Ухвалення Радою в першому читанні закону про «множинне громадянство», що дозволяє громадянину України мати, окрім українського, громадянства інших країн, з низкою винятків, викликало доволі бурхливу полеміку в соцмережах і серед так званої еліти. Характерна деталь: судячи з дискусії, що розгорнулася серед «елітняка», зокрема й у Раді, «еліту» хвилює геть не те, що в цьому питанні бентежить пересічних громадян, і навіть більше – геть не те, що мало б турбувати, тим паче під час війни на знищення, яку розгорнув проти України ворог.
Дуже багатьох громадян справедливо обурила сама постановка питання про фактичну легалізацію подвійного громадянства на користь вузького кола осіб у такий важкий для країни час, коли дуже багато громадян захищають країну або працюють на оборону, а не втікають за кордон, обзавівшись парою-трійкою громадянств інших країн.
Крім того, з’явилися цікаві коментарі деяких юристів-адвокатів. На їхню глибоку та авторитетну думку, заборони на множинне громадянство в Україні нібито немає, і ніколи не було, оскільки формулювання статті 4 Конституції про те, що «в Україні існує єдине громадянство» трактується як неможливість, поряд з українським, запроваджувати ще й місцеве громадянство. наприклад, Житомирської області, і взагалі ця стаття обмежує права не громадянина, а держави.
Такий «політ юридичної фантазії» ввів у ступор навіть автора ці рядки, якому за життя чогось тільки не доводилося чути, аж до обіцянки побудувати комунізм до 1980 року.
Але якщо серйозно, то поява подібних «трактувань» загрожує тим, що наш доблесний Конституційний Суд, який раніше неодноразово прославився, може прийняти подібні рішення, і це може спричинити непередбачувані і дуже неприємні наслідки.
До того ж, при найближчому розгляді пересічним громадянам України цей закон у разі його прийняття мало що дає. Так само він абсолютно нічого не дасть для повернення в Україну мігрантів, які виїхали через війну, як і для захисту їхніх прав за кордоном, хоча ці цілі заявляються як найважливіші цілі прийняття нормативу.
Отже, Верховна Рада ухвалила у першому читанні проект Закону про внесення зміни до деяких законів України щодо забезпечення реалізації права на набуття та збереження громадянства України № 11469 від 7 серпня 2024 року. Ініціатором законопроекту є Володимир Зеленський.
Відразу ж зазначимо, що проблема має давню історію і викликає питання.
Подібний законопроект №6368 від 2 грудня 2021 року про внесення змін до Закону України «Про громадянство України» щодо підстав та порядку набуття та припинення громадянства України був внесений Зеленським, причому як невідкладний, але до зали для голосування не потрапив.
Вже 17 грудня 2021 року до Конституційного суду (КС) було за підписом 99 народних депутатів направлено подання з проханням провести експертизу законопроекту щодо його відповідності Конституції.
Але, незважаючи на невідкладний статус проекту та його прискорену передачу до КС буквально протягом двох тижнів після внесення до Ради, КС розпочав розгляд справи про тлумачення статті 4 Конституції про громадянство лише 27 квітня 2023 року, тобто майже через півтора роки, про що повідомила прес-служба суду.
Слід нагадати, що після внесення законопроекту та його подання до КС уявлення про конституційну експертизу у грудні 2021 року, невдовзі, а саме у лютому 2022 року, розпочалася повномасштабна агресія. Можна було припустити, що в умовах «великої війни» питання тлумачення норми про громадянство втратило актуальність, та й справді стало не до цього.
Тим дивнішим є той факт, що майже через півтора роки, у розпал війни, питання раптом актуалізувалося, і КС почав його розгляд. Але не менш дивно, що після цього минуло ще понад півтора року, але про результати розгляду питання у КС досі нічого невідомо. Принаймні у відкритих джерелах інформації знайти не вдалося.
