Суєта навколо виборів і постановки коми в закутій частині заголовка тягнеться в Україні з липня-серпня стараннями різних політичних персонажів. На тему (не)можливості проведення виборів під час війни вони давали цілком суперечливі коментарі, які можна охарактеризувати відомою приказкою: «І хочеться, і колеться, і мама не велить». Причому в ролі «мами» в даному випадку виступають закон про вибори та відповідні норми Конституції, які забороняють проведення виборів під час воєнного стану, а також реалії, з яких випливає, що проведення виборів у нинішній ситуації не просто неможливе, а й загрожує непередбачуваними наслідками. .
Словом, із виборами, як люблять говорити в державі-агресорі, «не все так однозначно». До того ж реальні інтереси тих, хто робить заяви на тему виборів, часто дуже відрізняються від того, що вони озвучують.
Ситуацію з проведенням виборів під час війни добре описує винесене у підзаголовок висловлювання в одеському стилі.
З одного боку, об’єктивно вибори потрібні, бо громадська легітимність усіх гілок влади та довіра до них неухильно падають. Якби не війна, то питання необхідності виборів навіть не виникало б, оскільки потреба у виборах вже не просто дозріла, а перезріла. Не кажучи вже про те, що закладений у законодавстві термін парламентських виборів пройшов у жовтні, і Верховна Рада формально вже вийшла за тимчасові межі своїх повноважень, а вибори президента, згідно із законом, мають відбутися у березні 2024 року, і ще далеко не факт, що вони не відбудуться навіть за умов війни.
Крім того, стає все очевиднішим, що ця війна може тривати ще дуже довго, і весь цей час влада в Україні залишатиметься не змінною, відповідно, легітимність цієї влади буде все більш сумнівною. Можна скільки завгодно і цілком справедливо виправдовувати таку ситуацію нормами закону, які забороняють вибори під час воєнного стану, але, крім формальної легітимності, є ще легітимність громадська, що корениться в масовій психології.
Але тут виникають суто технічні проблеми проведення виборів у нинішніх умовах війни, бойових дій, величезної кількості виборців, які перебувають на фронті, за кордоном, на окупованих територіях. Проведені в таких умовах вибори важко вважатиме легітимними, як і влада, яка буде сформована на основі таких виборів.
Але, з іншого боку, є відсутність скільки-небудь осудної альтернативи нинішній владі, навіть якщо абстрагуватися від війни. Хоча від війни абстрагуватися неможливо, і вкрай похмурі передчуття лише загострюються відсутністю адекватної опозиції, власне, як і влада. Щодо влади, то достатньо нагадати хоча б тільки нещодавню заяву секретаря РНБО Данилова, що Україна – це, мовляв, не СРСР, а тому ніякого переведення на військові рейки бути не може.
Єдиною реальною альтернативою Зеленському можна вважати головкому ЗСУ Валерія Залужного. З цієї причини навколо нього постійно роздмухують скандали, хоча поки що відсутні серйозні свідчення того, щоб генерал збирався в політику. До того ж, не факт, що Залужний у ролі президента – це добре, навіть якщо виходити з кадрових проблем в армії, хоча навряд чи в них можна звинувачувати виключно генерала. У будь-якому випадку, вибудовування такого собі «українського де Голля та/або Ейзенхауера» пахне улюбленою вітчизняною забавою під назвою «карго-культ».
Не кажучи вже про те, що на пост президента мітить ще цілий підполковник, який героїчно дезертував за кордон і веде зараз «запеклі бої» десь у глибоких тилах західних союзників України.
Слід глянути на те, хто зараз об’єктивно зацікавлений у виборах.
Насамперед, це Зеленський і його оточення, які могли б розраховувати, що в умовах війни та відсутності реальної конкуренції можна зміцнитися у владі, хоча це загрожує непередбачуваними наслідками. Хаотичні заяви деяких провладних персонажів та плутанні висловлювання самого Зеленського підтверджують справедливість такого висновку, про що далі.
У виборах можуть бути зацікавлені американські союзники України, але й тут «не все однозначно», оскільки в Америці мають враховувати ризики і до цього також повернемося нижче.
