Після рішення про перенесення посольства з Тель-Авіва до Єрусалима вихід з іранської ядерної угоди у світі вже вважають найбільшою зовнішньополітичною помилкою за час каденції Дональда Трампа.
Трамп виконав свою обіцянку вийти з угоди про згортання іранської ядерної програми в обмін на зняття санкцій проти Ірану, що означає, принаймні для Європи, початок взаємовигідного співробітництва з Тегераном. Нагадаємо, учасниками угоди, крім Ірану та США, є також Великобританія, Німеччина, Китай, Росія і Франція.
До останньої миті жевріла надія на те, що Трамп передумає. Однак 8 травня 2018 р. він заявив про вихід США з угоди, назвавши документ «глибоко дефектним», і підписав указ про відновлення «найвищого рівня санкцій проти іранського режиму».
Водночас підстав для виходу з угоди немає. Свої зобов’язання за угодою, а саме згортання ядерних розробок, Іран сумлінно виконує. Це неодноразово підтверджували інспекції Міжнародного агентства з контролю у сфері атомної енергії (МАГАТЕ). До того ж МАГАТЕ є єдиним міжнародним органом, що уповноважений давати оцінки тому, як та чи інша країна дотримується своїх зобов’язань у ядерній сфері.
Нагадаємо, угоду від США підписувала попередня адміністрація демократа Обами. Так от, Трампа в угоді не влаштовує, наприклад, відсутність пункту про ракетну програми Ірану. Проте навіть якщо виходити з того, що ракетну програму Ірану потрібно якось поставити під міжнародний контроль, то це не має жодного стосунку до предмета угоди, присвяченої, повторимо, ядерним випробуванням із прицілом на створення атомної зброї.
Крім того, Трампа не влаштовує тимчасовий характер обмежень на реалізацію програми Ірану з використання атомної енергії в мирних цілях. Водночас кожна держава, що підписала Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, зберігає право здійснювати розвиток мирних ядерних програм.
Провалилася спроба Трампа примусити решту підписантів іранської угоди до перепідписання нового документа, якою мав відповідати уявленням Трампа про нього. Власне, такого провалу й слід було очікувати, бо це суперечить міжнародному праву і практиці.
У Трампа в цьому питанні є союзники, однак вони не належать до глобальних гравців і не є підписантами угоди.
Насамперед ідеться про Ізраїль, прем’єр якого Беньямін Нетаньяху привітав вихід США, за його словами, з «жахливої угоди». Щоб якось обґрунтувати позицію, Нетаньяху заявив про наявність певних доказів нібито таємної розробки Іраном ядерної зброї. Водночас МАГАТЕ цю інформацію не підтверджує.
Інтерес Ізраїлю зрозумілий. Нещодавно в сусідньому з Ізраїлем Лівані на парламентських виборах переконливу перемогу здобула проіранське шиїтське угруповання Хезболла. У сусідній Сирії наполегливо тримається влади підтримуваний Тегераном Башар Асад. В Іраку позиції проіранських шиїтів також є дуже сильними.
У Тель-Авіві давно прагнуть руками американців максимально обмежити міцніючий вплив Ірану. Відновлення санкцій проти Тегерана, обмеження його торгово-економічних можливостей істотно послабить іранський режим, переорієнтувавши його з нинішньої зовнішньої експансії на вирішення внутрішніх проблем.
Зацікавлена в тому, щоб руками американців завдати якомога більшої шкоди шиїтському Ірану, і сунітська Саудівська Аравія, давній антагоніст Ірану в регіоні. До речі, цікава особливість: за даними західних ЗМІ, будучи давніми союзниками Штатів у регіоні, саудівці посилено розвивають свою ядерну та ракетну програми, але Вашингтон дивиться на це крізь пальці, і важко сказати, до чого це може привести.
Можна з упевненістю сказати, що всі решта, власне, весь світ, включно навіть зі Штатами, програли від виходу Вашингтона з угоди. А якщо взяти до уваги всі можливі наслідки, включно з імовірністю військової ескалації в регіоні, то ізраїльтяни та саудівці теж опиняться серед тих, хто програв, оскільки в разі серйозної дестабілізації в регіоні мало нікому не буде.
Фактично Трамп зруйнував унікальну можливість без особливого загострення, тимчасовими обмеженнями залучити Іран у глобальні економічні відносини з провідними економіками світу. Вибудовуючи довірчі відносини та залучаючи іранський режим у вигідні економічні відносини, можна через зацікавленість схилити його до відмови від агресивності в майбутньому, яка стане економічно невигідною.
Крім того, рішення Трампа продемонструвало, що будь-який міжнародний договір у майбутньому американці можуть розірвати постфактум, якщо в ньому комусь щось не сподобається. Це нівелює та дискредитує міжнародне право та міжнародні договори як такі. До того ж іранці вже не зможуть у короткі терміни відновити обладнання, адже вони вже багато чого демонтували, сумлінно виконуючи договір. США в цій ситуації є більш ніж непрезентабельними.
Колишній віце-президент США Джозеф Байден висловився про це більш ніж конкретно: «Рішення про вихід ізолює США в очах майже кожної світової держави, воно підірве довіру до нас і наших лідерських позицій».
Добрим підтвердженням слів колишнього віце-президента Байдена є той факт, що всі провідні країни категорично виступили проти виходу США з угоди. Трампа не підтримали лідери Німеччини і Франції Ангела Меркель та Еммануель Макрон. Була різко проти й Тереза Мей, прем’єр Великобританії, яка найчастіше погоджується з політикою Вашингтона та дотримується її, і є найближчим союзником Америки. Лідери цих країн, за даними зарубіжних ЗМІ, у довірчих бесідах намагалися переконати Трампа отямитися й не ухвалювати необачних рішень.
Те, що Трамп відмовляється зважати на інтереси своїх найближчих європейських партнерів по НАТО, – вже само по собі є дуже погано. Проте Трамп іде далі – ставить своїх європейських партнерів перед потребою дотримуватися тих «санкцій найвищого рівня», дію яких готова відновити Америка щодо Ірану. До того ж ідеться мало не про введення американцями штрафів і санкцій проти тих європейських компаній, що працюватимуть з Іраном.
Отже, європейці мають відмовитися не лише від подальшого взаємовигідного співробітництва з Іраном, а й від чинних контрактів та інвестицій, які вони вже зробили в Ірані. Крім того, у разі введення Америкою санкцій проти європейських фірм, що працюють з Іраном, європейцям доведеться подбати про введення зустрічних санкцій проти американських компаній. Очевидно, що все це вкрай негативно позначиться на світовій економіці загалом.
До того ж у Європі мають розуміти таку, досить очевидну, річ. Якщо в нинішній ситуації там виявлять слабкість і підкоряться тиску Вашингтона, Америка й надалі підкорятиме своїх партнерів в інших питаннях, а вони з партнерів перетворяться на «молодших братів».
Саме тому в Єврокомісії вже заговорили про можливість накладення санкцій на американські компанії в разі початку «санкційної війни». Зі свого боку, іранці всіляко підігрівають ці настрої в європейських коридорах влади.
Треба віддати належне, Іран поки що поводиться дуже витримано, прагнучи зберегти та розвинути добрі і взаємовигідні відносини з Європою. Іран не поспішає виходити з угоди. Водночас Тегеран дає зрозуміти, що міркуватиме, чи не повернути все та чи не відновити ядерні програми.