У ці дні світ уже не вперше за останні роки живе в апокаліптичному очікуванні дефолту США, якого в принципі бути не може за визначенням. Але якщо стараннями республіканців у Палаті представників і Трампа, який їх підбурює, дефолт таки відбудеться, то мало не покажеться цілому світові, включно з Україною, яка зараз критично залежить від допомоги Заходу, насамперед США.
Одразу ж зауважимо, що дефолт може відбутися лише з суто політичних причин, якщо Конгрес винятково через політичні розбірки в нижній палаті вчасно не збільшить так званий поріг державного боргу США. А оскільки ми живемо в так званому “доларовому світі”, то проблеми Америки відчує весь світ, відчуття ці можуть бути найнеприємнішими, і Україна може опинитися в перших рядах постраждалих у нашій нинішній трагічній ситуації.
З темою дефолту США в моменти подібних загострень нерозривно пов’язане питання про самопочуття долара як глобальної резервної валюти (світових грошей). Долар останніми роками, особливо після кризи 2008 року, вже неодноразово “ховали”, причому це питання виникало в моменти переддефолтних станів США.
Усе це змусило вкотре за останні 15 років звернутися до теми “дефолту США” і “краху долара”.
“Передінфарктний” стан американського “переддефолту”
Це вже далеко не перший такий “дефолт”, всупереч тому, що стверджують деякі медіа, включно з топовими. Зокрема, Російська служба ВВС у публікації “США вперлися в стелю держборгу. Чи загрожує Америці дефолт?” безапеляційно стверджує, що “США впритул підійшли до першого у своїй історії дефолту”. Таке твердження видається, м’яко кажучи, не надто коректним. Не кажучи вже про те, що поряд зі звичайним дефолтом, так би мовити, “дефолтом у найпрямішому сенсі”, може бути так званий технічний дефолт, суть якого полягає в невиконанні позичальником умов договору, однак залишається можливість його виконання в майбутньому. В історії США технічний дефолт оголошувався кілька разів.
Ризикнемо стверджувати: якби Конгрес повністю контролювала та сама політична сила, що й Білий дім, наприклад, демократи, то жодного б жодного переддефолтного стану, який дедалі більше скидається на “передінфарктний”. Проблема чергового збільшення стелі держборгу була б вирішена в робочому порядку. Так було, наприклад, наприкінці 2021 року, коли склалася та сама ситуація, але демократи, які правлять у Білому Домі, контролювали обидві палати Конгресу, який, власне, цю стелю і збільшив у межах своїх повноважень.
Але зараз усе серйозніше, про що свідчать заяви і дії цілої низки американських високопосадовців, включно із самим президентом Байденом.
Глава американського міністерства фінансів Дженнет Єллен уже неодноразово заявляла, що приблизно з 1 червня держказначейство не зможе виконувати свої зобов’язання з фінансування необхідних статей видатків, включно з обслуговуванням величезного американського боргу, якщо стелю боргу не буде збільшено.
Зазначимо, що зараз стелю держборгу встановлено в розмірі 31,4 трлн доларів, і стоїть питання про її збільшення на 1,5 трлн доларів.
У бюджетному управлінні Конгресу заявили про “значний ризик дефолту”, щоправда, не до 1 червня, а тільки до 15 червня… У деяких публікаціях ідеться про те, що американське казначейство зможе на якихось заощаджених коштах нібито протриматися до осені або навіть до нового року, але принципово це мало що змінює.
У цьому сенсі заспокійливо прозвучала заява представника Білого дому Джона Кірбі про те, що влада США навіть у разі дефолту збереже можливість надавати допомогу Києву до кінця фінансового року за рахунок уже виділених адміністрації коштів. Щоправда, реальність такого сценарію викликає занепокоєння, а до того ж, у США фінансовий рік федерального уряду встановлений з 1 жовтня до 30 вересня, і що в плані підтримки Америкою України буде далі – ніхто не може сказати як у світлі приходу до влади в нижній палаті Конгресу республіканців, так і в світлі можливості обговорюваного дефолту. Тому заява Кірбі виглядає слабкою втіхою, але це вже інша тема.
