Розбита російська бронетехніка і загиблі російські військовослужбовці встеляють дороги на півночі Донеччини в міру того, як українська армія просувається вглиб Донбасу.
Український наступ, який витіснив російські війська з Харківської області на початку цього місяця, тепер просунувся вглиб північної частини сусідньої Донецької області, дедалі більше загрожуючи контролю росіян над територіями, які Москва прагне анексувати найближчим часом. Про це пишуть Економічні новини з посиланням на The Wall Street Journal.
Тут, у Рубцях, селі на Донеччині, яке Росія захопила наприкінці квітня, українські війська просуваються на схід повз обгорілі залишки російських танків і спухлі тіла російських солдатів, які лишаються на узбіччях доріг. Трофейну російську бронетехніку буксирують у зворотному напрямку, щоб відремонтувати та використати знову.
Український наступ тут, на схід від річки Оскіл, має на меті оточити стратегічне місто Лиман, де розпочалися вуличні бої, і в кінцевому підсумку націлений на північні райони сусідньої Луганської області. Росія закінчує фіктивні референдуми, які вона влаштувала на Донеччині та Луганщині, відомих як Донбас, і двох окупованих частинах півдня України, маючи на меті формально включити їх до складу Росії вже на цьому тижні.
Деморалізовані нещодавніми поразками під Харковом, російські солдати на цій лінії фронту продовжують відступати, попри прибуваюче підкріплення. У неділю українські сили взяли кількох полонених у сусідньому селі, тому що багато російських солдатів були п’яні, повідомив український солдат. “Ті, хто був тверезий, втекли, а ті, хто був п’яний, навіть не зрозуміли, що село атакують, і потрапили в полон”, – сказав він.
Боєць показав два нещодавно захоплених російських танки Т-80, які відбуксирували на позицію, з російським тактичним знаком “Z” на броні, зафарбованим білим хрестом, що позначає українську техніку на цьому фронті. За його словами, один з них потребував лише заміни батареї. Інший потребуватиме більш інтенсивного ремонту, оскільки відступаючий російський екіпаж кинув у ствол ручну гранату. “Ми їх відремонтуємо і будемо використовувати проти росіян”, – сказав він.
На додаток до наступу на півночі Донецька, українські сили в останні дні також розширили свої позиції на схід від річки Оскіл в районі Куп’янська, де знаходилася російська окупаційна адміністрація на території близько 3500 квадратних миль Харківської області, яку українські сили звільнили цього місяця. Ця поразка змусила Президента Росії Володимира Путіна мобілізувати сотні тисяч резервістів і призначити референдуми для анексії. Окремим наступом на південь від Лиману цього місяця українські війська повернули собі місто Святогірськ, яке російські війська захопили ще в липні.
Українські війська продовжують тримати оборону в інших районах Донецької області, таких як місто Бахмут, яке російські війська на чолі з найманцями “Вагнера” намагаються штурмувати вже понад два місяці, та Авдіївка, що поблизу обласного центру. Наразі Росія контролює близько двох третин області.
Тут, на півночі Донецької області, українські сили переслідують залишки російської армії, які відступили з міста Ізюм на півдні Харківської області 10 вересня. Цей відступ, представлений Міністерством оборони Росії як цілеспрямована передислокація для кращого захисту Донбасу, був далеко не впорядкованим, про що свідчить велика кількість згорілої російської бронетехніки вздовж доріг на схід від Ізюма і в соснових лісах, що його оточують.
У одного танка башта перекинута догори дном, а тіло бійця обвуглене між пластинами бронежилета. Уламками танка було розкидано російські армійські пайки з салом, які якимось чином залишилися неушкодженими. Ще один танк затонув під час спроби понтонної переправи через Оскіл, лише його ствол і верхівка башти виднілися над швидкими водами річки.
Російські солдати, які тікали з Ізюма, розбіглися невеликими групами під час відступу, повідомив командир роти української армії, котра встановила блокпост у Рубцях три дні тому.
“Багато хто досі ховається у лісі, хто зі зброєю, хто без неї. Тому ми маємо бути пильними, особливо вночі”, – зазначив командир. “Іноді вони самі виходять на дорогу, щоб здатися, тому що у них немає ні їжі, ні води, нічого”.