Наскільки можна зрозуміти, виборів пристрасно бажає один добре відомий «гетьман» та його секта, які не перестають втомлювати публіку спекуляціями на тему «75% і 25%», а також підкидати різноманітні інформаційні провокації. Важко сказати, на чому ґрунтується їхня впевненість, що на виборах їм щось «світить». На думку автора, обговорювати тут особливо нема чого.
Крім того, виборів пристрасно бажає різного роду молода та криклива політична поросля, якою вже тісно в коротких штанах блогерів та активістів, і ця публіка вирішила ощасливити електорат черговим виданням «нових осіб». Але, знову ж таки, на суб’єктивну думку автора цих рядків, електорат уже нудить від «молодих нових осіб» у владі, моду на які нинішня влада вже остаточно поховала.
До того ж багато представників згаданої «молодої політичної порослі» вже давно не юні, як у безсмертному творі Ільфа і Петрова, в якому «молода була вже не молода». Але якщо розглядати з погляду морально-ділових якостей контингент, який прагне влади, схоже, може запропонувати лише дещо оновлену версію «Кварталу 95» та «Слуги народу», і нічого іншого там за душею немає, оскільки взятися цьому іншому просто ні звідки.
Відмінність від старої версії шоу та серіалу полягає в тому, що якщо молодняк поки що ні за що не відповідає, то влада розуміє, що прагнення у ситуації повного контролю через війну зміцнитися у владі може обернутися повним фіаско та розвалом, бо сказано, що «Україна – не Росія».
Характерно, що громадяни України у виборах під час війни не схвалюють.
Згідно з опитуванням громадської думки , проведеним наприкінці вересня Центром Разумкова, проти проведення виборів висловилися 63,8% опитаних, за проведення виборів – лише 15,1%, не визначились – 21,1%.
Негативне ставлення до проведення виборів під час війни респонденти найчастіше обґрунтовували тим, що в країні немає грошей на вибори (так відповіли 36%), що законодавство не дозволяє проведення виборів під час воєнного стану (32%), що буде проблематично забезпечити безпеку учасникам голосування (31%) та іншими причинами.
З усіма зазначеними доводами респондентів слід погодитись, лише з однією поправкою: всі три зазначені аргументи проти проведення виборів діють одночасно.
Респонденти, які підтримали проведення виборів під час війни, аргументують тим, що це потрібно для підтримки демократії в країні (6%), необхідністю змінити владу (5%) або, принаймні, оновити її (5%), а також іншими причинами.
Слід зазначити, що й зазначені вище аргументи за проведення виборів також є обґрунтованими. Якби не війна, то вибори слід проводити за будь-яку ціну, бо, як писав «класик», «Україна – не Росія», і нам потрібна легітимна влада хоча б де-юре.
І все ж таки, якщо за законом проведення виборів під час війни заборонено, але цю тему довгий час «розгойдують», значить, комусь для чогось це потрібно.
Під час воєнного стану в Україні законодавчо заборонено проводити як президентські, так і парламентські вибори. Але ці заборони суттєво відрізняються.
Президентські вибори заборонені лише законом, тобто Виборчим кодексом, норми якого можна змінити голосуванням у Раді. Для цього, щоб внести поправки до Виборчого кодексу, достатньо ухвалення парламентом відповідного рішення простою більшістю голосів. Чи наберуться необхідні 226 голосів за зміни, що дають змогу проводити вибори президента під час війни, – це вже інше питання.
У свою чергу, проводити парламентські вибори під час війни заборонено не лише Виборчим кодексом, а й 83 статтею Конституції, хоча тут мають місце різні тлумачення.
Вносити зміни до Конституції у воєнний час імперативно забороняє стаття 157 самої Конституції України, яка свідчить, що Основний Закон не може бути змінений в умовах військового чи надзвичайного стану.
Крім того, слід враховувати, що, на відміну від змін у звичайних законодавчих актах, внесення поправок до Конституції – це справа довга та складна. Відповідно до норм самої Конституції, у першому читанні досить простої більшості від конституційної чисельності Ради, тобто 226 голосів. Після цього проект поправок направляється до Конституційного Суду на експертизу, і якщо КС визнає поправку конституційною, то без найменших змін саме в такому вигляді, як її схвалив КС, вона має бути прийнята в Раді двома третинами конституційного складу парламенту, тобто необхідно мінімум 300 голосів. При цьому перше та друге читання мають проводитись на різних сесіях Ради, хоча навколо цієї норми свого часу мали місце маніпуляції. У будь-якому випадку все це довго і складно.