Але в Раду в серпні цього року подається новий законопроект подібного змісту і після низки попередніх процедур його 17 грудня приймають у першому читанні, не просячи вердикту КС щодо конституційності і не чекаючи рішення КС за поданням грудня 2021 року. Хоча у 2021 році подання до КС було направлено, а розгляд проекту у Раді було припинено до вердикту КС.
Подібні маневри мають дивний вигляд і викликають підозри в якійсь нечистій грі.
Але повернемося до прийнятого у першому читанні проекту Закону про внесення зміни до деяких законів України щодо забезпечення реалізації права на набуття та збереження громадянства України № 11469 від 7 серпня 2024 року, який, у разі його остаточного прийняття, запровадить у країні т.зв. множинне громадянство, тобто громадянин України отримує легальне право мати громадянство двох чи більше держав. За проект проголосували 247 депутатів, із яких 177 дала фракція «Слуга народу».
У фракції «Слуги народу» заявляють, що законопроект, про необхідність якого багато разів говорив Зеленський, допоможе, зокрема, спростити ситуацію для біженців, які опинилися через війну за кордоном і там уже влаштовують своє життя, в тому числі через отримання паспорта країни. -проживання, та зберегти за ними українське громадянство. Документ називається депутатами від президентської партії «абсолютно необхідним сигналом усьому українству у світі», «механізмом, який має допомогти Україні перескочити демографічну прірву». Також наголошується, що право на подвійне громадянство з Україною не поширюється на громадян Росії, а саме по собі добровільне отримання паспорта РФ стає підставою для позбавлення людини українського громадянства.
Але для переважної більшості українців, які зараз живуть за кордоном, цей закон мало що принципово змінить, але може створити проблеми для багатьох українців, які взагалі нікуди з України не виїжджали і жодного іншого громадянства не мають.
Крім того, незважаючи на жорсткість формулювань закону щодо громадянства Росії, він припускає можливість людині мати і український, і російський паспорт одночасно, причому власників подвійного українсько-російського громадянства може виявитися багато.
«Україні потрібний інститут множинного громадянства. Мусимо визнати цю реальність: українці – це вже глобальна нація. І маємо не намагатися обмежити їхні права, а направити на користь України», – заявив Зеленський з парламентської трибуни.
Законопроект подається владою як реакція на тривожну статистику спаду населення через від’їзд мільйонів через війну, а також катастрофічне зростання смертності та зниження народжуваності в Україні. Стверджується, що проект «спрямований на заощадження української нації, яка постане перед величезною демографічною прірвою, коли закінчиться ця війна».
Характерно, що зараз законодавство України хоч формально і забороняє наявність інших громадянств, точніше ігнорує, визнаючи лише українське громадянство, але реально єдина каральна – це позбавлення українського громадянства на підставі добровільного набуття громадянинства іншої країни. Саме на цій підставі Порошенко і Зеленський позбавляли українського громадянства різного роду «особливих» персонажів типу Коломойського, Корбана тощо.
Характерно, що законопроект ця підстава для позбавлення українського громадянства усуває.
Але право на множинне громадянство (яке позбавляє українця від загрози позбавлення громадянства за паспорт іншої країни) охоплюватиме досить вузьке коло людей, оскільки допускається у таких випадках:
– одночасне набуття дитиною за народженням громадянства України та громадянства (підданства) іншої країни чи країн;
– набуття дитиною, яка є громадянином України, громадянства (підданства) своїх усиновлювачів внаслідок усиновлення її іноземцями;
– автоматичне набуття громадянином України іншого громадянства (підданства) внаслідок шлюбу з іноземцем;
– автоматичне набуття громадянином України, який досяг повноліття, іншого громадянства (підданства) внаслідок застосування законодавства про громадянство іноземної держави, якщо такий громадянин України не отримав документа, що підтверджує наявність у нього громадянства (підданства) іншої держави.
Характерно, що в чинному законі про громадянство зазначені як такі, що не є підставами для втрати українського громадянства.
