Заголовок, власне, як і сама тема даного нарису, народилися внаслідок однієї полеміки на просторах фейсбуку, причому в колі людей, які вкрай негативно ставляться до путінської Росії та підтримують Україну. У ході полеміки постало питання, чи може Україна самостійно, без допомоги Заходу, протистояти московській агресії. Нібито саме цей сумнів є зараз однією з найважливіших причин тяганини у постачанні Україні озброєнь. Відповідь очевидна: у нинішньому стані Україна самостійно протистояти путінській Росії не може! Подобається така відповідь чи ні, але це об'єктивна реальність, дана нам у відчуттях, як навчав класик.
Але постало зустрічне питання: чи здатний весь колективний Захід подолати без України путінську Росію з її бездонними ресурсами і такою самою моральною деградацією влади та широких обивательських мас? Чи здатний Захід відбити більш ніж ймовірний напад Москви на країни НАТО, якщо Україна, її Збройні сили, залишившись без західної підтримки, не зможуть знищити путінську коричневу чуму? Відповідь це питання: категорично ні!
Дискусія відбувалася на тлі підготовки та проведення чергового Рамштайна, який іде ні шатко ні валко, і на якому в черговий раз «мало дали», точніше навіть не дали, а поки що пообіцяли, а що реально дадуть – життя покаже.
Давно час переходити на військові рейки
І якщо бути справедливим, то Захід має об’єктивні підстави для того, щоб поводити себе обережно з виділенням Україні збільшених обсягів озброєнь. Більше того, якщо по доброму, то спиратися слід на власні сили, ресурси та можливості, які в Україні, на жаль, були розкрадені та розбазарені, про що нещодавно доводилося писати у матеріалі «Трагедія українського пацифізму від 1991 року до путінської агресії-2022. Що тепер робити?“. І вже після 2014 року у плані обороноздатності було зроблено, м’яко кажучи, недостатньо, зокрема через корупцію, про що, зокрема, також йшлося у зазначеному тексті.
У цьому сенсі досить показовою є публікація в соцмережах воюючого нині десь на сході країни відомого добровольця Юрія Касьянова, публікація, як завжди, емоційна, але дуже вірна.
«Ай-я-яй!.. Рамштайн дав нам лише 18 гаубиць, а нам потрібно 1000!.. Це провал, Карле, це провал… Як воювати далі?!
Запитайте у «Укроборонпрому». Запитайте у Гусєва, який прислужував Януковичу, потім Порошенку, тепер Зеленському, але більше знарядь, боєприпасів, танків, літаків від цієї щирої та всебічної лагідності в країні не з’явилося.
Маленька Чехословаччина з населенням 11 млн осіб (1938 рік) мала одну з найсильніших армій Європи, і виробляла озброєння – гармат, танків, снарядів, патронів – не менше ніж нацистська Німеччина. Невипадково після анексії Судетської області Чехословаччини (див. «Мюнхенська змова») і захоплення всієї країни німцями, кожен другий танк у Вермахті був чеським – й у битві за Францію, й у перший рік війни на сході проти СРСР.
Тепер дивимось на Україну. Війна триває восьмий рік. Широкомасштабна війна – четвертий місяць. Вироблено за цей час в Україні нових танків – нуль, нових літаків – нуль, нових знарядь – нуль, нових снарядів – нуль (не рахуючи пробних, рекламних, натовського калібру 155 мм, за 5 тис євро штука), нових кулеметів – нуль, нових автоматів – нуль, нових гвинтівок – нуль, нових патронів – нуль…
І нахера нам потрібний такий «Укроборонпром»?.. Або «Рособоронзрада», якщо вже точно?.. За такі речі треба розстрілювати, не менше.
І ви питаєте після цього, чому «підлі» західні партнери не дають нам багато зброї?.. Та заради чого?! Коли у воюючій країні, в якій кожного дня гинуть 100, 200 солдатів, і ще дві сотні втрачають руки-ноги, досі не вироблено жодного патрона, досі не введено семиденного робочого тижня, досі натовпи ухилістів бухають у парках та на дитячих майданчиках вечорами – і їм пофіг, чи прийдуть росіяни в Україну – і їх ніхто не чіпає! ..
Коротше, так. Чи ми, українці, велика нація, і ми не залежимо ні від Сходу, ні від Заходу, чи гріш нам ціна. Рамштайн, як і Путін, це показав сповна.