Що ж до власне парламентських виборів, то стаття 83 свідчить таке: у разі закінчення терміну повноважень Верховної Ради України під час дії військового чи надзвичайного стану, її повноваження тривають до дня першого засідання першої сесії Верховної Ради України, обраної після скасування військового чи надзвичайного стану.
Здавалося б, усе зрозуміло: вибори Ради під час війни безглузді, оскільки розпочати роботу може лише той склад парламенту, який буде обраний після скасування військового стану, а до того продовжуються повноваження чинної Ради.
Але це простим смертним все зрозуміло, а «хитро зроблений» юрист може будь-яку юридичну казуїстику обернути на будь-який бік. Тим більше, що ця норма Конституції однозначно вибори не забороняє і виписана досить хитромудро.
Ось і представник президента в Конституційному Суді Федір Вениславський зазначає , що «прямої заборони проводити вибори під час дії воєнного стану справді немає, тому тут питання юридичних дискусій».
Щоправда, він одразу додав, що «з огляду на ситуацію з безпекою, враховуючи забезпечення і національних, і міжнародних стандартів виборчого права, я переконаний, що провести під час війни, в принципі, неможливо».
Строго кажучи, Конституція не забороняє провести вибори до Ради та розпочати роботу новим складом парламенту доти, доки після закінчення війни не буде обрано та приведено до присяги нову Раду. Якщо війна триватиме ще півроку-рік, то вся ця метушня виглядає дурною і/або зловмисною витрачанням часу, ресурсів і коштів, але якщо війна в тому чи іншому вигляді триватиме ще років 5-10, і весь цей час діятиме воєнний стан, то вказаний «фокус» виглядає не так безглуздо і навіть десь демократично, оскільки дозволить змінити/оновити склад Ради. Звичайно, якщо не враховувати зазначені вище складнощі щодо проведення виборів.
Все це дає непрямі підстави вважати, що тема виборів все ж таки могла розглядатися. І тут питання: про які саме вибори йдеться?
За Конституцією, вибори до парламенту мають відбутися в останню неділю жовтня 2023 року. Оскільки вони вже не відбулися, то не має принципового значення, коли вони будуть через півроку, рік, півтора, хоч навіть п’ять років. Рада в будь-якому разі вже вийшла за межі своїх конституційних повноважень і тепер перебуває у дещо підвішеному стані, хоча формально де-юре є легітимною. Таке двозначне становище Ради може стати додатковим важелем тиску на депутатів ззовні.
Але питання президентських виборів, які мають відбутися у березні 2024 року, з порядку денного поки що знімати зарано, про що далі.
Водночас для Зеленського небезпечні саме вибори до Ради, після яких його партія може втратити більшість, якою вона володіє у нинішньому парламенті, контролюючи через нього уряд.
Щоправда, слід зазначити, що ще до початку повномасштабної агресії реальної більшості в Раді не було, що доводилося неодноразово писати. «Пірнати» надто глибоко в історію цієї проблеми зараз уже особливого сенсу немає, тому наведемо лише дві публікації буквально напередодні повномасштабного вторгнення – « Слуги народу» шукають нових господарів: розвал монокоаліції у Верховній Раді » та « Корупційний безвихідь влади Зеленського ». Не вдаючись до подробиць, нагадаємо, що в них йдеться про фактичний розвал монокоаліції з цілої низки причин, включаючи корупцію, внаслідок чого напередодні «великої війни» парламентська провладна так звана мононоаліція дедалі частіше провалювала ініціативи офісу Зеленського, причому головним винуватцем провалів стала саме фракція «Слуга народу», яка при голосуваннях давала настільки мало голосів, що не рятували навіть голоси депутатських груп-сателітів «За майбутнє» та «Довіра».