Принципово нових пунктів у законі лише два:
– набуття громадянства України у спрощеному порядку, передбаченому статтею 101 цього законопроекту, іноземцями, які є громадянами (підданими) держав, включених до переліку країн, громадяни (піддані) яких набувають громадянства України у спрощеному порядку;
– набуття громадянином України громадянства (підданства) держав, включених до переліку держав, громадяни (піддані) яких набувають громадянства України у спрощеному порядку.
Таким чином, реальне нововведення закону для українців – це легальна можливість отримати громадянство іншої країни, яка входить до вищезгаданого переліку держав.
До речі, переліку ще немає, його має подати у визначений термін окремим законопроектом Кабмін. Але відомо, що йдеться 33 країнах Європи та Північної Америки, а також низці інших нинішніх близьких партнерів України.
Українське громадянство не надається громадянам країни-агресора або країни-окупанта (Росії), або країн, які не визнають територіальну цілісність і суверенітет України, або «що відмовляються визнавати протиправність посягань на територіальну цілісність і суверенітет України, зокрема голосували проти резолюції Генасамблеї територіальної цілісності України» від 27 березня 2014 року №68/262». Це Росія та ще 10 країн, які на неї в той час орієнтувалися: Білорусь, Куба, Сирія, Північна Корея та ін.
Відповідно, не визнається множинність громадянства, якщо друге та громадянство – російське. Від нього потрібно відмовитись (подати зобов’язання припинити іноземне громадянство) при подачі заявки на отримання українського громадянства.
«Добровільне набуття» ж громадянином України громадянства РФ, згідно з нинішньою редакцією законопроекту, стає підставою для втрати громадянства українців.
Виняток робиться лише для мешканців захоплених РФ територій.
«Примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянство Російської Федерації не визнається Україною і не є підставою для втрати громадянства України»
Тобто мільйони українців, які зараз мешкають на захоплених Росією територіях та отримали російські паспорти, Україна продовжує вважати своїми громадянами. Але тільки якщо вони це не зробили добровільно.
Тут постає проблема. Кожен, хто зараз отримує російський паспорт, зобов’язаний зачитати «присягу громадянина РФ», у результаті виникає колізія, і таких людей дуже багато. Багато хто отримав російський паспорт, щоб не проходити фільтрацію в «Шереметьєво», мати можливість продати свою нерухомість в окупованих регіонах, відвідувати своє рідне місто та родичів, хоча вони постійно проживають на підконтрольній Україні території чи ЄС. Словом, виникає колізія.
Крім добровільного вступу до російського громадянства громадянства України можуть позбавити з наступних причин:
– Військова служба за контрактом в РФ;
– участь у війні проти України;
– Використання громадянином України на території країни не українського паспорта, а іноземного;
– обвинувальний вирок за злочини «проти засад національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку»;
– вчинення терористичного акту чи сприяння йому, створення терористичної групи чи організації, фінансування тероризму, «створення злочинної організації», керівництво такою організацією чи її структурними частинами, створення «злочинного співтовариства», «встановлення чи поширення злочинного впливу» тощо.
Характерно, що такі розмиті формулювання можна «пришити» будь-кому з тих, хто ніякого іншого громадянства не має і отримувати його ніколи не мав наміру.
У результаті виникає реальна загроза з огляду на тотальну корупцію. Наприклад, за статтями «за фінансування тероризму» та «пособництво країні-агресору» часто порушують кримінальні справи проти підприємців з метою вимагання.
Законопроект також регулює спрощене набуття українського громадянства іноземцями, що вже викликало скандал, оскільки він дозволяє отримувати громадянство України громадянам країн зі списку, який затвердить Кабмін. Спрощений порядок полягає у поданні декларації про визнання себе українським громадянином, і при цьому не потрібно зобов’язувати повертати свій старий паспорт, як цього вимагає стаття 9 цього закону про громадянство України.
Ця пільга надається громадянам інших країн та особам без громадянства, які воюють у ЗСУ, Нацгвардії та інших військових формуваннях України, а також членам їхніх сімей.