Нема чого сподіватися на дядька. Самі, самі, самі!”
Можливо, товариш Касьянов десь погарячкував, але загалом він правий. У автора цих рядків теж уже давно крутяться на язиці питання щодо вітчизняного військового виробництва, яке вже давно мало розгортатися, можливо, у суміжних країнах на кшталт Польщі, Чехії та Словаччини, які, до речі, мають свій оборонпром більш-менш пов’язаний із колишніми радянськими стандартами і тут можлива була б плідна кооперація. Можливо, нам чогось не говорять із міркувань секретності, і якщо це так, то було б дуже здорово.
Але повністю себе зараз Україна не зможе забезпечити озброєннями навіть за найоптимістичніших розкладів, і без допомоги Заходу ми справді вистояти і перемогти не зможемо.
Чому «мало дають» і «напів-не-втручаються»…
Причини того, чому Захід зволікає з постачанням озброєнь за результатами останньої зустрічі у форматі «Рамштайн», 16 червня було названо в американському виданні The New York Times у матеріалі «U.S. and Allies Pledge Additional Arms for Ukraine, but Kyiv Wants More. Some NATO countries are wary of sending heavy weapons, hoping for a negotiated truce, but the alliance insists publicly that it is committed to helping Ukraine defeat Russia», тобто «США і союзники обіцяють додаткове озброєння для України, але Київ хоче більше. Деякі країни НАТО побоюються надсилати важке озброєння, сподіваючись на перемир’я шляхом переговорів, але альянс публічно заявляє, що готовий допомогти Україні перемогти Росію».
При цьому NYT зазначає, що «обіцянка зброї та її постачання – різні речі». Обіцяв – не означає, одружився, як кажуть…
Видання вказує причини того, чому постачання озброєнь постійно гальмується:
– небажання Заходу виснажувати свої арсенали;
– неможливість швидко зробити додаткову зброю;
– складна логістика;
– побоювання потрапляння до рук росіян чутливих технологій;
– необхідність навчання українців поводження з новими видами озброєнь;
– небезпека ескалації, якщо будуть удари по Росії.
Позицію такого «напів-невтручання» Заходу у війну озвучив Генсек НАТО Столтенберг, виступаючи у Фінляндії 12 червня.
«НАТО не бере участі у війні. У відповідь на війну перед НАТО стоять два фундаментальні завдання.
Одне з них – надати підтримку нашому близькому партнеру Україні відстояти своє право на самооборону, закріплене в Статуті ООН. Ми робили це насправді багато років.
І після вторгнення ми значно посилили підтримку України, зокрема військової, економічної та гуманітарної допомоги. Наша мета – забезпечити збереження України як суверенної та демократичної держави у Європі.
Інше завдання НАТО – не допустити ескалації війни. Головний обов’язок НАТО – захищати наш народ. Ось чому ми зміцнюємо нашу оборону, особливо на сході Альянсу, на суші, на морі та у повітрі. Це стримування. Не спровокувати, а запобігти конфлікту. І зберегти мир».
Але є на Заході і діаметрально протилежна думка, щоправда, її озвучив уже відставний командувач сил НАТО в Європі чотиризірковий генерал Веслі Кларк (Wesley Kanne Clark). Відомо, що “відставні” дуже часто дозволяють собі говорити, що думають, і “різати правду-матку”, тим більше, що старий служака Кларк (роки служби 1966-2000) ще у В’єтнамі встиг взяти участь. В інтерв’ю «голосу Америки» відставний генерал, до речі, демократ, «чисто конкретно наїхав» на Столтенберга і всю політику щодо війни в Україні.
Напередодні останньої зустрічі у форматі «Рамштайн» радник голови ВП Подоляк через соцмережі озвучив обсяг озброєнь, потрібний від Заходу, щоб закінчити війну.
За словами Подоляка, для паритету у важкій зброї Україні необхідно:
– 1000 гаубиць 155-мм;
– 300 РСЗВ;
– 500 танків;
– 2000 одиниць бронетехніки;
– 1000 дронів.
В черговий раз зазначимо, що все це, і навіть набагато більше, Україні дісталося за розвалу Союзу, все це було розкрадено, і ніхто за це не відповів.