Можна з достатньою мірою впевненості вважати, що різного роду інтереси, протиріччя, а також корупція нікуди не поділися, але очевидно, війна суттєво змінила настрої в Раді, надавши їй певної зовнішньої монолітності. До того ж військовий стан, цензура та інші «забави» нинішнього часу, в які самозабутньо грає влада, дозволяє тримати в вузді контингент, що засідає в Раді, а різного роду «операції «Буратино» тощо тощо є тим яскравим свідченням.
Виходячи з вищесказаного, можна досить обґрунтовано стверджувати, що відкладені на невизначений час вибори Ради поки що цілком влаштовують Зеленського та його офіс.
Дещо інша ситуація з президентськими виборами. За законом, вони мають пройти в березні 2024 року, а тому часу для їхньої організації ще є достатньо. Про технічні питання проведення виборів у нинішній ситуації поки не говоритимемо. Конституційна заборона виборів президента відсутня, а змінити Виборчий кодекс шляхом внесення правок простою більшістю цілком реально, зібравши просту більшість у Раді.
Вважається, що президентські вибори несуть для Зеленського набагато менше ризику, ніж парламентські, через відсутність сильних конкурентів, оскільки єдиний потенційно серйозний суперник в особі головного комітету ЗСУ Залужного у розпал війни на вибори навряд чи піде, якщо його, звичайно, на той час не звільнять. з посади (або він сам не піде), передумов до чого поки що немає.
Отримавши новий мандат на п’ять років, Зеленський розв’яже собі руки щодо будь-яких рішень після закінчення війни, на які він би до виборів піти не наважився.
Втім, і тут не все так просто, якщо вірити «зливам» у медіа результатів закритих соціологічних досліджень, які відкрито не публікуються.
Згідно з цими, відверто кажучи, неперевіреними даними, рейтинги такі.
На президентських виборах, за умови участі в них головного комітету ЗСУ Валерія Залужного, Зеленський набирає, за різними опитуваннями, 30-40%, а Залужний 20-30%. При цьому треба зважати на те, що Залужний ніколи не оголошував офіційно про свій намір брати участь у виборах, але, як показує практика, оголошення про участь у виборах може різко збільшити підтримку кандидата.
На парламентських виборах умовна «партія Залужного» нібито може набрати 20-25%, партія «Слуга народу» – 10-12%, по 5% набирають партії Порошенка та Притули.
Не беремося судити, наскільки цьому можна вірити, але деякі коментарі слід зробити.
Якщо виходити з вищесказаного, то цілком зрозумілі чутки та інтриги навколо Залужного і військових, включаючи звільнення генералів, «справа генералів» тощо.
Щодо самого Залужного, то він поки демонстративно цурається політики. До того ж очевидно, що йти в президенти, не маючи підтримки в парламенті, просто безглуздо. І хоча «умовна партія Залужного», якщо вірити наведеним даним, набирає набагато більше інших, але насправді такої партії поки що не існує, а її створення вимагатиме багато часу, фінансових та інших ресурсів, підбору кадрів тощо. У той же час, можна по-різному ставитися до партії «Слуга народу», але вона реально існує і має значні ресурси.
У світлі наведених даних щодо партій Порошенка та Притули взагалі виникає питання щодо того, на що вони сподіваються. Припустимо, з Притулою все зрозуміло, оскільки Пінчуку вже не вперше викидати на вітер гроші ще з часів «озимого покоління», якщо хтось пам’ятає, що це таке, та й результати «Голосу» викликають питання щодо адекватності. Натомість для Порошенка вказаний відсоток стане ганьбою та остаточним вироком, на тлі якого нинішні широко розрекламовані 25% видадуться щастям.
Про те, що вибори під час війни загрожують серйозними наслідками, включаючи підрив легітимності влади, зокрема інституту президента, в Україні заговорили відразу, як тільки наприкінці літа раптом виникло питання виборів як такої.
Втім, заговорили іноді вельми своєрідним способом, використовуючи закордонні медіа, що зайвий раз свідчить про наростаючі проблеми зі свободою слова в Україні.
Про те, що вибори під час війни можуть підірвати, а не зміцнити легітимність президента, заявила Ольга Айвазовська, директор громадської організації «Опора», яка має чітке грантове реноме.