Громадяни країн, які не входять до «спрощенців», повинні будуть при дотриманні багатьох інших умов зобов’язуватися вийти зі свого нинішнього громадянства заради українського.
Тобто для громадян країн ЄС, Британії, США та Канади (якщо вони увійдуть, як очікується, до затвердженого Каміном переліку країн), навіть якщо вони не воюють у ЗСУ, процедуру набуття українського громадянства буде гранично спрощено.
При цьому нашу «на всю голову закінчену» опозицію на кшталт якогось В’ятровича найбільше схвилювало те, що «спрощенці» не повинні складати іспити з української мови, історії, Конституції, що, звісно, теж неправильно. Але той факт, що у такий спосіб українське громадянство можуть отримати, скажімо так, не завжди лояльні до України елементи з будь-якою метою, а також ті, хто керується суто корисливими мотивами (купівля землі, зайняття певних посад), цих «опозиціонерів» хвилює значно меншою мірою.
При цьому, легалізуючи фактично множинне громадянство, норматив не регулює низку найважливіших питань, що говорить про низьку якість підготовки.
Наприклад, таке питання: чи можуть держслужбовці категорії «А», офіцери спецслужб, інші особи з доступом до держтаємниці, а також нардепи матиме друге громадянство?
Щодо багатьох чиновників та політиків є публічна інформація про наявність інших громадянств. Це питання має й велике суспільне значення: чи дозволяється обіймати найвищі державні посади особам, які мають зобов’язання не лише перед Україною? Це ж питання стосується майбутньої хвилі кадрових призначень, коли посади, можливо, отримуватимуть «нові українці» з щойно виписаними паспортами.
У Головному науково-експертному управлінні (ДНЕУ) Ради звертають увагу на те, що питання можуть виникати і до людей з множинним громадянством, яке не працює у структурах влади. Як залучати таких осіб до військової служби, відповідальності за правопорушення, оподатковувати, забезпечувати їм дипломатичний захист? Чи мають вони право обирати і бути обраними до органів влади?
Окремо варто зауважити, що в умовах глобалізації та посилення міграційних процесів, незаконного втручання недружніх країн в електоральні процеси, гібридної війни проти України надання іноземним громадянам, які одночасно мають громадянство України, виборчих прав може становити загрозу національній безпеці України. експертному висновку ДНЕУ
Виникає безліч інших питань. Наприклад, якщо до переліку країн, з якими можливе множинне громадянство, потрапить Ізраїль, який зараз сам перебуває в стані війни, то чи вважатиме Україна свого громадянина ухилистом, якщо той не прийде на порядок денний у ТЦК, оскільки має ізраїльський паспорт і вже покликаний до ізраїльської армії? Чи якщо український громадянин отримає громадянство якоїсь країни ЄС і влаштується на службу до армії цієї країни, давши їй присягу? Чи це звільняє його від обов’язку служити в українській армії?
Очевидно, ті, хто поспішає протягнути якнайшвидше множинне громадянство в певних цілях, не дав собі труднощів хоча б скрупульозно виписати можливі нюанси, що загрожують колізіями.
Легалізація множинного громадянства, нагадаємо, протягується нібито з метою повернення в Україну мігрантів, які виїхали через війну.
Очевидно, що багато людей, які виїхали, особливо чоловіки мобілізаційного віку, облаштувавшись на новому місці, захочуть отримати громадянство країни перебування, особливо якщо це благополучна європейська країна. Для них такий закон дає лише одне «послаблення» – їх не зможуть позбавити громадянства України на підставі того, що вони мають паспорт іншої країни, отриманий згідно з умовами та вимогами цього закону.
Але переважна більшість наших громадян за кордоном ця загроза ніколи не торкнулася б і за чинними законами, оскільки українській владі вони персонально нецікаві, щоб витрачати час президента на підписання указів про позбавлення їх громадянства, а українські паспорти вони б за собою (і своїми дітьми) зберегли. б і за чинним законом.