Напередодні зустрічі у форматі «Рамштайн» радник міністра оборони Юрій Сак повідомив, що Україна отримала поки що лише 150 гаубиць.
У відповідь на ці заяви пішла публікація в британському виданні The Guardian «Ukraine asks the west for huge rise in heavy artillery supply», тобто “Україна просить Захід значно збільшити постачання важкої артилерії”.
У матеріалі наголошується, що 300 установок РСЗВ, які радник глави Офісу президента Михайло Подоляк запросив у США для встановлення паритету у війні, – це половина всіх запасів США.
Запит Києва щодо зброї західним країнам задовольнити буде важко з об’єктивних причин, тобто через обмежену кількість озброєнь, що є в наявності. За даними Міжнародного інституту стратегічних досліджень, які наводить видання, армія США має 363 вантажні реактивні артилерійські гармати Himars і 225 гусеничних пускових установок M270, а морська піхота США має ще 47. Великобританія має 35 своїх версій M270.
Запрошені 1000 гаубиць приблизно відповідають усьому арсеналу США.
Армія США має 518 буксированих гаубиць M777 вже поставленого типу, а морська піхота США – ще 481 одиницю.
Єдине прохання, яке можна було б оцінювати як реалістичне – 500 танків.
У США на озброєнні 2645 танків Abrams та ще близько 3450 на зберіганні.
Знову мало дали, але пообіцяли багато, щоправда, потім…
Навіть з урахуванням названої обмеженої кількості озброєнь у Заходу результати останнього Рамштайна, м’яко кажучи, не вражають.
Напередодні саміту Байден підтвердив надання нового пакету військової допомоги у розмірі одного мільярда доларів.
Туди увійдуть «передові ракетні системи», артилерія та системи берегової оборони, артилерійські боєприпаси, але це у майбутньому.
Поки що йдеться про постачання таких озброєнь, боєприпасів та спорядження:
– 18 155-мм гаубиць;
– 36 тисяч 155 мм снарядів;
– 18 тактичних автомобілів для транспортування гаубиць;
– додаткові снаряди до HIMARS;
– 4 автомобілі для ремонту техніки;
– дві системи берегової охорони із ракетами Harpoon;
– тисячі захищених радіостанцій;
– тисячі оптичних пристроїв, у тому числі і нічного бачення.
Також, за словами міністра оборони США Ллойда Остіна, Словаччина надасть Україні гелікоптери Мі-17, а Канада, Польща та Нідерланди – артилерію. Німеччина поставить Україні три реактивні системи залпового вогню MARS.
При цьому конкретні обсяги та терміни не називаються. І гарантій, що поставки будуть різко прискорені, чого вимагає Київ, поки що відсутні, як відсутня впевненість, що всі вимоги України задовольнять.
Щоправда, напередодні «Рамштайну-3» генсек НАТО Столтенберг заявив, що Альянс оголосить про виділення Україні нової військової допомоги, включаючи важке озброєння та далекобійну артилерію. Очікується, що цей пакет буде схвалений на саміті в Мадриді 28-30 червня.
При цьому міністр оборони США Ллойд Остін закликає країни Заходу мобілізувати додаткову допомогу для України. За словами міністра, послаблювати постачання зброї Києву не можна, оскільки «ставки надто високі».
У свою чергу, голова комітету начальників штабів США чотиризірковий генерал Марк Міллі, за інформацією Deutsche Welle, заявив, що кількість артилерійських систем, які будуть передані Україні, буде обчислюватися сотнями.
Міллі зазначив, що росіяни мають значну перевагу в артилерії, але точні цифри називати не став, оскільки вони засекречені. Водночас, він додав, що на зустрічі “Рамштайн-3” Україні пообіцяли додаткові артилерійські установки.
«Йдеться, напевно, про 300-400 артилерійських стволів, причому це саме ствольна, а не реактивна артилерія, яку загалом нададуть українцям», – заявив Міллі.
Тобто про 1000 стволів, які запросила Україна, мабуть, мова не йде.
Крім того, щодо реактивної артилерії генерал Міллі сказав таке: «HIMARS – це лише початок». Це висловлювання вселяє надію, тим більше, що поряд з HIMARS від Америки, Британія має намір передати потужніші системи М270 MLRS.