Найцікавіше тут, мабуть, те, що Палата представників уже схвалила підвищення стелі державного боргу на 1,5 трлн доларів, але за умови різкого скорочення бюджетних витрат. Однак президент США Джо Байден заявив, що накладе вето на законопроєкт республіканців, оскільки він виступає за підвищення ліміту держборгу без додаткових умов.
Своєю чергою, колишній президент Дональд Трамп стверджує, що республіканці повинні домагатися дефолту за держборгом США, якщо адміністрація Джо Байдена не прийме їхні пропозиції щодо бюджету.
Словом, сторони “увійшли в клінч”, час минає, а ситуація загострюється, і вже дійшло до того, що Байден оголосив про скасування намічених візитів до Австралії та Папуа-Нової Гвінеї й одразу після саміту G7 у Хіросімі має намір повертатися до Вашингтона, щоб розрулювати проблему. До речі, візит до Папуа-Нової Гвінеї мав стати першим візитом лідера США до цієї країни, отримав назву “історичного”, але виявився зірваним.
Про це ще напередодні від’їзду Байдена до Японії заявив канал Fox News у публікації “GOP rips Biden as he heads to Japan during debt ceiling talks”, тобто “Республіканська партія розриває Байдена, коли він прямує до Японії під час переговорів щодо стелі боргу”.
“Президент Байден повернеться до Сполучених Штатів у неділю, 21 травня, після завершення саміту G7, щоб продовжити переговори з лідерами Конгресу та гарантувати, що Конгрес вживе заходів до встановленого терміну для запобігання дефолту. Президент і його команда продовжуватимуть працювати з керівництвом Конгресу, щоб укласти бюджетну угоду, яка може бути підписана президентом”, – цитує видання заяву Білого дому.
Перед відправленням до Японії на саміт G7 Байден виступив зі зверненням щодо ситуації з держборгом. У ньому він, зокрема, заявив, що лідери Конгресу розуміють, що дефолту допустити не можна, наслідки будуть катастрофічними, а переговори триватимуть доти, доки не буде вироблено рішення.
Зі свого боку, спікер Палати представників республіканець Кевін Маккарті після зустрічі з Байденом заявив, що Білий дім і Конгрес усе ще далекі від угоди про підвищення стелі держборгу.
Цікаво, що коли під час пресконференції в Хіросімі журналісти почали ставити Джо Байдену запитання щодо можливого дефолту Америки, той порекомендував їм просто “заткнутися”.
Усе це вже було, було…
Занадто глибоко заглядати в історію не будемо, але навіть за час після кризи 2008 року паніка навколо можливого дефолту США бувала неодноразово при досягненні порога державного боргу США.
Наприклад, можна згадати літо 2011 року. Тоді світ кілька тижнів перебував у передінфарктному стані, спричиненому тим, що конгрес США тривалий час не давав згоди президенту Обамі на збільшення ліміту державного боргу. У той час одні апокалітично передрікали обвал долара, дефолт Америки і супутній кінець світу. Інші посміювалися і справедливо стверджували, що долар обвалитися не може, і дефолт Америки неможливий за визначенням, виходячи з принципу дії світової фінансової системи, про що далі.