Причому ця її думка була опублікована виданням The New York Times у публікації ” Zelensky’s First Term Is Almost Up”. No One’s Sure What Happens Next » або « Перший термін Зеленського майже минув. Ніхто не впевнений, що станеться далі ».
“Заплановані вибори не є необхідними для нашої демократії”, – заявляє Айвазовська.
До неї приєдналася більшість коментаторів, опитаних The New York Times, які вважають, що вибори під час війни недоречні.
Проте, зазначає видання, «серед політичного класу Києва ходять розмови про те, що Зеленський може вимагати голосування». Опоненти побоюються, що він закріпиться на новий термін в умовах, коли конкурентні вибори практично неможливі, і це послабить зусилля України показати Заходу належне управління.
При цьому якщо відкласти вибори далі конституційного терміну повноважень Зеленського, то можливі переговори з РФ зроблять його «ізольованим», оскільки можуть підірвати його популярність і знизять шанси на його переобрання.
Видання пише, що новий виборчий мандат, здобутий на виборах, може зміцнити позиції Зеленського у прийнятті будь-якого рішення про подальший хід війни.
Також NYT пише, що проведення виборів в умовах воєнного стану не дає можливості військовим балотуватися ні до парламенту, ні до президентів. А одним із головних претендентів на посаду президента видання називає головкому Валерія Залужного.
Ця та подібні публікації стали реакцією на суперечливі заяви низки політичних персонажів.
Наприклад, речник парламенту Руслан Стефанчук ще в липні під час телемарафону заявив, що прямої конституційної заборони на проведення виборів в Україні немає, а норми закону можна змінити. При цьому Стефанчук припустився можливості проведення виборів.
Потім радник глави Офісу президента Михайло Подоляк також під час телемарафону заявив, що виборів в Україні цього року точно не буде.
Було названо причини, які не дозволяють провести вибори під час війни.
Насамперед, це, власне, військовий стан. Крім того, в діючій армії перебуває близько мільйона людей, у тому числі на передньому краї, і організувати тут вибори за всіма правилами, з дільницями, спостерігачами та іншими атрибутами неможливо в принципі. Так само неможлива повноцінна агітація. Також неможливо забезпечити висування кандидатур тих, хто перебуває в армії, тим більше воюють, хоч вони мають на це право. Крім того, кількість біженців, внутрішньо переміщених осіб та громадян, які перебувають на окупованих територіях, обчислюється в мільйонах, і забезпечити їхнє право обирати і бути обраними неможливо, так само як і взагалі скласти реєстр виборців. Зрештою, на вибори потрібні величезні гроші, яких зараз немає через війну.
Характерно, що Зеленський теж ніби допустив можливість проведення виборів, щоправда, у відповідь на заяву американського конгресмена Ліндсі Грема, який під час перебування в Україні наприкінці серпня заявив, що, незважаючи на війну, вибори в Україні слід було б провести.
Реагуючи на заяву Ліндсі Грема, Зеленський в одному з телеефірів висловився у тому сенсі, що він не проти провести вибори, але висунув при цьому низку умов до Заходу:
– Чи готові західні партнери дати на проведення виборів п’ять мільярдів доларів, щоб не вилучати ці гроші з оборонного бюджету?
– чи готові західні спостерігачі вирушити на передову, де голосуватимуть військові?
– чи готовий Євросоюз організувати інфраструктуру виборів для біженців у європейських країнах?
«Я запитав, як організувати вибори, щоб могли проголосувати військові на фронті та біженці за кордоном, і відповіді поки не отримав», – сказав Зеленський, наголосивши, що за владу він не тримається і готовий до виборів, який слід провести протягом року .
Приблизно в цей же час іспанське видання El Pais з посиланням на якісь таємничі джерела заявило, що влада України нібито розглядає можливість провести парламентські та президентські вибори у 2024 році, щоб зупинити падіння популярності Володимира Зеленського та отримати народний мандат напередодні можливих переговорів із Росією.
Пізніше, на початку жовтня, Зеленський в інтерв’ю італійському телеканалу Sky TG24 припустився можливості проведення виборів в умовах війни, але при виконанні певних вимог. Для цього, за його словами, треба змінити законодавство, забезпечити безпеку та доступ людей до виборчого процесу.