Коли автор закінчував цей опус, з’явилася інформація про те, що Пентагон підбив проміжний підсумок своєї допомоги Україні в галузі безпеки, і надання Україні допомоги включає:
– понад 1400 зенітних комплексів Stinger;
– понад 6500 протитанкових систем Javelin;
– понад 20 000 інших протитанкових систем;
– понад 700 тактичних безпілотних літальних апаратів Switchblade;
– 126 155-мм гаубиць та 260 000 155-мм артилерійських снарядів;
– 108 тактичних машин для буксирування 155-мм гаубиць та 19 тактичних машин для евакуації техніки;
– високомобільні артилерійські реактивні системи та боєприпаси;
– 20 вертольотів Мі-17;
– “сотні” броньованих високомобільних багатоцільових колісних машин;
– 200 бронетранспортерів M113;
– понад 7000 одиниць стрілецької зброї;
– більше 50 000 000 набоїв до стрілецької зброї;
– 75 000 комплектів бронежилетів та касок;
– 121 тактичний безпілотний авіаційний комплекс Phoenix Ghost;
– ракетні системи з лазерним наведенням;
– безпілотні повітряні системи Puma;
– безпілотні кораблі берегової оборони;
– 22 контрартилерійські радари;
– 4 протимінометні радари;
– 4 радар повітряного спостереження;
– 2 системи берегової оборони “Гарпун”;
– протипіхотні боєприпаси M18A1 Claymore;
– вибухівка С-4 та підривне обладнання для розчищення перешкод;
– тактичні захищені системи зв’язку;
– тисячі приладів нічного бачення, тепловізійних комплексів, оптики та лазерних далекомірів;
– комерційні послуги супутникової зйомки;
– захисне спорядження для знешкодження вибухонебезпечних предметів;
– хімічне, біологічне, радіологічне, ядерне захисне обладнання;
– медичне приладдя, включаючи аптечки першої допомоги;
– електронне обладнання для придушення перешкод;
– польове обладнання та запасні частини;
– фінансування навчання, обслуговування та підтримки.
А вже після цього в американському виданні Politico з’явився матеріал про те, що влада США схиляється до того, щоб подвоїти кількість систем залпового вогню, що направляються в Україну в нинішньому пакеті допомоги, – «U.S. officials weigh doubling the number of rocket launchers sent to Ukraine».
Відомо, що США мали намір відправити в Україну чотири мобільні установки реактивних систем залпового вогню HIMARS та високоточні боєприпаси, які можуть вражати цілі на відстані 80 км. Але з посиланням на джерела, що не називаються, видання стверджує, що кількість установок буде збільшено до 8 одиниць.
Якщо це станеться, то Україна матиме 14 реактивних установок – 8 від США, 3 від Британії та 3 від Німеччини, звичайно, якщо Німеччина реально їх поставить…
Чи нападе Путін на Європу?
Щоб повернутися до поставленого в заголовку питання про те, чи зможе Захід упоратися з Путіним без України, скажімо, якщо Україна не встоїть, слід оцінити, яка ймовірність того, що Путін піде далі «на Європу», що означає на НАТО , тому що всі країни на захід від України – це НАТО. Таким чином, виникає питання можливості зіткнення Росії із США, бо очевидно, що НАТО – це Америка, Америка і ще раз Америка, а тому вже всі інші, разом узяті.
Від закордонних «френдів» довелося почути, що у напад Путіна нібито не вірять навіть у Польщі, тим більше не вірять у Німеччині.
Вступати в особливу полеміку не будемо. Зазначимо лише, що навіть неозброєним поглядом видно, що Польща та країни Балтії більш ніж серйозно ставляться до путінської загрози. У цих країнах цілком очевидно усвідомлюють, що Україна – це той оплот і рубіж, який їх прикриває не менше ніж НАТО, а може й набагато більше, бо до надійності НАТО, скажімо так, є питання, про що далі, а Україна стоїть до смерті, бо відступати Україні просто нікуди. Саме тому Польща та Балтія вкладаються максимально можливо, щоб допомогти Україні вистояти.
У свою чергу прем’єр Словаччини Едуард Хегер на економічному форумі в Давосі гранично конкретно висловився про те, що час поступок Росії має закінчитися: «Якщо Україна зазнає невдачі, наступною буде Словаччина… Вони (Україна) повинні перемогти… Ми надто довго обмінювали наші цінності на дешевий газ та нафту. Компроміс із Путіним викликав війну в Україні. Агресивна війна, люди гинуть. Українці проливають свою кров за наші цінності».
