Фото ілюстративне (uk translation)
«Війна – війною, а дерибан – за розкладом». Так можна перефразувати відому приказку після того, як Рада та Зеленський фактично дозволили легалізувати та залишати у власності незаконно отримані, тобто вкрадені у держави та/або місцевих громад землі.
Норматив викликав досить різку реакцію у суспільстві. Було створено петицію про перегляд цього нормативу, яка набрала необхідну кількість підписів громадян. Але думка суспільства була проігнорована Зеленським
Щоправда, схема крадіжки землі вийшла дещо затягнутою, оскільки від факту власне крадіжки до легалізації може пройти до 10 років, але судові позови можуть тривати не менше.
Особливо цинічною є та обставина, що в розпал найтяжчої війни зі значно вищим і повністю «відмороженим» у моральному плані ворогом, парламент і президент вистачає часу і нахабства займатися подібними проблемами взагалі.
Ворог топче і окупує землю, а в тилу цю землю «свої» роздають різного роду мерзотникам!
Не менш цинічною виглядає назва законопроекту № 12089 « Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав сумлінного набувача », тоді як цей «шедевр нормативної творчості» дає право присвоїти земельні ресурси, у тому числі «несумлінним набувачам», включаючи відвертих злодіїв!
Також звертає увагу, що цей «вкрай важливий для захисту Батьківщини, яка в небезпеці», норматив був прийнятий у воєнний час у короткий термін, якщо виходити з вітчизняної практики. Законопроект було подано до Ради у жовтні минулого року, а вже 12 березня Рада ухвалила його у другому читанні, і незабаром його підписав Зеленський.
Така швидкість проходження нормативу не просто дивує, а й викликає більш ніж обґрунтовані підозри у корупції.
Також звертає увагу наявність аж цілих 20 (двадцяти) депутатів-ініціаторів законопроекту. Усі вони – такі собі «ноунейми», переважно з фракції «слуг народу», дещо розбавлені різними «довірами» та іншими «за-майбахами».
У записці пояснення до законопроекту зазначено, що він захищає права та інтереси сумлінного набувача, хоча, як сказано вище, «сумлінність» аж ніяк не є необхідною умовою захисту.
Зокрема, норматив передбачає, що якщо з дати проведення державної реєстрації права приватної власності на державне чи комунальне нерухоме майно минуло понад 10 років, то держава чи громада не можуть повернути це майно.
Також наголошується, що якщо суд ухвалить рішення про повернення землі на користь держави чи територіальної громади (якщо минуло до 10 років), то одночасно він має вирішити питання компенсації ринкової вартості такого майна його власнику. Для цього суд приймає рішення щодо повернення майна державі лише за умови попереднього внесення органом державної влади або місцевого самоврядування ринкової вартості майна на депозитний рахунок суду.
Ще раз, якщо хтось не зрозумів. Якщо землю було присвоєно незаконно, і суд її повернув у державну чи комунальну власність, то держава чи територіальна громада мають компенсувати злодіїв ринкову (!) вартість землі з відповідного бюджету, причому ці гроші мають бути поміщені на депозит суду.
Мало того, що постановка питання про оплату при поверненні краденого – це взагалі щось неймовірне, є ще один нюанс.
Тим, хто хоча б дуже віддалено уявляє бюджетні процеси в Україні, цілком очевидно, ці гроші реально навряд чи знайдуться, оскільки швидше за все не були закладені при затвердженні бюджетів, яке відбувається наприкінці попереднього року. Тільки якщо у бюджеті буде перевиконання доходної частини, а також після рішення відповідного органу ці кошти можуть бути спрямовані на компенсацію, і все це є вкрай проблематичним.
Щоправда, у нормативі наголошується, що його дія не поширюється на випадки, коли майно належало до об’єктів критичної інфраструктури, об’єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, об’єктів культурної спадщини, що не підлягають приватизації, та об’єктів природно-заповідного фонду.
Цілу низку лобістських структур підтримали норматив, зокрема, Спілка українських підприємців (СУП), Федерація роботодавців України (ФРУ), Європейська Бізнес-Асоціація (ЄБА).
Наприклад, у ФРУ зазначили, що раніше інвестори, бізнес та громадяни стикалися з ризиком втрати майна через претензії держави щодо подій багаторічної давності, а ухвалений закон «нарешті усуває цю правову невизначеність, зменшує ризики для інвестицій та забезпечує стабільність у веденні бізнесу».
Питання законності присвоєння землі, як бачимо, ці структури сором’язливо оминають.
Разом з тим, багато експертів і громадян виступили проти ухвалення закону, справедливо вважаючи, що він легалізує недобросовісні угоди з нерухомим майном.
Відповідно до чинного законодавства, 17 березня було створено петицію про накладення вето на цей законопроект.
Петиція набрала необхідні закону для розгляду 25 тисяч голосів, проте законопроект все одно був підписаний Зеленським. Це одне із питань, на яке йому доведеться в майбутньому відповідати.
У петиції наголошується, що законопроект спрямований на захист недобросовісних набувачів – тих, хто незаконно, через підставних осіб, отримав у приватну власність землі, що належать державі та територіальним громадам: ліси, водойми та прибережні смуги, пам’ятники археології, землі оборони, які одночасно можуть бути лісами, землі природно-заповідей.
У петиції наголошується на тому, про що сказано вище: «Зараз такі землі повертаються в судовому порядку державі та територіальним громадам. Законопроект №12089 обмежує термін, протягом якого незаконно відчужені землі можна буде повернути до державної та комунальної власності. Крім того, необхідно буде за бюджетні кошти сплатити незаконним власниками ринкову вартість таких земельних ділянок!»
Очевидно, що цей, з дозволу сказати, закон дозволяє легалізувати земельні схеми. Для чого він, швидше за все, і просувався з такою неймовірною у наших краях швидкістю.
Адже отримуючи у власність актив, який законно придбано бути не може, «сумлінний набувач» чудово це розуміє. Але ухвалений норматив дозволяє йому узаконити згодом незаконно отриману власність.
Крім того, норматив не враховує, що межі земель природоохоронного фонду чи культурної спадщини часто не визначені чітко та не зафіксовані у Державному земельному кадастрі. В результаті держава повністю втрачає механізми повернення цих активів на свою користь.
Крім того, юридичне управління парламенту у своїх висновках зазначило, що запропоновані у законопроекті формулювання можуть ускладнити повернення майна та земель на тимчасово окупованих РФ територіях України. Але думка парламентських експертів традиційно була проігнорована на користь тих, хто просував цей норматив.
Крім того, ухвалення нормативу загрожує екологічній безпеці, суперечить принципам справедливості, оскільки природні ресурси належать усім громадянам України, і вони мають залишатися у державній чи комунальній власності на користь нинішнього та майбутніх поколінь. Норматив створює можливість відчуження державної та комунальної власності (насамперед лісів, водних об’єктів тощо) на користь приватних осіб.
Цьому сприяє обмежений доступ до Державного земельного кадастру через режим воєнного стану, що створює широкі можливості для незаконного захоплення земель, у тому числі лісового фонду, що перебуває на балансі держави та громад.
Тому протягування нормативу саме зараз, коли триває найжорстокіша війна, кінця якої не видно, є проявом особливого цинізму та підлості.