Закінчилося тоді чисто голлівудським happy end-ом: конгрес збільшив-таки ліміт держборгу США на скількись там трильйонів (!) доларів. Життя пішло по накатаній колії, але восени 2013 року ліміт вичерпався, і знову постало питання боргової кризи США і “обвалу долара”, хоч і не так гостро. Тоді кілька тижнів США “калатало”, багатьох бюджетників відправили у відпустки за свій рахунок. У підсумку демократ Обама і республіканська більшість парламенту погодили невелике тимчасове збільшення ліміту держборгу, яке вичерпалося 7 лютого 2014 року, але ліміт, повторимо, “успішно” продовжили до 15 березня 2015 року. Потім були наступні збільшення лімітів, які відбуваються регулярно, і якщо це відбувається тихо-мирно у “штатному режимі”, то про це мало хто знає, окрім спеціалістів, але якщо “коса находить на камінь”, як у випадку з Обамою та республіканською більшістю Конгресу, то починаються різного роду спецефекти на кшталт зупинки діяльності держструктур США з відправленням клерків у відпустку за власний рахунок, і тоді розпочинається нова серія розмов про “крах долара” та “глобальний апокаліпсис на планеті Земля та в її околицях”. Щось подібне має місце і зараз, коли демократичній адміністрації Білого Дому на чолі з Байденом протистоїть республіканська більшість Палати представників, яку підбурює Трамп, який претендує на другу каденцію і який посів позицію отакого собі “хлопчака-поганяка” під гаслом: “Що гірше, то краще, якщо дефолт – так дефолт!”
Але зрештою, поки що дефолтів не було, тим більше, не було “обвалів долара”. Навпаки, все закінчувалося тим, що попит на долари та облігації держказначейства Сполучених Штатів тільки збільшувався. США продовжували і продовжують друкувати свою національну валюту в наростаючих масштабах, забезпечуючи планету резервними (або світовими) грошима.
У цьому заспокоєнні таїться головна небезпека: висновків із криз ніхто не робить і не здатний зробити, світова валютна система продовжує звично працювати в режимі саморозширюваного “лохотрону”, перекладаючи проблеми на післязавтра, погрожуючи в майбутньому катаклізмами й деградацією, форму та зміст яких зараз ніхто не береться спрогнозувати. І насамперед небезпеки чатують на периферію капіталістичної світосистеми, включно з Україною, яка є ресурсно-сировинним придатком глобального капіталізму.
Процвітання чужим коштом, або Американський борг усього світу
Але чому при кожному досягненні боргової стелі США світ починає трусити, якщо з’ясовується, що цей борг можуть збільшити не одразу, тобто буде якась подоба технічного дефолту? Навіть з урахуванням того, що рано чи пізно сторони домовляться, стелю держборгу США буде збільшено, і держказначейство (treasury) почне платити за статтями витрат і за облігаціями, щоразу перипетії, подібні до цьогорічних, спричиняють нервозність на фінансових ринках та істерію в медіа.
Наприклад, у 2011 році ситуація була точно такою ж, як зараз. Тоді протистояння президента-демократа Барака Обами і демократичного Сенату з республіканцями в Палаті Представників тягнулося до останнього. Загроза дефолту була наскільки реальна, що ринки охопила паніка, а кредитний рейтинг США було знижено. Щось подібне може статися і зараз, і нічого хорошого в цьому немає.
На запитання про те, чи можуть у США “скінчитися гроші” слід відповідати різко негативно: ні, не можуть! До питання про те, чому це так, повернемося нижче.
Але США витрачають із бюджету більше, ніж збирають податків, а те, чого не вистачає, беруть у борг, причому, найсмішніше, що беруть самі в себе. Дефіцитний бюджет затверджує Конгрес, який періодично збільшує максимальний розмір державного боргу, але зараз він поки що не дає позичати, хоча держборг уже сягнув встановленої максимальної величини.
Проблема в тому, що максимальний обсяг держборгу обмежений законом. Стеля була досягнута нібито ще в січні, але вкотре замість рутинного перегляду стала предметом політичного торгу. Республіканці, які контролюють нижню палату Конгресу, вимагають скоротити видатки бюджету і відмовляються піднімати стелю без поступок з боку демократів, під контролем яких і верхня палата Сенат, і Білий дім. Своєю чергою, Байден однозначно заявив, що не має наміру торгуватися щодо збільшення ліміту запозичень, бо вони, на його думку, мають бути однозначно збільшені – і це не обговорюється!
Світова фінансова система заснована на уявленні, що США ніколи не оголосять дефолт за своїми зобов’язаннями в доларах, тому що самі їх друкують, скільки буде потрібно. Держборг США – головний резервний актив у світі, оскільки близько 60% накопичень у світі зберігаються в доларах, 20% – у євро, по 5% – в єнах і фунтах, 3% – у юанях. У подробиці про те, що євро сильно “зав’язане” на долар вдаватися не будемо.