Тому було б абсолютно неправильним говорити про те, що в Європі не вірять у небезпеку того, що Путін «піде далі України».
Якщо ж у Німеччині в це не вірять, то тим гірше для Німеччини та німецьких бюргерів.
Доводилося чути навіть таке. Мовляв, якщо Путін все ж таки нападе на Польщу, що межує з Німеччиною, то в Німеччині нібито сильно засмучуватися не будуть, аби Путін саму Німеччину не зачепив. Автор не готовий давати оцінки щодо того, наскільки такі настрої реально існують у Німеччині та решті Західної Європи щодо Східної Європи. Але якщо це дійсно так, то це означає повний крах НАТО, Євросоюзу та всі ці «західні цінності», щодо яких, втім, давно існує багато питань. Втім, це окрема тема.
До того ж, не можна сказати, що на Заході справді легковажно ставляться до перспективи агресії путінської Росії.
Ось, наприклад, витяг із вищезгаданого виступу генсека НАТО Столтенберга у Фінляндії, з якого випливає, що в Альянсі цілком тверезо оцінюють небезпеку:
«Амбіції Путіна виходять за межі України.
Так звані «договори про безпеку», які він представив НАТО та Сполученим Штатам у грудні минулого року, містили вимоги не лише до України, а й до НАТО утримуватися від будь-якого подальшого розширення та вивести війська та інфраструктуру НАТО з країн, що приєдналися до Альянсу після 1997 року, представляючи свого роду членів першого та другого класу НАТО.
Ці вимоги є рівнозначними повному перегляду європейського порядку забезпечення безпеки, закріпленого в Гельсінському Заключному акті.
Одним із основних принципів Гельсінського Заключного акту є право кожної нації обирати свій власний шлях.
Саме це відкрито заперечує президент Путін.
Він намагається встановити альтернативний світовий порядок, де право на силу, де великі держави вирішують, що можуть чи не можуть робити менші країни.
Моя відповідь на це запитання: так, вони хочуть іншого світового порядку. Вони не хочуть світового порядку, про який ми домовилися у багатьох різних документах, угодах та установах. І, можливо, відправною точкою цього світопорядку було закладено Гельсінкський Заключний акт – Заключний акт, який, звичайно, дуже близький до всього, в якому фактично були сформульовані деякі основні правила того, як поводитися і як поважати територіальну цілісність і суверенітет народів, особливо у Європі. Ми всі знаємо, що, звичайно, ми можемо обговорювати межі та історичні причини цих різних кордонів у Європі та інших частинах світу. Але ми погодилися там, і ми погоджувалися знову і знову, що ці кордони мають бути основою нашої спільної роботи та того, як разом знаходити рішення дипломатичними засобами. Іншим ключовим принципом Гельсінського Заключного акту, який знову і знову повторюється в багатьох інших документах, було право кожної країни вибирати свій власний шлях, включаючи те, частиною яких механізмів безпеки вони хочуть бути. Таким чином, говорити про те, що це провокація та загроза того, що такі країни, як країни Балтії або нинішня Фінляндія та Швеція, подають заявку на членство в НАТО, саме суперечить основним принципам Гельсінського Заключного акту…
Так що так, коли така країна, як Росія чи президент Путін, так явно заперечує та порушує ці принципи не лише на словах, а й на ділі, застосовуючи грубу військову силу, бо все вторгнення в Україну порушує світовий порядок, я вважаю, де ми поважаємо суверенітет, цілісність та вільні рішення незалежних країн, то я думаю, що єдина відповідь на ваше запитання, що так, вони хочуть іншого світопорядку».
Заради справедливості доведеться зазначити, що тут слід вести мову не тільки про цінності, у тому числі закріплені в Гельсінському Заключному акті, які писалися ще тоді, коли автор цих рядків «ще пацаном був», і які багаторазово порушувалися всіма, кому не ліньки, включаючи розвинений Захід. Але не меншою мірою йдеться про «розбірки» західного та російського імперіалізмів. У ці подробиці вдаватися зараз не будемо, оскільки на Україну напав саме московський імперіалізм, а західний – навпаки, нам допомагає, як може і як хоче. Нагадаємо також, що перемогу над гітлерівським та японським імперіалізмами у 1945 році здобув об’єднаний сталінсько-англосанконський імперіалізм, і в цьому сенсі щось «нове під місяцем» знайти важко.