За відсутності електрики та мобільного зв’язку в цьому районі, багато хто з мешканців Рубців, села з довоєнним населенням 1500 осіб, що залишилися, стікаються до командирського аванпосту, використовуючи його термінал “Старлінк” для зв’язку з родичами й друзями в Україні та за її межами. Поки що тут немає жодної іншої української урядової присутності.
“У селі залишилися переважно люди похилого віку, – сказав командир у званні капітана. “Вони приходять за допомогою, і ми допомагаємо, чим можемо – особливо медикаментами”.
Поки він говорив, під’їхала пошарпана машина з кількома селянами. “Будь ласка, не віддавайте нас знову, нам набридла ця стрілянина, я більше не можу”, – благала Марія Савченко, просячи надати їй доступ до Wi-Fi. Анатолій Конопля поскаржився, що за його вулицею російські бомби зруйнували шість будинків. Під час російської окупації, за його словами, “ми були як миші, сиділи весь час у підвалі та не виходили”.
Незабаром після початку російського вторгнення 24 лютого Анатолій Хуторний та його дружина Тетяна переїхали до Рубців з міста Слов’янська, яке залишається під контролем України, сподіваючись пересидіти війну у, як їм здавалося, віддаленій сільській місцевості. Натомість їм довелося пережити два бої: спочатку, коли росіяни захопили село 26 квітня, а потім, коли українські війська відвоювали його цього місяця.
“Ми думали, що тут буде тихо, а вийшло зовсім навпаки”, – зазначив пан Хуторний. Він попросив у відвідувачів сигарету, чого тут не було вже кілька тижнів. “Я так відчайдушно хочу закурити, що ладен скрутити собі вуха”.
Його дружина, все ще вражена нещодавніми бойовими діями, сказала, що відчуває полегшення від того, що українська армія повернулася. “Цей день не міг не настати. Ми тут, на своїй землі, а ці люди прийшли сюди та кажуть, що хочуть нас звільнити. Звільнити від кого?”
Під російським правлінням так звана “Донецька народна республіка”, маріонеткова держава, яку Москва створила після окупації частини Донецької області у 2014 році, сформувала власну адміністрацію в Рубцях, призначивши нового селищного голову. Ці чиновники та інші колаборанти втекли з приходом української армії, сказав Володимир Гуренков, шахтар-пенсіонер з Донецька, який переїхав сюди у 2010 році.
Він з болем згадував той день, коли українська армія відступила під обстрілами у квітні. “Я дуже радий, що Україна повернулася”, – сказав пан Гуренков. “Путін хотів показати тут свою силу, а він просто облажався. Російський світ руйнується”.
У сусідньому селі Лозове, яке в суботу було взято під контроль українськими силами, 17-річний Іван Буддений також був у захваті. “Ми чекали цього дня відтоді, як прийшли ці тварини”, – сказав він, оглядаючи свою школу, яка слугувала форпостом для російських сил. Вікна були вибиті, двері виламані. “Ми не могли нормально жити, поки вони були тут”, – додав він, вигукуючи “Слава Україні”.
Такі села, як Рубці, пережили дві зміни влади з відносно обмеженими пошкодженнями, за винятком головної площі, яка несе сліди російських повітряних бомбардувань у березні. Але інші, такі як село Яцківка, майже повністю зруйновані, з понівеченими залишками спалених будинків і фрагментами бронетехніки, сплетеними між собою серед гігантських воронок.
Одна з небагатьох мешканців Яцківки, пенсіонерка, намагалася загасити пожежу в розбомбленій будівлі поруч із залишками свого будинку. Вона приносила відро за відром води з басейну в колишньому санаторії через дорогу, який використовувався російськими військами. На землі лежали розплавлені військові рації, а біля входу було надряпано попереджувальний знак “Міни”.
“Я прожив тут все життя, був задоволений всім українським, а Путін просто прийшов і приніс сюди свій “руський мір”. Тепер все спалено, нічого не залишилося”, – бідкалася жінка, наповнюючи чергове відро. Вона сказала, що дуже боїться називати своє ім’я. “Якщо вони повернуться, – додала вона, – мене можуть розстріляти”.