Більше впливу на українців за кордоном, яким законопроект дає право на множинне громадянство, мало б роз’яснення згаданих вище правових колізій щодо того, як змінюються права та обов’язки громадянина, який легально має другий паспорт, наприклад, у питанні мобілізації. Але в законопроекті про це нічого не прописано і вкрай малоймовірно, що Україна піде на послаблення щодо цього та інших питань щодо «подвійних прав та обов’язків».
Натомість, повторимо, закон може створити проблеми для громадян, які нікуди взагалі з України не виїжджали та жодних іноземних паспортів ніколи не отримували. Оскільки виник досить великий перелік кримінальних злочинів, засуджених якими громадянства можна позбавити.
Зате можна з достатньою мірою достовірності припустити, на цей закон починається.
Насамперед, може йтися про національне багатство України – її землю та надра.
Відомо, що скуповувати у приватну власність надра та землю іноземцям заборонено. Якщо це відкрито дозволити, реакція суспільства може виявитися вкрай різкою навіть у нинішній ситуації, і жодне залякування «особливим становищем» та іншими СБУ тут уже не спрацює, якщо громадяни зрозуміють, що в той час, коли вони та/або їхні рідні та близькі зуби тримають фронт десь під Часовим Яром, у тилу йде цинічний розпродаж «залишків Батьківщини».
Тому є м’якший варіант роздачі українського громадянства «кому треба», тим більше, за наявності спрощеної схеми, коли, умовно кажучи, навіть не доведеться вчитися правильно вимовляти знамените слово «паляниця». Причому зараз під час війни та розрухи українські активи можна купити за «дуже дрібний прайс».
Бажаючі в особі іноземних та вітчизняних пройдисвітів, у тому числі під прикриттям офшорів, знайдуться у достатній кількості, особливо після того, як Зеленський влаштував рекламне шоу на тему наявності в Україні запасів літію та іншого.
Ще одна мета – спроби вітчизняних манкуртів серед влади та «еліти» заселити Україну десятками та сотнями тисяч мігрантів неєвропейського походження. На цю тему в Раді вже зареєстровано законопроект від 15.07.2024 №11405 ” Про вдосконалення порядку працевлаштування іноземців в Україні “.
Основні моменти цього зразка нормотворчості:
1 Введення єдиного дозволу іноземцям на працевлаштування та перебування в Україні, що оформляється за єдиною процедурою.
2.Збільшення терміну з 90 до 180 днів, протягом яких іноземець має прибути в Україну та підписати трудовий контракт, оскільки існуючий термін в умовах війни є надто малим і вимагає продовження.
3.Звільнення від покарання іноземного працівника у способі скасування посвідки на проживання, якщо той втратить роботу або дозвіл на використання його праці буде анульовано з вини роботодавця.
4.Створення умов заохочення іноземних випускників українських вишів до працевлаштування в Україні.
5.Збільшення привабливості ринку праці України для громадян ЄС шляхом скасування дозволів на їхнє працевлаштування в нашій країні.
Очевидно, що з Європи ніхто в Україну не приїде працювати. З розвинених країн сюди їдуть працевлаштовуватися за корупційними схемами лише різного роду пройдисвіти до спостережних порад та інших «годівниць», причому за такі величезні гроші, яких бійцям на передовій не бачити ніколи, навіть якщо вони воюють уже три роки без перерви.
Таким чином, організується, зокрема, корупційна схема з продажу українського громадянства особи з країн Третього світу.
Балаканина про їхню асиміляцію та українізацію – це для ідіотів. Не будуть вони, за рідкісним винятком, розмовляє мовою і з насолодою читати вірші Ліни Костенко. Європа на цьому мультикультуралізмі вже обпеклася, і тепер не знає, що робити з величезними натовпами мігрантів, які мало того, що не особливо прагнуть асимілюватися, то ще в масі не бажають працювати, сидять на «соціалі», є соціальною базою для масової злочинності. І це при тому, що зараз, навіть незважаючи на війну, в Україні і близько немає тих соціальних та кримінальних проблем, від яких через навалу мігрантів страждають США та Європа, і це, до речі, найважливіша причина повернення до влади Трампа та різкого зростання рейтингів націонал-радикалів у Європі.