«Ситуація складна, але вибори в Україні можуть відбутися, якщо парламенту вдасться вирішити всі завдання щодо забезпечення доступу до голосування. Важливо організувати вибори безпечним способом для людей, які мають голосувати, не атакуючись. У нас є це завдання, але якщо нашій країні вдасться внести зміни до законів, то в Україні відбудуться вибори», – сказав Зеленський.
Але вже 11 жовтня під час візиту до Брюсселя Зеленський дав без перебільшення дивний коментар румунському виданню Digi24.
Відповідаючи на запитання щодо наміру балотуватися на другий президентський термін, Зеленський сказав:
«Якби війна тривала – так, якби війна закінчилася – ні. Я не можу втекти під час війни».
Іншими словами, він заявив, що на другий президентський термін балотуватиметься лише у тому випадку, якщо війна продовжиться. Нагадаємо, де-юре вибори президента під час війни поки що заборонені, і для їх проведення необхідно вносити зміни до законодавства.
Наскільки можна зрозуміти, Зеленський ніби натякає Заходу, що поки йде війна, перемогти на президентських виборах може тільки він, оскільки ніхто з ним не зрівняється в рейтингу. Питання Залужного, повторимо, поки що залишається незрозумілим. Тому нікого зговірливішого Захід провести на президентську посаду в Україні не зможе. Звідси побічно випливає, що негласними каналами із Заходу може чинитися тиск з метою провести вибори і змінити Зеленського на ставленика Заходу.
Після деякої паузи, у питанні виборів раптом активізувався «різкий рушник».
5 листопада в медіа з’явилася заява колишнього «істинного регіонала», а нині «вірного порошенківця», нардепа від Євросолідарності Олексія Гончаренка про те, що Зеленський уже дав вказівку готуватися до чергових виборів президента у конституційний термін – останньої неділі березня 2024 року.
Ситуацію підігрів вищезгаданий радник Офісу Подоляка, який 3 листопада заявив, що питання вивчається і рішення проводити вибори чи ні буде ухвалено протягом місяця-півтора.
А вже 6 листопада у виданні «НВ» з’явилася інформація про те, що в парламенті нібито розроблено чернетку законопроекту про проведення виборів президента наступного року на прифронтових територіях.
Достовірність документу підтвердила заступник голови Комітету з питань організації держвлади Аліна Загоруйко із фракції «Слуга народу».
Згідно з документом, пропонується створити тимчасову комісію, яка визначатиме, чи можна проводити вибори на тій чи іншій території на підставі даних різних відомств, переданих до ЦВК.
Щоб територію (йдеться лише про підконтрольні території) визнали такою, де неможливо провести вибори, вона повинна, згідно з проектом, відповідати принаймні одному з таких критеріїв:
– бути звільненою або зазнала негативного впливу збройних формувань РФ під час бойових дій;
– належати до областей, що межують з РФ чи Білоруссю, і там останні півроку відбувалися обстріли з боку ворога, внаслідок яких загинули та/або були поранені цивільні особи;
– введено режим обмеженого доступу, у тому числі через мінну небезпеку.
Переселенцям дозволяється голосувати за місцем прописки.
«Все прописано таким чином, що можна виключити будь-яку громаду з виборів», – каже джерело видання.
У публікації також робиться припущення, що ВП зможе скасовувати вибори в регіонах, де при владі погана соціологія.
Ця «движуха» закінчилася заявою Зеленського у вечірньому ефірі 6 листопада про те, що «вибори зараз не на часі». Тих, хто роздмухує цю тему, Зеленський, як це нині модно, звинуватив у «роботі на Путіна», хоча про розгляд можливості виборів, нагадаємо, заявляв навіть радник Офісу.
Цілком можливо, Зеленський зробив заяву на тему «виборів не буде» для того, щоб заспокоїти ситуацію та зупинити чи пригальмувати внутрішньополітичний розбрат, який провокують чутки про наближення виборів.