Слід звернути увагу також на недавню заяву президента США Джо Байдена в інтерв’ю Associated Press, в якій він однозначно заявив, що не можна ігнорувати напад Путіна на Україну, бо далі будуть Польща та інші. На думку Байдена, Європу чекав би хаос, якби США проігнорували російське вторгнення в Україну, не стали допомагати Києву і вводити санкції проти РФ.
«Ви б побачили, що вони (російські війська) рушили б далі. Що сталося б у Польщі, Чехії та інших країнах-членах НАТО? Що б Китай подумав про Тайваню, щоб КНДР подумала про ядерну зброю?.. Я переконаний, якщо ми дозволимо Путіну йти далі, він не зупиниться», – підкреслив Байден.
Як кажуть, коротко і ясно.
До того ж, цікаві новини надходять з Москви через анонімний телеграм-канал від тамтешнього аноніма, що ховається під псевдонімом «генерал СЗР», і хоча джерело це, відверто кажучи, своєрідне, але часто воно непогано відображає реальність, і до нього слід прислухатися, в тому числі, і цього разу:
«Президент Росії Володимир Путін провів нараду в режимі відеоконференції з керівництвом військового та силового блоків.
Після основної частини наради Путін продовжив спілкування з секретарем Радбезу Патрушевим, директором ФСБ Бортниковим, директором СЗР Наришкіним та ще двома людьми. У процесі обговорення вузьким складом обговорювали поточний стан справ на фронті. Путін фактично визнав помилку – обравши першою метою захоплення України. Путін висловив думку і впевненість у тому, що якби спецоперацію було проведено щодо країн Прибалтики, то результат був би «практично гарантований». Учасники обговорення підтримали висновки президента, після чого Путін сказав, що саме країни Прибалтики, на його думку, мають бути наступною метою, тільки спецоперація має бути підготовлена та проведена на «принципово іншому рівні».
Щось підказує, що ця інформація від 14 червня американській розвідці відома своїми каналами.
А ось ще тривожніша інформація з того ж джерела:
«У вівторок 14 червня президент Росії Володимир Путін, спілкуючись з кількома людьми з близького кола, зробив досить дивну заяву. У процесі обговорення перспектив спеціальної військової операції президент сказав буквально таке: “ядерна війна в найближчому майбутньому неминуча і ми маємо бути готові першими завдати вирішального удару”. Ці слова чимало здивували присутніх, більш того, практично всі в оточенні президента до останнього часу вважали, що Путін зняв з порядку денного можливість не тільки ядерного конфлікту, а й ядерного шантажу. Секретар Ради безпеки Микола Патрушев, перед носом якого вже ясно замаячила перспектива привести на президентську посаду свого сина Дмитра, поспішив відреагувати, запустивши в інформаційний простір тезу про готовність до мирних переговорів з Україною».
Автор цих рядків не готовий давати оцінки цієї інформації, але здається, що у Вашингтоні вона не пройшла повз увагу…
І буквально щойно стало відомо, що секретар РНБО Данилов в інтерв’ю канадському виданню The Globe and Mail заявив, що Україна готова до ядерного удару з боку Росії (https://www.theglobeandmail.com/world/article-ukraines-national-security-council-head-talks-broken-rules-in-the-war/).
Але далі за всіх пішов новий головнокомандувач британської армії, начальник Генштабу генерал сер Патрік Сандерс, який звернувся із закликом: британська армія має бути готова до боротьби з Росією у потенційній Третій світовій війні. У британському таблоїді The Sun з посиланням на бравого британського генерала вийшла стаття саме під такою назвою: тобто «підготовка до війни».
«Зараз наша нагальна потреба – створити армію, здатну боротися разом із нашими союзниками та перемогти Росію в бою. Ми – те покоління, яке має знову підготувати армію до битв у Європі», – заявив генерал.