Окрім іншого, це ще й корупція, суть якої полягатиме у продажу українських паспортів.
Крім того, Україна перетвориться на перевалочну базу наркотрафіку, контрабанди зброї, ісламських терористів, релігійних фундаменталістів та злочинних угруповань.
Також це загрожує у перспективі внутрішніми війнами на міжкультурній, міжрелігійній, міжетнічній, терористичній та контрабандно-злочинній основі. Україна ризикує перетворитися на клондайк для банд і тих, хто не працюватиме, а намагатиметься переправитися до Європи. Досить швидко через велику народжуваність мігрантів, які не інкорпоруватимуться в українську культуру, суспільство, мовне середовище, ми отримаємо цілі автономні анклави «чужих», які до того ж вимагатимуть пільги, преференції, доступу до ресурсів.
На цьому тлі вся ця нинішня «українізація», включаючи знесення пам’яток Пушкіну, виглядатиме не тільки форменим ідіотизмом, яким, власне, і є, а й марною тратою сил і часу.
Повторимо, на Україну в цьому випадку чекають усі ті проблеми, про які «з розгону головою вдарилася» Європа. І якщо Європа та Штати з цими проблемами впоратися не можуть, то Україна з ними тим більше не впорається.
Розмови про те, що, мовляв, в Україні погано і сюди мало хто поїде, розраховані на ідіотів. Як би погано не було в Україні, але нашому умовному Бердичеві на безліч порядків краще, ніж в умовному Сомалі, принаймні поки що.
Більше того, надання іноземним громадянам, які одночасно мають громадянство України, виборчих прав, прав на землю та надра в умовах гібридних воєн, мультикультуралізму, транснаціональних процесів глобалізації та цифрового суспільства може становити загрозу національній безпеці України!
При цьому не можна спекулювати на тому, що множинне громадянство дозволене у 130 країнах світу (у тому числі США, Канада, Бельгія, Болгарія, Хорватія, Кіпр, Чехія, Данія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Угорщина, Латвія, Литва, Люксембург, Польща) , Португалія, Румунія, Сербія, Іспанія, Швеція, Швейцарія, Велика Великобританія (Ватикан). Однак процедура отримання подвійного громадянства у цих державах має свої умови, обережності та обмеження. Такі, наприклад, як: треба там народитися, знати мову, історію, культуру, жити в країні певний час або укласти шлюб. Водночас в окремих країнах є обмеження щодо того, що особи з подвійним громадянством не можуть займати державні посади.
Угорщина та Кіпр, наприклад, надають своє громадянство як друге в обмін на інвестиційні вкладення. Великобританія зобов’язує мешканців своїх колоній та заморських територій відмовлятися від колишнього громадянства. Громадянство Ірландії як друге можна отримати за ірландським походженням. Німеччина дозволяє отримати своє громадянство і зберегти «рідне» лише громадянам країн ЄС та Швейцарії, а решта має спочатку вийти з попереднього громадянства. В Ізраїлі діє правило, згідно з яким отримати громадянство держави може будь-хто з етнічних євреїв, незалежно від місця проживання. У Перу право на подвійне громадянство мають лише громадяни Іспанії та держав Латинської Америки.
Тому балачки про те, що множинне громадянство є в багатьох країнах – це просто балачки, оскільки в більшості випадків така можливість там обставляється цілою низкою умов.
Якщо говорити не лише про мігрантів із країн Третього світу, то виникає обґрунтована підозра, що прихована мета цього нормативу – це банальна легалізація паспортів інших держав вітчизняним «елітняком», а також запрошення «варягів» на державні посади, розпорядження національним багатством тощо. д.\
Є ще одна більш ніж можлива прихована мета, про яку під час підготовки цього тексту розповів професор Сергій Телешун.