Точно сказати, що вибори президента у березні 2024 року не відбудуться, можна буде лише наприкінці грудня. За законом президентська кампанія має стартувати за 90 днів, тобто 31 грудня. Якщо на той час Рада не змінить Виборчий кодекс, який забороняє проведення виборів під час воєнного стану, а воно продовжено до 14 лютого, то можна буде припустити, що виборів не буде.
Але можна й не припустити, бо ніщо не заважає провести їх не в березні, а трохи згодом.
Наскільки можна зрозуміти, на Заході також немає єдності у питанні виборів в Україні.
Можливо, непублічно тиск на українську владу з боку американських союзників щодо проведення виборів здійснювався і раніше, але вперше публічно це питання порушив американський сенатор-республіканець Ліндсі Грем. Цей містер, з одного боку, є традиційним, тобто антитрампівським республіканцем, який беззастережно підтримує Україну у війні з московською агресією. Але Грем також відомий своїми, відверто кажучи, скандальними висловлюваннями про те, що допомога Україні є для Америки гарною «інвестицією», оскільки дозволяє воювати з Москвою руками українців, не посилаючи на цю війну американських солдатів та не проливаючи американської крові.
Найсумніше, що тут містер Грем має рацію…
Перебуваючи в Україні з візитом у День незалежності, сенатор Грем безапеляційно заявив, що наступного року в Україні мають відбутися вибори, незважаючи на війну. При цьому очевидно, що мав на увазі саме президентські вибори.
Можна було б списати таку заяву на прагнення американців змінити Зеленського на когось іншого, але тут треба розуміти, хто такий Грем.
Повторимо, що Грем – не просто республіканець, а, за своїми переконаннями щодо Росії, послідовний «яструб», який виступає за продовження військової допомоги Україні. Водночас, Грема ніяк не можна запідозрити, що він озвучує «методичку» адміністрації Байдена. Швидше за все, він висловлював свої власні думки, і тут він по-своєму має рацію, оскільки відсутність виборів в Україні буде використана його опонентами всередині республіканської партії, тобто трампівським крилом, для агітації проти продовження військової допомоги Києву в Конгресі.
Тему виборів в Україні підхопили американські медіа.
Зокрема, видання “Te Washington Post” у публікації ” Western officials press Ukraine to hold elections despite war ” або ” Західні чиновники вимагають від України провести вибори, незважаючи на війну ” пише, що “деякі західні політики”, у тому числі багато республіканців, підштовхують Україну до проведення виборів під час війни
Водночас джерела видання серед «високопосадовців в Україні» стверджують, що «під час війни не існує ситуації, в якій можна було б провести демократичні вибори», а самі вибори можуть «підірвати дуже тендітну політичну стійкість української держави».
Від себе наголосимо, що з останнім твердженням слід погодитись.
Видання Тhe Washington Post зазначає, що при цьому з боку Києва ідея виборів офіційно не відкидається, «щоб не відштовхнути ключових політичних гравців на Заході». В Україні вважають, що цю тему «качають» республіканці, «оскільки наближаються президентські вибори 2024 року».
Водночас, високопоставлений американський чиновник заявив виданню, що адміністрація Байдена з розумінням ставиться до перешкод на шляху проведення виборів у воєнний час.
“Ми не підштовхуємо їх до проведення виборів”, – сказав співрозмовник.
У фіналі поки що маємо заяву заступника речника Держдепартаменту США Веданта Патела про те, що США не наполягають на необхідності проведення виборів в Україні наступного року.
«Наскільки я розумію, це (непроведення виборів у 2024 році) відповідає їхній конституції, тому ми просто залишимо на розсуд українців можливість поділитися чимось із цього приводу. Ми також ясно заявили нашим українським партнерам про нашу прихильність до підтримки України не тільки в її боротьбі, а й про нашу прихильність до підтримки обережного та конституційного підходу до збереження сильної демократії у воєнний час», – заявив представник зовнішньополітичного відомства США і нагадав, що майже 20% території України окуповано, мільйони громадян були змушені покинути свої будинки, багато хто перебуває за кордоном, а російські війська щодня бомбардують громадянську інфраструктуру по всій Україні.
Такий поки що результат навколовиборної метушні.
Але щось нагадує, що тема виборів під час війни ще остаточно не закрита…