Втім, бойовий настрій – це, звичайно, добре, але, незважаючи на крайнє загострення міжнародної обстановки через напад Путіна на Україну, у Великій Британії поки що триває скорочення армії та озброєнь. Намічено знизити чисельність особового складу збройних сил до 73 тис. осіб, кількість бронемашин буде знижено на 800 одиниць, а танків Challenger-2 – на 80 одиниць, хоча Джонсон начебто обіцяв армію не скорочувати. Однопартійці-торі Джонсона вже публічно порушують питання про неприпустимість скорочення збройних сил.
І все ж таки питання: чи може Україна воювати сама, без Заходу, який не може, не встигає допомагати чи раптом з якоїсь причини допомогу припинить? Саме це питання постійно прозирає у тому чи іншому вигляді у західних медіа. Це ж питання ставлять і цілком лояльні до України користувачі соцмереж. При цьому багато говорять про витрати Заходу, що безперервно зростають, на підтримку України, про те, наскільки ці витрати виправдані у світлі того, що Україна може не встояти проти путінської агресії. Причому над усіма цими розмовами, як «тінь батька Гамлета», витає примара Афганістану, в який американці «ввалили» щось близько трильйона (!) доларів, але зрештою «зробили звідти ноги», і це вже не кажучи про Ірак, Сирію, В’єтнам та інші місця, де американці «дуже талановито» зробили ставку «не на тих» і надавали підтримку «не тим», внаслідок чого їм доводилося ретируватися, зазнавши величезних фінансово-матеріальних збитків, а часто й втрати людських життів.
Без України Захід Путіна не здолає – однозначно!
Відповідь на запитання, чи може Україна воювати і перемогти у війні без підтримки Заходу очевидна: не може!
У подробиці того, чому так сталося, вдаватися не будемо, оскільки про це вже багато разів говорилося-писалося, зокрема автором цих рядків, зокрема зовсім недавно у матеріалі «Трагедія українського пацифізму від 1991 року до путінської агресії-2022. Що тепер робити?..“. Якщо дуже коротко, то економіка, промисловість, включаючи військову, а також армію України за 30 років були розкрадені та знищені, і в цьому процесі, зокрема у роззброєнні України, окрім вітчизняних злодіїв, мерзотників та недоумків, активну участь брав розвинений Захід, насамперед Америка, яка чинила величезний тиск у питаннях знищення як ядерних, так і звичайних озброєнь. Хоча наявність малої дещиці цих озброєнь застерегла б Москву від будь-якої агресії, природно, за наявності розумного та патріотичного керівництва в самій Україні.
Тут варто звернутись до добре відомої історичної аналогії. Без Заходу, точніше без Америки, без її величезної матеріально-технічної допомоги навіть СРСР навряд чи зміг би здолати Гітлера, що загалом навіть визнавали в СРСР.
Але так само, Захід, Америка з Британією без СРСР не змогли б перемогти Гітлера, особливо з урахуванням наявності Японії, з якою Штати переважно і воювали. І з вирішальною роллю СРСР у перемозі над гітлеризмом у ті часи погоджувалися в Америці та у Британії.
Ризикнемо заявити, що чи не найвдалішим вкладенням Америки можна вважати ленд-ліз у роки Другої світової війни, коли головним одержувачем американської матеріально-технічної допомоги, крім Великобританії, був Радянський Союз, оскільки він бився з Гітлером справді на смерть. Як і якою ціною – це вже інше питання, але на смерть.
Те саме зараз має місце в Україні, яка готова битися і б’ється на смерть навіть незважаючи на все те, пардон, скотство, яке у нас вилазить по всіх кутках навіть у нинішній важкий і страшний час, але це окрема тема.
Україна битиметься, бо відступати нікуди, а після Бучі з Гостомелем, Маріуполя та інших злочинів путінської мразі вже всім адекватним в Україні стало зрозуміло, що Путіна нам тут не треба від слова зовсім, і що його треба закопати, щоб він знову не повернувся сюди.
Так, Україна не може сама, без Америки та інших, перемогти у війні з Путіним, особливо з урахуванням його величезних ресурсів. І що? Почекаємо, поки Путін перемеле Україну і рушить далі на Польщу з Балтією? І ось не треба тільки розповідати, що не рушить, вже зрозуміло, що рушить. Наведені аргументи на користь того, що перспектива нападу Москви на одну з країн НАТО є більш ніж реальною. Складається враження, що організм на прізвище Путін не надто боїться грізного слова «НАТО», чи сподіваючись на ядерний шантаж, чи через якісь «таргани в голові». Тим більше, що агресія в Україні і та часом дуже неоднозначна допомога, яку Захід надає Україні, показує слабкість, уразливість, повільність Заходу як такого.
