Вища рада правосуддя надала додаткового імунітету суддям-хабарникам, взявши при цьому на себе місію трактувати Конституцію. Якщо дана авантюра "верховних правосудників" пройде, то можна забути про будь-які реформи третьої гілки влади, а корумповані "люди в мантіях" бронзовітимуть у своїй безкарності.
Спершу трішки передісторії…
12 січня 2017 року Генпрокуратура затримала на отриманні хабара в 16 тис. дол. суддю Господарського суду Любомира Головатюка: цей відомий “добродій” свого часу засвітився у легалізації схем передачі “Межигір’я” Віктору Януковичу.
Вже через два дні, 14 січня, суддя Печерського суду Віта Бортницька визначила своєму затриманому колезі запобіжний захід: тримання під вартою 60 діб, або внесення символічної застави в обсязі 293 тис. 360 грн. Прокурор, правда, просив визначати суму застави на рівні 4 млн грн, але пані Бортницька вирішила інакше. На 1 лютого призначено засідання Апеляційного суду м. Києва щодо перегляду рішення про запобіжний захід: тобто “апеляція” вирішить, відпускати Головатюка на свободу чи хай сидить у буцегарні упродовж 2 місяців.
І тут…
І тут Вища рада правосуддя (ВРП) 16 січня 2017 року ухвалила публічне звернення щодо порядку затримання судді. Суть документа зводиться до простої, нехитрої думки: затримувати людей в мантіях можна лише за згодою ВРП, а якщо суддю ловлять безпосередньо на місці злочину, то він “має бути негайно звільнений, якщо мета такого затримання (попередження вчинення злочину, відвернення чи попередження наслідків злочину або забезпечення збереження доказів цього злочину) досягнута”.
Звучить красиво, але є одна заковика, яка має корупційний душок у цьому “зверненні”: в Основному Законі країни, який мав би поширюватися і на Вищу раду правосуддя, написано принципово інше:
“Стаття 126. Без згоди Вищої ради правосуддя суддю не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину“. Тобто Конституція дає повноваження правоохоронцям затримувати суддів, і при цьому – жодного слова про те, що “суддя має бути негайно звільнений”. Фактично, для порятунку свого корумпованого побратима ВРП перейняла на себе функції Конституційного суду і намагається змінити не лише дух конституційної норми, а й букву. Пригадуєте як в Оруелла: спершу було написано, що всі свині рівні… але пізніше з’явилося: “проте деякі рівніші”.
Для чого все це робиться? Недаремно патріархи судочинства ухвалили цей документ у вигляді звернення. Адже на 1 лютого, як я вже писав, призначено засідання Апеляційного суду м. Києва з метою перегляду рішення про запобіжний захід Головатюку. І після оприлюднення цього “звернення” головуючий суддя в столичній “апеляції” не повинен проігнорувати “звернення” високопоставлених колег. Відтак він – суддя Апеляційного суду – перебуває у своєрідній розтяжці: або дослухатися до цидулки з ВРП (Ради, що наділена низкою репресивних інструментів), або дотримуватися конституційних норм. За порушення Конституції покарання може і не настати, але якщо не послухатися вказівок “згори”, то мало не видасться.
Показово, як на “звернення” ВРП відреагували НАБУ і ГПУ. Керівник Антикорупційного бюро Артем Ситник де-факто послав членів Вищої ради правосуддя на три літери:
“Публічне звернення Вищої ради правосуддя до слідчих суддів, в якому вона запропонувала свою інтерпретацію Конституції України в частині гарантій суддівської недоторканності, не має юридичної сили. Наголошуємо, що при викритті суддів Національне антикорупційне бюро й надалі керуватиметься Конституцією України, яка є нормативним актом вищої юридичної сили, а також Законом України “Про судоустрій і статус суддів”.
Генеральний прокурор Юрій Луценко, наче дипломат від політики, щиро намагався пояснити голові ВРП Ігорю Бенедисюку і неконституційність “звернення”, і процедурні розбіжності: наприклад, згідно з КПК, особу не може бути затримано більше ніж на 72 години (3 доби), тоді як згідно з 59 ст. Закону “Про Вищу раду правосуддя” подання на отримання згоди на арешт судді розглядається до 5 днів з дня його отримання. Тобто при нинішньому регламентові діяльності ВРП затримати будь-якого суддю на тривалий термін неможливо.
Але хіба Бенедисюк як досвідчений правник не знає цього? Судячи з його статусу, мав би знати, як і його колеги по Раді. Тому з цього “звернення” можна зробити один висновок: суддівська мафія вже оговталася від загрози люстрації і боязні очищення цієї гілки влади і зараз показує, хто насправді в державі розставляє крапки над “і”. Думаю, що зазначене звернення – це лише тестовий крок ВРП, а за ним послідують й інші. Тому саме час прокинутися тим депутатам та політикам, які обіцяли миттєві зміни в суддівській системі. Адже в даній ситуації однієї політичної ваги керівників ГПУ та НАБУ мало, потрібен громадський тиск і посилена увага суспільства до цієї “контрреволюції”.
П.С. Спійманий у четвер на хабарі у розмірі 22 000 дол. США суддя Солом’янського суду Сергій Зінченко вчора вийшов на волю буквально в залі суду. Як сказано в повідомленні НАБУ, суддя мотивував своє рішення “публічним зверненням Вищої ради правосуддя, яке не має жодної юридичної сили”. Тоді як адвокат Небесної Сотні Роман Маселко вважає, що це “перші результати тиску на суддів від Вищої ради правосуддя, яка звернула увагу слідчих суддів на необхідність відпускати таких суддів, якщо на арешт немає згоди ВРП… Як інакше міг вирішити суд, якщо ВРП, яка призначає і звільняє суддів, по суті дала таку вказівку”. Напередодні було змінено запобіжний захід ще одному судді.
Суддя Зварич лише міг мріяти, аби в період його “коляди” існувала б така свавільна ВРП. Тепер “колядники” можуть приймати хабарі на робочому місці і не криючись, адже покарання уникнути нескладно… Судова реформа розвалюється на очах, каста недоторканних відновлюється.
П.П.С. Принагідно варто згадати про дивну позицію керівника Спеціальної антикорупційної прокуратури щодо солом’янського судді. Глава САП Назар Холодницький, на відміну від колег Артема Ситника та Юрія Луценка, не дуже то й готовий до відвертого конфлікту з ВРП. Сергія Зінченка затримувала група, до складу якої входили працівники САП, НАБУ, ГПУ й Нацполіції. З того часу минуло декілька днів, і станом на суботу Холодницький відмовлявся підписувати підозру як на суддю, так і на посередника, який передавав хабар судді. В результаті генпрокурор змушений рятувати ситуацію, терміново підписуючи наказ про введення заступника генпрокурора Юрія Столярчука старшим у групу, аби той міг підписати підозру на затриманих хабарників. Певно, Холодницький щось знав.
Джерело: www.obozrevatel.com