24 серпня відзначається День незалежності України. Вперше за три десятиліття з моменту відновлення незалежності України цього року була реальна небезпека, що свято взагалі не відбудеться. Рівно за півроку до цього, 24 лютого, Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну з метою знищення української державності та винищення української нації. Масштаби війни та геноцид цілого народу, розв'язаний Володимиром Путіним на початку 2022 року, не має аналогів у сучасній європейській історії. Вона також є тривожним сигналом для багатьох європейців, які все ще заперечують загрозу ворожої Росії.
Досі злочинні плани Кремля зривалися завдяки силі та мужності українського народу. Вторгнення, яке мало переможно завершитися лише за три дні, триває вже сьомий місяць і кінця йому не видно. Путін мріяв провести своїх солдатів парадом по завойованому Києву. Натомість, напередодні Дня незалежності, Україна показала “парад” знищених російських танків у самому центрі столиці. Про це пише міністр оборони України Олексій Рєзніков, інформують Економічні новини.
Хоча успіхи України обнадіюють, немає сумнівів у тому, що Росія не відмовилася від своїх планів щодо знищення України. Навпаки, Москва, схоже, як ніколи сповнена рішучості продовжити реалізацію свого задуму щодо знищення українського народу, хоч би чого це коштувало. Нещодавній публічний заклик високопоставленого російського посла не виявляти “жодної пощади до українського населення” став останнім у довгій низці офіційних заяв, що підкреслюють намір Росії знищити Україну.
Це добре розуміють українці, котрі усвідомлюють, що вони борються не лише за незалежність своєї країни, а й за своє виживання як нації. Однак все ще є ознаки того, що багато хто в Європі відмовляється визнати масштаб проблеми Росії, що стоїть перед міжнародною спільнотою.
Нинішня війна йде не лише через Україну. Це боротьба за те, хто встановлюватиме правила, за якими житиме весь світ. Конфронтація фактично розпочалася вісім років тому з російської окупації Криму. Повномасштабне вторгнення цього року ознаменувалося серйозною ескалацією в кампанії Росії зі стирання України з політичної карти Європи і підриву основ існуючого світового порядку.
Відколи Володимир Путін безсоромно заперечував захоплення Росією Криму навесні 2014 року, Кремль поклав неприкриту брехню в основу своєї зовнішньої дипломатії. Москва регулярно порушує міжнародне право, заявляючи про свою невинність. Існуюча міжнародна інституційна архітектура виявилася безсилою перед цим російським цинізмом. ООН, ОБСЄ, МКЧХ та інші організації не змогли перешкодити Росії розв’язати війну та не змогли нав’язати Кремлю серйозні заходи покарання.
Не дивно, що це заохочує подальшу агресію Росії. Зараз ми досягли тієї стадії, коли Росія відкрито веде геноцидну війну, водночас займаючись ядерним шантажем. Кремлівські чиновники та довірені особи режиму регулярно загрожують Європі перспективою ядерного нападу, а російські військові нині використовують захоплену українську атомну електростанцію у Запоріжжі, щоб тримати у заручниках міжнародне співтовариство.
Стає все очевиднішим, що для того, щоб уникнути подальшого погіршення клімату глобальної безпеки, потрібні кардинальні зміни. Міжнародні інститути, які були створені для того, щоб служити опорою цивілізованого світу, очевидно, збилися зі шляху та мають повернутися до основ.
Найостаннішим прикладом такого нездужання стала глибоко помилкова доповідь, опублікована Amnesty International на початку серпня, яка абсолютно не враховувала всіх обставин боротьби України за виживання і відмовляла українцям у праві на самозахист. Той факт, що доповідь Amnesty International була з ентузіазмом прийнята Кремлем і використана для виправдання воєнних злочинів Росії в Україні, що продовжуються, багато що говорить про моральний стан, в якому зараз перебуває велика частина міжнародного співтовариства.
Російське вторгнення також показало крайнє небажання багатьох найбагатших і найрозвиненіших країн світу вийти зі своєї зони комфорту та захистити основні принципи західної цивілізації. Можливо, це пояснюється довгими десятиліттями миру та зростаючого процвітання, які створили ілюзію світу, де жахіття військової агресії залишилося у варварському минулому.