Якщо Путіна не зламають наші хлопці за допомогою західної зброї, то Захід та НАТО, насамперед Америка, матимуть «задоволення» особисто розбиратися з путінськими орками. І, чесно кажучи, є великі сумніви, що Захід, його армії та війська зможуть навіть за наявності зброї (якої, як виявилося, у Заходу недостатньо!) щось протиставити цим «відморозкам», особливо з урахуванням їхньої повної моральної опущеності.
Від деяких західних друзів доводилося чути, що якщо Путін почне «творити неподобство» по відношенню до країн НАТО, наприклад Польщі чи Балтії, то Америка завдасть масованого удару у відповідь, не чекаючи реакції Парижа та Берліна, які, швидше за все, будуть «телитися», «грати труса», «дзвонити Путіну, а трубку братиме Пєсков або Кабаєва з Патрушевим»…
Вибачте, але не вірю, як казав Станіславський! Не вірю, що американські морські котики героїчно відображатимуть орди морально опущених путінських десантників десь під Краковом чи Вільнюсом! Не вірю, що американські F-16, F-22, та інші дива американської авіатехніки героїчно прориватимуть не найгіршу за світовими стандартами російську ППО. Це якщо врахувати, що українська ППО воює на аналогічному, але ще радянському стар’ї – і таки дуже непогано воює, нехай навіть і за допомогою американських партнерів, за що їм велике спасибі!
За аналогією з досвідом антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні, коли без Союзу, як би хто зараз до нього не ставився, Захід не зміг би впоратися з Гітлером, виникає винесене в заголовок питання.
А саме: Захід, насамперед Америка, не здатні воювати з Путіним і перемогти його без України, яка гризтиме його зубами, бо відступати нікуди? У мене дуже великі сумніви, що хтось здатний переламати цього виродка, окрім наших хлопців. А для цього нам потрібна зброя, багато зброї максимально можливої забійної сили, якнайбільше інструкторів для навчання наших бійців поводженню з цією зброєю – і все це якнайшвидше!
Україна має налагоджувати в спішному порядку своє військове виробництво, і взагалі має переводити економіку на військові рейки, бо вже зрозуміло, що ця війна надовго. Але й західні партнери, знову ж таки, Америка, перш за все, мають хоча б частину потужностей перевести на військові рейки, щоб якнайшвидше виготовити для України та для себе ті озброєння, яких не вистачає.
Крім того, давно час офіційно створити антипутінську коаліцію, в якій Україна буде не просто рівноправним, а провідним членом, який несе на собі весь тягар війни з новоявленою «коричневою чумою ХХІ століття» у вигляді путінської Росії. Адже поки що Україна, що жорстоко воює, руйнується, втрачає щодня сотні життів, перебуває в становищі такого молодшого братика/сестрички. З боку це виглядає відвертим цинізмом, оскільки Україна зараз захищає спокій західного обивателя, його можливість спокійно сидіти в кафе, споживаючи каву з круасаном, пиво з сосискою, лазанью-паелью та інші гамбургери, поки в нас люди гинуть і калічать, втрачають житло і взагалі останнє добро.
Складається враження, що на Заході, принаймні в Америці, це вже хоч і повільно, але починають розуміти, а в Польщі та Балтії це вже зрозуміли швидко. Але тоді в чому річ? Жаль гарматного заліза і систем залпового вогню?
Ну-ну… Як би потім не довелося шкодувати про тисячі, якщо не мільйони безвинно загублених життів розніжених західних обивателів.
Повторимо вкотре давно самоочевидну тезу: зараз лише Збройні сили України здатні закопати кремлівського мерзотника, причому бажано прямо на Червоній площі, краще на московському звалищі. Але для цього нам потрібно багато зброї, включаючи авіацію та ракети, як мінімум, оперативно-тактичного радіусу та потужності, а також потрібна ціла підтримка Заходу – Сполучених Штатів та їхніх союзників. Потрібен справжній ленд-ліз.
Нарешті, потрібна справжня антипутінська коаліція, в якій Україна, яка несе основний тягар війни, не виступатиме прохачем, а гратиме одну з головних ролей!