«На цю тему подвійного громадянства серйозні експерти говорили досить давно і багато… У сьогоднішній ситуації і в такому форматі цей законопроект несе більше реальних загроз національній безпеці, ніж можливих дивідендів (70% на 30%). На думку низки західних дипломатів, цей законопроект щодо утримання має легалізувати сірий капітал та власність як в Україні, так і за її межами, та посилює зовнішні впливи. Окрема тема – положення Конституції та світова практика «взаємини» у цьому питанні. Навіть якщо це «обіцяли» і «комусь», то в не такому вигляді», – дещо завуальовано, але досить чітко прокоментував далеко не всім зрозумілий та очевидний бік питання Сергій Телешун, який має досвід державної діяльності.
Перспективи трактування статті 4 Конституції про те, що «Україна має єдине громадянство», викликає досить високий скепсис.
Нагадаємо, що наш «доблесний» КС приблизно так років 20 тому вже відзначився тим, що оголосив «законним» третій термін Кучми, але тоді Кучма відмовився від цієї витівки.
Потім у 2010 році, вже за часів Януковича, Конституційний суд, «укріплений» на той момент «добірними представниками донецько-макіївського конституціалізму», анітрохи не сумнівався, скасував Конституцію в редакції 2004 року (прийняту з грубими порушеннями процедури, задля справедливості) і повернув у редакції 1996 року, хоча КС в принципі не має права ні скасовувати один Основний Закон, ні вводити інший замість нього, і в результаті, в Україні з 1 січня 2006 року взагалі відсутня Конституція, прийнята у повній відповідності до встановленої процедури, про що доводилося неодноразово писати, зокрема, публікації « Країна розбещеної неконституційності ».
У цьому сенсі, насторожують згадані вище трактування, дані приватно в ході дискусії деякими юристами про те, що стаття 4 Конституції про те, що «Україна має єдине громадянство», насправді нібито зовсім не забороняє «багатогромадянство», а значить, що ця стаття нібито «обмежує не особу, а державу, яка не має права засновувати інші види громадянств, тобто в Україні нібито є один тип громадянства, без поділу на підвиди (наприклад, громадянство негромадян, або громадянство, які не склали іспит з держмови, як у Прибалтиці».
Відверто кажучи, вже давно не дитячо-юнацька уява автора, який за своє життя наслухався вже всього на світі, наведене вище трактування статті 4 Конституції зуміло вразити якнайглибше.
При цьому анітрохи не здивуємося, якщо наш доблесний КС, з урахуванням його колишніх заслуг та подвигів, може саме протрактувати конституційну норму, відкривши таким чином дорогу для множинного громадянства на замовлення влади та зацікавлених у цьому кіл.
Характерно, що, судячи з реакції соціальних мереж, електорат до питання багатогромадянства масою ставився вкрай негативно. Зрозуміло, що електорат керується так званою «революційно-кухонною правосвідомістю», а не юридичною словоблудністю юристів, але в даному випадку електорат правий, що буває досить рідко.
Тому ще раз насамкінець.
Постанова питання про багатогромадянство з метою, у т.ч. легалізації іноземних та українських громадянств певного кола осіб з метою реалізації тих чи інших інтересів є зрада країни під час війни, тим більше такої війни.
Взагалі важко знайти більший ідіотизм, ніж ставити це питання зараз, під час тотальної війни, в тилу, за спиною сотень тисяч бійців, які захищають країну від ворога, який багато разів перевершує.
Переслідуючи свої корисливі та політиканські цілі, автори цього зразка нормотворчості жодного разу не подумали про те, як він позначиться на морально-психологічному стані.
У людей, які зараз гинуть і калічать на фронті, виникне дуже багато запитань, а якщо вони будуть шукати відповіді на ці питання (цілком законне бажання з їхнього боку), це може призвести до вкрай неприємних, важких і непередбачуваних наслідків.
Ми вже маємо профукану країну, що б’ється за своє існування, і подібного роду маніпуляції, тим більше в такий час, інакше, як скотством, важко назвати.