Подібні помилки дають сьогоднішнім тиранам незаперечну перевагу. Вони здатні захопити ініціативу і в багатьох випадках просувати свої плани непомітно, поки збитки вже завдано. Хорошим прикладом цієї тенденції є міжнародна експансія російської імперії пропагандистських ЗМІ, яка стрімко зростала протягом останнього десятиліття, тоді як багато хто заплющував на це очі або відкидав це явище як “просто інакомислення”. Насправді, Росії вдалося створити потужний інформаційний апарат, який контролює Кремль і спрямований на підрив західних товариств зсередини. Країни не можуть ефективно захищатися, якщо вони відмовляються визнати, що зазнають нападу.
Переважаючий у Європі настрій заперечення дозволив російському суспільству щиро прийняти антизахідну фашистську ідеологію і водночас користуватися благами західної цивілізації. Москва активно нападає на західні цінності та регулярно зображує Сполучені Штати, НАТО та Європейський Союз як непримиренних противників. Разом з тим кремлівська еліта та середній клас Росії відправляють своїх дружин та дітей жити на ненависний Захід та користуватися перевагами чудової європейської освіти та охорони здоров’я. Вони скуповують західну нерухомість, інвестують у західні підприємства, вирішують свої суперечки у західних судах і зберігають свої заощадження у тих самих західних валютах, проти яких вони виступають.
Росіяни звикли до того, що можуть безкарно використовувати агресивну риторику, порушувати міжнародні норми й навіть вдиратися до своїх сусідів. Вони дуже впевнені, що західні лідери все ж таки прагнутимуть підтримувати діалог з Москвою.
Це сприяло формуванню культури зневаги. Небезпідставно росіяни вважають, що Захід не готовий до конфронтації та зовсім не здатний захистити цінності, які він так легко зраджує. Після багатьох років спілкування з уявним лицемірством Заходу росіяни не бачать нічого поганого в тому, щоб заявляти про свою ненависть до демократії, насолоджуючись її плодами. Так само вони можуть спокійно називати українців “братами” і водночас заявляти, що Україні не можна дозволити існувати.
Поки не буде вирішено цю абсурдну ситуацію, мало надії на припинення російської агресії. Замість того, щоб розглядати цю країну як складного партнера чи конкурента, Захід має визнати, що сьогоднішня Росія – однозначно ворожа держава, яка веде війну проти всього демократичного світу.
Одним із ключових заходів має стати оголошення Росії державою спонсором тероризму. Невелика кількість країн вже зробила цей крок, але інші, включаючи Сполучені Штати, як і раніше, виявляють нерішучість. Скептики стверджують, що такий крок призведе до небажаних наслідків, яких слід уникати. Це слизька стежка. Досвід 2014 року показує, що нездатність рішуче відповісти на російську агресію призводить лише до більш серйозних проблем та великих витрат надалі. Замість того, щоб шукати компроміси з ворожою державою, західні лідери повинні негайно оголосити Росію – державою спонсором терору.
Європа також має задіяти свої значні інструменти “м’якої сили”, щоб продемонструвати, що часи подвійних угод минули. Не можна очікувати, що ви їздитимете на розкішних німецьких автомобілях, продряпуючи гасла “на Берлін” на російських танках і демонструючи їх по державному телебаченню як символи національної ідентичності. Не можна пити французьке вино чи віденську каву, водночас загрожуючи ядерним бомбардуванням Європи.
Санкції мають бути жорсткішими, а лазівки закриті. Громадянам Росії слід заборонити видачу туристичних віз у Шенгенській зоні, а в’їзд до ЄС дозволити лише у гуманітарних випадках. Безліч фактів свідчить про те, що переважна більшість росіян підтримує війну в Україні. Вони повинні зрозуміти, що зіткнуться з негативними наслідками за воєнні злочини, які скоюються від їхнього імені.