Тому те, що називають “дефолтом” США, матиме серйозні й тривалі фінансові та економічні наслідки. Причому достатньо навіть не дефолту, а тільки загрози невиконання зобов’язань, яка загрожує обваленням ринків і ударом по доходах населення.
Фінансові ринки можуть втратити віру в Сполучені Штати й американський долар як світову резервну валюту. Це загрожує падінням курсу долара, обвалом акцій, подорожчанням кредитів, загальним розбалансуванням глобальної фінансової системи. Чим для світу обертається криза в Америці, продемонстрував 2008 рік, наслідки якого відчувалися близько 10 років.
Цього разу все буде навіть гірше, бо за відсутності можливості позичати уряд ще й не матиме грошей на держпідтримку, щоб пом’якшити наслідки кризи, як після фінансового колапсу 2008 року і в пандемію ковіду.
Рецесія зараз зовсім недоречна. Світ ще не оговтався від ковідної кризи. Друга після США економіка Китаю тільки почала відновлюватися, а третю за розмірами європейську економіку лихоманить від енергетичної кризи та війни Росії проти України.
На думку переважної більшості коментаторів, єдиним ефективним рішенням може бути негайне підвищення стелі держборгу, а ще краще – просто його скасування взагалі. Адже можна скільки завгодно говорити про економічні та фінансові аспекти й наслідки ситуації, що склалася, але її причини лежать у суто політичній площині та вирішуються шляхом ухвалення політичних рішень.
Глобальний світ доларової “бульбашки”, що саморозширюється
Але якщо виключити політичну метушню, то в Америці в принципі не може бути дефолту, оскільки її Федеральний резерв, тобто центробанк, може надрукувати будь-яку кількість доларів, а її міністерство фінансів (Treasury) може випустити зобов’язання на будь-яку суму. Ба більше, без цього глобальна фінансова система не зможе функціонувати, оскільки її принцип дії побудований якраз на такій собі “доларовій бульбашці, що саморозширюється”.
Саме тому розмови про “дефолт Америки” і про “крах долара” поки що є абсолютно неспроможними, навіть з урахуванням наростання проблем такої системи і спроб замінити долар чимось іншим, які спроби поки що виглядають вкрай непереконливими.
Взагалі, боргова політика США – основа її державності. У 1790 році один із батьків засновників Штатів, держказначей у першому кабінеті президента Вашингтона Александр Гамільтон, так висловився про це: “Борг США, зовнішній і внутрішній, – це ціна американської свободи”. Відтоді змінилося тільки одне. За цю свободу для американців платять не тільки вони, а й увесь світ. Але ця установка працює два з гаком століття безвідмовно.
По суті, вся економічна історія Америки зводиться до постійного зростання обсягів зовнішньої торгівлі, витрат державного бюджету і збільшення розмірів державного боргу. При цьому федеральна влада країни ніколи не відмовлялася від виконання своїх боргових зобов’язань і ніколи не оголошувала мораторій на виплату відсотків за боргом. Саме ця надійність в оплаті боргових зобов’язань дала змогу США вибудувати за останні 80 років найбагатшу і найвпливовішу у світі державу.
З 1940 року чисельність населення США збільшилася приблизно вдвічі. За цей самий час, державний борг США зріс на 12 043% або в 120,5 разів! Але економіка США, так само як і самі Штати, аж ніяк не впали від таких темпів приросту боргу.
Щоб зрозуміти, чому це так, слід коротко поглянути на історію і принцип дії сучасної світової валютної системи.
Проєкт “долар як світові гроші” стартував 1913 року, коли в США було створено Федеральну резервну систему (ФРС). Але до Другої світової війни світовою валютою був, скоріше, британський фунт, його золотий вміст не змінювався з 1561 по 1931 рік, тобто майже 400 років! Фінансову могутність Британської імперії підірвали дві світові війни – не так військовими витратами і розрухою, як загальним розвалом світової торгівлі, яку Британія забезпечувала кредитуванням, фрахтом, страхуванням.
