умовах анонімності з міркувань безпеки, сказав, що сили Вагнера атакують лише до тих пір, поки не посилають ув’язнених з невеликою підтримкою вперед, щоб зустріти українську артилерію як “гарматне м’ясо”.
Ця тактика призвела до того, що українські сили в регіоні зіткнулися з великою кількістю ув’язнених, які часто здаються в полон. Інший солдат, який також говорив анонімно, сказав, що російські сили не будуть обмінювати полонених українських військовослужбовців на ув’язнених. Колишні російські в’язні, які потрапляють у полон, вважаються дезертирами.
Тим не менш, російські війська повільно просуваються до Бахмута. Кулеметна стрілянина на його околицях ведеться постійно – це помітна зміна у порівнянні з артилерійськими перестрілками, які визначають війну на Донбасі.
Ці бої вже кілька тижнів коливаються туди-сюди: російські війська обстрілюють і наступають. Українські війська втрачають техніку, людей та кілька сотень метрів території. Після цього українські солдати намагаються відвоювати територію, проводячи контратаки.
“Ми вбиваємо їх дуже і дуже багато, але вони все одно продовжують наступати”, – сказав інший український військовослужбовець.
Українські командири в Бахмуті нещодавно заявили, що навіть присутність американських ракетних систем, відомих як HIMARS, не змогла завдати значного руйнування російському ланцюгу постачання. Це помітна відмінність від повідомлень українських командирів влітку, коли зброя тільки прибула. Це свідчить про те, що Росія пристосувалася до ударів, краще розосередивши свої арсенали боєприпасів.
У пастці посеред кровопролитних боїв опинилося цивільне населення, яке відчайдушно бажає, щоб бойові дії припинилися.
Деякі українські міста, що зазнають російських атак, проходять через кілька етапів, коли на них здійснюється напад. Спочатку обстрілу піддаються околиці міста, потім центри міст – спочатку нечасті, але зі збільшенням інтенсивності з плином днів і тижнів. Аварійні служби та комунальні служби тримаються якомога довше, доки їхнє обладнання не буде знищено, а співробітники не втечуть або не загинуть.
Втрата містом електроенергії, води, тепла та мобільного зв’язку, як правило, сигналізує про початок повної ізоляції.
Бахмут та його мешканці намагалися уникнути цієї останньої стадії. Паркові зони заросли травою, сміттєві баки переповнені, а біля міської лікарні стоїть щось схоже на обвуглений корпус машини швидкої допомоги. На початку місяця Бахмут залишився без світла, води та мобільного зв’язку, але останніми днями він був відновлений у деяких частинах міста.
Бойові дії “стають все більш і більш жорстокими”, сказав Андрій, власник магазину в центрі міста. “Міст підірвали, обстріли постійні”.
“Але вчора у мене був чудовий мобільний зв’язок”, – сказав довгов’язий чоловік років 40, з блискучими очима і радістю від ковбаси, яку він щойно купив у Андрія.