Поки російський середній клас не почне втрачати доступ до атрибутів західної цивілізації, він продовжуватиме відкидати критику Заходу на адресу Росії як лицемірну та нещиру. Як тільки вони втратять доступ до привілеїв, які раніше вважали само собою зрозумілими, серйозні зміни в Росії, нарешті, стануть можливими. Звичайно, це не станеться відразу. Але доти, доки не будуть усунуті існуючі подвійні стандарти, Путін не має жодного шансу зіткнутися з реальним тиском усередині країни.
Цього тижня Україна тридцять перший раз святкує День незалежності саме тому, що українці готові боротися за свою країну та відстоювати свій вибір. Багато наших західних партнерів спочатку були грішні тим, що недооцінювали силу українського суспільства, так само як вони недооцінювали перетворення, що відбуваються в державному апараті України та українських збройних силах.
На щастя, це не так. За перші шість місяців російського вторгнення Україна справила враження на весь світ і здобула колосальну підтримку від наших партнерів. Вона включала в себе велику кількість всього – від артилерії та систем залпового вогню до бронетехніки та боєприпасів.
Завдяки лідерству США та особисто міністра оборони Ллойда Остіна III було створено Контактну групу з оборони України, яка об’єднала понад 50 країн у форматі Рамштайн. Під керівництвом державного секретаря з питань оборони Великобританії Бена Уоллеса було проведено серію конференцій донорів для підтримки України. Ця ініціатива була розширена завдяки активній позиції Данії та міністра оборони Мортена Бєдскова. В результаті зараз ми користуємося особливо сильною підтримкою низки північноєвропейських держав.
З перших днів вторгнення Україна здобула безпрецедентну підтримку з боку польського уряду та народу. Наші надійні друзі з Литви, Латвії та Естонії підтримували нас у найважчі моменти нашої сучасної історії. Ми глибоко цінуємо підтримку наших турецьких партнерів, а також Канади, Італії, Нідерландів, Бельгії, Франції, Австралії, Чеської Республіки, Словаччини, Німеччини та багатьох інших держав. Я радий повідомити, що список партнерів України є широким і продовжує зростати.
За півроку після початку російського вторгнення очевидно, що Україна більше не є пострадянською державою. Натомість Україна повернулася до свого історичного стану в сім’ї європейських народів. Це повернення було оформлене влітку 2022 року, коли Європейський Союз надав Україні офіційного статусу країни-кандидата у члени ЄС. Хотілося б тільки, щоб цей успіх не дістався такою приголомшливою ціною.
Подальша інтеграція України піде на користь усій Європі. Події останніх шести місяців показали, що Європа стане значно безпечнішою, якщо визнає, що Україна може бути щитом на сході. Європа має проблему Росії, і сильна Україна – це очевидне рішення.
Україна вже надала достатньо доказів, що Росія відступить, коли зустріне серйозний опір. Неодноразово російські війська відповідали на невдачі на полі бою відступом, замаскованим під жести доброї волі. Урок для прихильників умиротворення не може бути яснішим: нездатність протистояти Росії призведе до ескалації агресії, тоді як рішуча відповідь змусить Росію відступити та піти.
Військова підтримка України вже приносить користь безпеці всієї Європи. З початку вторгнення Україні вдалося серйозно послабити російські збройні сили. Близько 45 000 російських солдатів було вбито, включаючи приблизно третину елітних військ Кремля. Було захоплено або знищено понад 1000 російських танків, а також сотні винищувачів та гелікоптерів. Серед ключових успіхів – потоплення флагманського корабля Чорноморського флоту Росії “Москва”, перемога у битві за Київ та визволення острова Зміїний.
Це змінило військовий баланс сил на північно-східному фланзі Європи, а загроза Скандинавії та країн Балтії помітно знизилася. Додаткова військова підтримка України призведе до подальшого зниження здатності Росії загрожувати своїм сусідам та всій європейській спільноті.
Кремль розраховує на слабкість Заходу і вважає, що європейські лідери зрештою поступляться зіткнувшись з комбінацією зростаючих економічних витрат і ескалації тактики терору. Якщо цей розрахунок виявиться вірним, наслідки для європейської безпеки будуть катастрофічними. Навпаки, на користь Європи надати Україні інструменти, необхідні для повного розгрому військ Путіна.