Користуючись слабкістю партнерів, насамперед Великої Британії, США примусили їх увійти до світової валютної системи, про що 1944 року в містечку Бреттон-Вудс, штат Нью-Гемпшир, було підписано відповідну угоду. Долар був оголошений єдиною валютою, конвертованою в золото, причому тільки на вимогу центральних банків інших країн. Договором було зафіксовано золотий вміст долара і паритетні курси інших валют до долара.
Країни-учасниці валютної системи брали на себе зобов’язання підтримувати встановлені договором курси за рахунок валютних інтервенцій. Якщо курс національної валюти піднімався вище за паритет, то центробанк мав скуповувати долари, зокрема за рахунок емісії, а якщо курс валюти падав нижче за паритет, то центробанк мав продавати доларові резерви. Поповнити їх можна було за рахунок або продажу золотого запасу країни, або кредиту Міжнародного валютного фонду, створеного в рамках Бреттон-Вудса, що є початковим призначенням МВФ. Очевидно, що в такій системі американці “добре влаштувалися”, отримавши офіційне право оплачувати свій імпорт своїми ж грошима.
Відразу після війни світ відчував гострий дефіцит доларів. Основним їхнім джерелом був горезвісний “план Маршалла”, який нині вихваляють як найбільший внесок США в торжество демократії, але реально найважливішим його завданням було закріплення за доларом статусу світових грошей. На початку 1950-х позитивне сальдо платіжного балансу Сполучених Штатів змінилося на помірно від’ємне, а вже наприкінці десятиліття розпочалася епоха великих дефіцитів платіжного балансу США, яка донині триває по наростаючій.
Систему, що виникла під час розвитку Бреттон-Вудса, порівнюють із Всесвітом, що саморозширюється: зростання дефіциту платіжного балансу призводить до зростання доларової маси за межами США, значна частина цих доларів одразу ж спрямовується на купівлю treasuries – облігацій держказначейства США, тобто йде на фінансування дефіциту американського бюджету, а відсотки за цими запозиченнями збільшують дефіцит платіжного балансу і викид доларів у глобальну економіку. Очевидно, що вже тоді, у 1950-х роках, запасів золота у США не вистачало для задекларованого золотого забезпечення долара, долари перетворювалися на “папір”, тобто США першими порушили умови Бреттон-Вудса, користуючись своєю гегемонією. Так почалося накачування світової економіки незабезпеченими грошима…
Іншим країнам це не подобалося. Відома хрестоматійна чи то легенда, чи то бувальщина про те, як 1965 року президент Франції Шарль де Голль запропонував США обміняти вщерть навантажений доларами корабель на золото, виходячи із задекларованого ФРС золотого забезпечення “зеленого”.
За Францією пішли інші країни. Всупереч активній протидії Америки вони правдами й неправдами обмінювали долари на золото, внаслідок чого з кінця 1950-го до початку 1970 року золотий запас США зменшився більш ніж удвічі – з 23 до 10,5 млрд. доларів. Це зараз рахунок іде на трильйони і навіть квадрильйони, що є наслідком емісії “зелених”, а тоді 10 млрд. доларів було величезною цифрою! За той самий час доларові активи по всьому світу зросли на суму, набагато більшу, що зайвий раз підтверджує – вже з 1950-х років США, порушуючи свій же Бреттон-Вудс, друкували долари без золотого забезпечення.
Підсумок був украй недемократичним: 1971 року президент Річард Ніксон одноосібним рішенням скасував обмін доларових резервів інших країн на золото на невизначений термін, тобто назавжди. Але справу було зроблено: долар став світовими грошима, найпоширенішою і найліквіднішою валютою, а світ став заручником своїх доларових активів.
І коли зараз говорять про заміну долара як світових грошей на щось інше – юань, рубль, “нафтовий динар Перської затоки”, – це дурниця, це нереально, принаймні наразі. Точніше, теоретично це можливо, але як це реально здійснити – неясно, а чим це закінчиться – ніхто поняття не має. Як Китай скине долари і замінить їх юанями, якщо левова частка його золотовалютних активів номінована в доларах і вкладена в американські treasuries?
