Російські війська відступають, але НАТО поки відмовчується, остерігаючись того, що може зробити принижений Кремль. Але зараз саме час підсилити тиск.
Після швидкого військового просування України на північному сході Харківської області й того, що Київ оптимістично називає “деокупацією”, коли звідти тікають росіяни, було багато розмов про “переломний момент”. Менш втішною для західних демократій є альтернативна версія: війна наближається до “моменту максимальної небезпеки”. Про це пишуть Економічні новини з посиланням на The Guardian.
Побоювання, що загнаний у кут, зневірений Володимир Путін може вдатися до ядерної, хімічної або біологічної зброї, знову з’явилися в США і Європі, разом з аргументом, сформульованим президентом Франції Еммануелем Макроном, що президента Росії, всупереч його жахливі злочини, не можна “принижувати” – і дозволити йому вийти з ситуації.
Виступаючи на телебаченні президент США Джо Байден заявив, що будь-яке застосування Путіним зброї масового ураження (ЗМУ) в Україні – наприклад, шляхом використання тактичної ядерної боєголовки малої потужності – “змінить обличчя війни”. Росія стане “більшим ізгоєм у світі, ніж вона коли-небудь була”, – сказав він.
Проте, навіть попередивши, що відповідь США буде “послідовною”, Байден відмовився сказати, чи будуть це відповідні військові дії США або НАТО. Тональність його зауважень свідчить про те, що він особисто не порушував ядерне питання з російським лідером. Це нове занепокоєння щодо ядерної зброї відображає пастку, яку Путін влаштував для Заходу, коли розпочав своє вторгнення. Привівши російські ядерні сили в стан підвищеної бойової готовності, розмістивши ракети, здатні нести ядерну зброю, ближче до країн НАТО і націлившись на ЧАЕС, а потім на величезну Запорізьку атомну електростанцію, він і такі недоумки, як Дмитро Медведєв, навмисно підігравали страхам про Армагеддон. Вони сподівалися послабити підтримку Києва і стримати пряме втручання НАТО.
Поки що це працює. США і НАТО потрапили в пастку з самого початку. Постачаючи Україні дедалі більшу кількість озброєнь і матеріалів, Байден і його союзники продовжують обмежувати потужність, дальність і якість цієї зброї, щоб не допустити розхитування позицій Путіна настільки, щоб він вдався до екстремальних заходів.
Як наслідок, НАТО досі не надає танки, засоби протиракетної оборони та повітряне прикриття, які необхідні українським силам для утримання звільнених територій та закріплення своєї переваги. Німеччина та інші беруть приклад з Вашингтона. Минулого тижня канцлер Олаф Шольц знову зажадав від Путіна вивести війська з усієї території України – при цьому відмовившись надати танки “Леопард”, які, за словами Києва, необхідні для досягнення цієї мети.
Путінська пастка має й інші згубні аспекти, зокрема, економічний бліцкриг Кремля проти Європи. По суті, він використовує газ і нафту як зброю, щоб підірвати рівень життя в кожному приватному будинку, магазині та на заводі. Політики ЄС, які думали, що можуть домовитися з Путіним, втягнуті в таку саму конфронтацію, схожу на війну, якої вони намагалися уникнути. Деякі з них вже почали вагатися.
Зустріч Путіна минулого тижня з Сі Цзіньпіном, схоже, пройшла не зовсім гладко, оскільки президент Китаю повторив індійську критику руйнівних наслідків війни на глобальному рівні. Але їх загальне партнерство “без обмежень”, здається, не постраждало. Їх спільна мета: знищення порядку, що склався після 1945 року під керівництвом Заходу, заснованого на правилах. У цьому контексті Україна і Тайвань є прологом.
Виявлення у нещодавно звільненому Харкові масових поховань бучанського зразка та очевидних воєнних злочинів є ще одним напрямком путінської стратегії демотивації. Його послання Заходу: ваші “загальнолюдські цінності” не мають сенсу у світі, який я будую.
Презирливо порушуючи авторитет ООН, Женевські конвенції та законодавство в галузі прав людини, він завдає удару в саме серце західної віри в себе і довіри до себе.
Отже, це не зовсім переломний момент, але цей тиждень став періодом, коли були зруйновані й інші міфи. Розвінчано поразницький міф про те, що Україна не може перемогти та що західна військова та економічна допомога лише відтерміновує неминуче. Україна перемагає, принаймні поки що, попри усілякі сумніви.
Також більше не вважається, що влада Путіна є непохитною. Зростає внутрішня критика, не в останню чергу з боку його про-військових, націоналістичних прихильників. Їхній гнів наразі спрямований на військове вище командування, але всі знають, хто командує генералами.
Зараз не час послаблювати тиск, побоюючись того, що може зробити Путін. Навпаки, час його посилювати. Тому що, за іронією долі, саме Путін зараз у пастці. Він не повинен уникнути наслідків своїх дій.
Для Європи (і Великобританії) це означає розширення занадто скромних енергетичних заходів, запропонованих президентом Єврокомісії Урсулою ван дер Ляєн минулого тижня – і покласти край енергетичній залежності від Москви. Це означає надіслати Києву більше, краще важке озброєння і подвоїти зусилля з інформування росіян про те, що насправді робиться від їхнього імені.
Це означає створення міжнародного кримінального трибуналу по Україні, подібного до трибуналу по колишній Югославії, та конфіскацію заморожених російських суверенних активів для фінансування репарацій, компенсацій та відбудови країни. Це означає розгортання військової коаліції охочих захистити ЗАЕС, як пропонує Литва.
Але складні виклики ще залишаються. Росія все ще має більше танків і артилерії. Вона все ще контролює п’яту частину території України. За наказом Путіна вона мобілізує 137 000 додаткових військовослужбовців і до весни може перевершити своїх опонентів за чисельністю. Після нещодавніх невдач розпочалася безжальна кампанія невибіркових репресій проти цивільних осіб.
“Мало що він [Путін] може заподіяти, коли відчуває, що це необхідно для перемоги на полі бою”, – попередив аналітик Деніел Девіс, полковник американської армії у відставці. Але це не аргумент для того, щоб давати йому поблажки.
Не давайте йому ні сантиметра. Тримайте його в бігах. Покажіть йому, що у нього немає іншого виходу, окрім як відступати. І якщо, охоплений панікою і помстою, Путін дійсно погрожуватиме застосувати тактичну ядерну зброю в Україні, відповідь має бути жорсткою і чіткою.
Байден повинен особисто й офіційно повідомити його заздалегідь, що будь-яка така атака, що порушує глобальне табу на ядерну агресію і підриває міжнародну безпеку, буде розглядатися як акт війни проти США і НАТО – з усіма жахливими, руйнівними для режиму наслідками, які можуть за собою потягнути. Можливо, Байден вже зробив це. Сподіваємось, що так.
В такому випадку, досить терпіти удар. Візьміться за справу і зробіть так, щоб Україна перемогла, перемогла впевнено і якнайшвидше.