Спроби відмови від долара в міжнародних розрахунках країнами, які з Америкою, скажімо так, не дуже дружать, робляться тому, що Штати дедалі частіше використовують домінування і статус свого долара як зброю, наприклад, у вигляді санкцій, блокувань тощо. У подробиці про те, для кого і наскільки це добре чи погано, зараз вдаватися не будемо, а просто констатуємо факт, а також зазначимо, що подібні рухи тіла мають, знову-таки, не економічний, а суто політичний підтекст.
Спроби відмовитися від долара теоретично можуть призвести до появи якогось замінника, але поки що справа обмежується застосуванням за узгодженням між торговельними партнерами тієї чи іншої національної валюти, що більш-менш прийнятно за відносно невеликого сальдо торгового балансу.
В іншому випадку, вже виникають комічні ситуації. Нещодавно в російському сегменті інтернету почала гуляти цікава байка про те, як, унаслідок “взаємовигідних” торгово-економічних відносин між Індією та Росією, у Росії накопичилася надто велика кількість індійських рупій, з якою тепер Москва не знає, що робити.
Очікувано, що в питанні переходу на національну валюту домінує Китай з його гігантською економікою, що постачає весь світ усім на світі. З огляду на це, юань, напевно, найкраще підходить на роль “доларо-замінника”, але й тут виринає проблема торговельних дисбалансів та ще більша проблема вкрай протекціоністської валютно-фінансової політики Китаю, від якої навіть американці страждають, тож усі решта постраждають ще сильніше і швидше. Словом, важко поки що уявити юань із портретом “великого керманича Мао” світовою валютою й узагалі рівноцінною заміною долара, хоча прагнення китайського керівництва зайняти становище Штатів у світовій фінансовій системі та отримувати дивіденди тільки з володіння “світовим друкарським верстатом” суто по-людськи зрозуміти можна.
Очевидно, зокрема, і цим можна пояснити прагнення Китаю обзавестися по всьому світу, насамперед у сусідній Центральній Азії, низкою країн-сателітів, щоб включити їх до “контуру охолодження” своєї “перегрітої” економіки, зокрема шляхом скидання туди своїх юанів приблизно за тією самою схемою, як Америка використовує весь світ для “утилізації” своїх доларів із прибутком для себе. Утім, це окрема тема, що потребує спеціального розгляду.
Взагалі, у світлі істотних торговельних дисбалансів, найчастіше неминучих, а також цілої низки інших причин, перспектива використання тієї чи іншої національної валюти в ролі світових грошей поки що виглядає вкрай сумнівною.
Тільки долар з огляду на наведені причини може виконувати роль світових грошей, і тільки за умови нескінченної його емісії та зростання держборгу США. Щоправда, є ще золото, але його не так багато, його виробництво дороге, його не можна емітувати нескінченно, нарешті, там багато інших проблем, вдаватися в які не будемо.
Секрет світових грошей полягає не в їх забезпеченні золотом, товарами тощо, а в наявності потужної банківської системи, здатної забезпечити світову економіку кредитом і універсальним платіжним засобом за рахунок агресивної кредитно-емісійної політики. Євро і Євроцентробанк, як аналоги долара і ФРС США, не є конкурентами через консенсусне ухвалення рішень і загальну дезорганізацію Європи, хоча в Старому Світі євро сильно потіснив долар.
Але не слід у всьому звинувачувати спритних янкі, які весь світ обвели навколо пальця. Тут не стільки США нав’язали світові долар, скільки світ після Другої світової війни вхопився за доларову “соломинку”, що була єдиним на той момент вирішенням проблеми глобальної ліквідності.
Зміна правил гри була 1976 року закріплена угодою про МВФ, підписаною в столиці Ямайки Кінгстоні, що отримало назву Ямайської, або Кінгстонської системи. Але системи в цій “системі” немає! Роль “системи” відіграють валютні ігри центробанків і спекулянтів. Скасування обміну доларів на золото поховало систему фіксованих валютних курсів і призвело до плаваючих курсів, у необхідності яких тепер не втомлюються переконувати різного роду “експерти”, зокрема з Міжнародного валютного фонду – уламка Бреттон-Вудса. Хоча МВФ створювався зокрема для того, щоб стояти на сторожі фіксованих курсів.
Ситуація різко загострилася після 1999 року, коли в США було скасовано закон Гласса-Стігола, запроваджений під час Великої депресії, який забороняв банкам суміщати інвестиційну та кредитно-грошову діяльності. Зростаючий потік доларів захлеснув валютні резерви інших країн, іпотечний і споживчий ринки. Нагадаємо, що саме на зорі 2000-х почалося катастрофічне зростання цін на нерухомість, зокрема в Україні. Так було надуто бульбашку, що лопнула 2008 року.
Нині валютний світоустрій такий. США і далі фінансують зростаючий дефіцит платіжного балансу за рахунок емісії доларів, які не мають забезпечення. Одна їх частина повертається в держказначейство США через розміщення treasuries, а інша – йде на забезпечення світової економіки платіжним засобом. Грубо кажучи, світ працює на фінансування зростаючих боргів США, а коли світова економіка не може викуповувати облігації держказначейства Сполучених Штатів, суми, яких бракує, покриваються за рахунок мегаемісії.
Адже держказначейство і ФРС США не беруть на себе жодних зобов’язань щодо збереження купівельної спроможності долара і його курсу до інших валют. Екс-глава ФРС Аллен Грінспен якось висловився гранично цинічно, але точно: США може покрити будь-які борги, надрукувавши скільки завгодно доларів! А знецінення і навіть крах долара – це проблема не стільки США, скільки власників активів у вигляді долара або treasuries в особі Китаю, Росії, арабських нафтових країн, Європи, Японії. Щоправда, інфляція долара “тисне” і на громадян США, але це вже їхні проблеми.
Але в цьому-то і полягає принцип дії валютної світосистеми, які Роберт Триффін ще в 1960-х влучно сформулював у вигляді парадокса-дилеми: довіра до долара як світових грошей постійно підривається його зростаючою емісією, але зростання емісії здійснюється саме для того, щоб долари залишалися світовими грошима.
Американську фінансову систему ховають уже років 15, але вона все живе. Колись ця бульбашка, звісно, лопне, але навряд чи це станеться зараз. Геніальність цієї системи в тому, що борг має вічний характер. Кредитори не намагаються отримати його назад, а живуть на доходи від цінних паперів США.
Тож “похорон” долару і першій економіці світу замовляють явно передчасно, за різними оцінками, ще до 100 років усе це працюватиме, звісно, якщо не станеться якийсь глобальний катаклізм, який без перебільшення “переверне світ”.
* * *
Наостанок, буквально кілька слів про те, як усе це стосується України.
До початку повномасштабної агресії можна було цілком справедливо міркувати про те, як нескінченна емісія долара і перенесення американських боргів на решту світу ведуть до експлуатації природних і людських ресурсів країни шляхом перерозподілу через світову фінансову систему, як через імпорт, передусім енергоносіїв, емісійна інфляція долара “втягується” в країну, накладаючись на внутрішню інфляцію, як на внутрішню інфляцію впливає зростання цін на світових ринках під дією доларової інфляції, як по Україні б’є відплив капіталу, як по Україні б’є відтік капіталу.
Але вся ця проблематика залишилася в минулому мирному часі, і дискутувати на цю тему зараз абсолютно безглуздо.
Зараз Україна вкрай зацікавлена в якнайшвидшому вирішенні політико-боргової кризи США, а також у збільшенні американської підтримки, без якої Україна не зможе вистояти проти агресії Москви.
І якщо для цього американський держборг треба збільшити на енну кількість трильйонів доларів, то так тому і бути, бо Україні зараз кров з носу потрібні західні гроші, а також зброя і ресурси, тобто, знову-таки, гроші.