У Сирії, де вже багато років іде війна всіх проти всіх з втручанням ззовні, розгорається ще один кривавий конфлікт - війна сирійських курдів з регулярною турецькою армією, що перейшла кордон нібито для боротьби з курдським тероризмом, хоча реально Туреччина хоче перешкодити створенню курдської держави.
Нагадаємо, курди, чисельність яких, за різними оцінками, перевищує 40 млн, є найчисленнішим народом, який досі не має своєї держави та розділений між чотирма державами – Сирією, Туреччиною, Іраном, Іраком.
Зовнішні гравці використовують курдів у своїх цілях, відмовляючи їм у створенні своєї держави. Наприклад, Іракський Курдистан уже давно де-факто є окремою державою зі столицею в Ербілі, його підтримує Захід як основного союзника та осередок стабільності в дуже нестабільному регіоні, проте його незалежність визнавати ніхто не поспішає.
Те саме можна сказати про Сирійський Курдистан. Сирійським курдам теж відмовляють у невід’ємному праві на самовизначення та створенні самостійної держави Рожави.
Крім глобальних гравців, тобто США та Росії, значний інтерес має регіональний гравець в особі сусідньої Туреччини. Пояснюється це наявністю в Туреччині своєї чималої курдської громади, що населяє південний схід країни, а головне, потужного руху турецьких курдів за незалежність, головною рушійною силою якого є Робоча партія Курдистану (РПК) на чолі з Абдуллою Оджаланом, що нині відбуває довічне ув’язнення, на прізвисько Апо, через що його прихильників називають «апочистами». У Туреччині РПК вважають терористичною організацією.
Спроби сформувати прообраз держави в Сирійському Курдистані на південному кордоні Туреччини турецьке керівництво сприймає в багнети, наслідком чого й стало військове вторгнення турецької армії на територію суміжної держави (операція дістала назву «Оливкова гілка»).
На боці турків виступає Сирійська вільна армія (СВА), що воює проти сирійського режиму Асада.
Після бомбардування позицій сирійських курдів із «Загонів народної самооборони» (YPG) турецькі війська за підтримки СВА почали наземний наступ у напрямку міста Афрін на заході Сирійського Курдистану. Анкара намагається витіснити з цього району курдські збройні формування, що контролюють анклав з 2012 р. Курди відчайдушно чинять опір і закликають сирійську армію режиму Асада увійти в Афрін та його околиці. Крім слів засудження, з Дамаска поки що нічого не було.
Турецький прем’єр Біналі Йилдирим заявив, що операцію «Оливкова гілка» проводитимуть у чотири етапи, і її кінцевою метою є створення 30-кілометрової зони безпеки вздовж сирійсько-турецького кордону в районі Афрін. Президент Туреччини Реджеп Ердоган пообіцяв, що операцію розпочали, щоб «покласти край іграм уздовж кордонів, і закінчиться, поки регіон повністю не очистять від цієї біди», тобто від терористів.
Це вже не перша війна Туреччини із сирійськими курдами. У 2016-2017 рр. турецька армія з допомогою СВА здійснювала операцію «Щит Євфрату» з метою відкинути курдські Загони народної самооборони на східний берег річки Євфрат. Керівництво Туреччини тоді заявило декілька цілей: забезпечити безпеку турецько-сирійського кордону; домогтися, щоб «там не було курдів»; перешкодити створенню курдами коридору від Іраку до Середземного моря.
Останню причину можна вважати чи не найголовнішою. У Туреччині, та й не тільки в ній, дуже негативно ставляться до перспектив створення держави Рожави в Сирійському Курдистані з можливістю об’єднання Сирійського та Іракського Курдистанів у якесь єдине утворення з виходом до моря.
Для цього є певні причини. Створення такої держави призведе до перекроювання кордонів, штучно встановлених під час розділу Османської імперії після Першої світової війни, адже Сирія та Ірак – це абсолютно штучні утворення. Турки розглядають виникнення курдської держави на своїх південних кордонах як створення бази для курдського тероризму та сепаратизму всередині Туреччини.
Однак Анкара підтримує цілком дружні відносини з Іракським Курдистаном. Тут з’являється й економічний інтерес, бо основою його економіки є експорт нафти, що здійснюється через територію Туреччини і на якому турецькі фірми (а також західні) дуже добре заробляють.
Саме тому як Туреччина, так і західні актори бояться створення в Сирійському Курдистані держави Рожави, яка, об’єднавшись з Іракським Курдистаном, може отримати вихід до моря, знайшовши не тільки міжнародну суб’єктність, а й можливість самостійно виходити на зовнішні ринки, не годуючи ланцюжок посередників.
Щоправда, такі побоювання наразі видаються дещо перебільшеними через роз’єднаність курдів. Зокрема, верхівки Сирійського та Іракському Курдистанів не надто ладнають між собою. Позначаються родоплемінні, політичні та інші суперечності аж до корупційних.
Приводом для початку нинішнього вторгнення турецької армії на територію Сирії стало рішення міжнародної коаліції з боротьби з Ісламською державою на чолі із США організувати в долині річки Євфрат на кордоні з Туреччиною сили безпеки чисельністю до 30 тис. осіб. За задумом американців, ці формування, до яких мають входити курдські Загони народної самооборони, мають стати запобіжником від повернення Ісламської держави.
Відомо, що курдські формування YPG разом з деякими арабськими загонами входять до Сирійських демократичних сил, і є одними з найпослідовніших борців з ІД.
Зі свого боку, в Туреччині твердять, що партія сирійських курдів «Демократичний союз» (PYD) та її воєнізоване крило Загони народної самооборони є філією турецької Робочої партії Курдистану (РПК). В Анкарі заявляють, що участь YPG в силах безпеки за американським зразком означає не просто посилення позицій прихильників РПК на півночі Сирії, перетворення її на табір для «апочистів» з РПК, на кшталт їхньої бази в іракській частині гір Кандиль, а й загрожує дестабілізацією Туреччини.
Тому Реджеп Ердоган і заявляє, що «Туреччина задушить цю армію терору до того, як вона народиться». А Біналі Йилдирим стверджує, що турецькі війська не підуть із Сирії, поки в районі Афрін не будуть знищені всі терористи.
Насправді, це далеко не так. Зв’язки між Загонами народної самооборони сирійських курдів і Робочою партією Курдистану турецьких курдів дійсно є щільними, а партія «Демократичний союз» також дотримується ліворадикальних позицій, як і РПК. Але не більше. До речі, цим сирійські курди відрізняються від іракських. Верхівка Іракського Курдистану дистанціюється від РПК і стоїть на націонал-буржуазних позиціях.
Військові дії Туреччини проти сирійських курдів викликали крайнє невдоволення Заходу, насамперед у США. Головною проблемою Штати вважають Ісламську державу, а сирійські курди з нею жорстоко борються. У травні 2017 р. Дональд Трамп, попри невдоволення та заперечення Анкари, схвалив постачання зброї курдським бійцям з YPG. У відповідь турецьке МЗС заявило, що Вашингтон має обирати між курдами та Анкарою.
Нагадаємо, США та Туреччина формально є союзниками, будучи членами НАТО. Щоправда, між ними є чимало суперечностей, що загострюються, найголовніша з яких – політичний притулок, який Штати надали турецькому проповідникові ФетхуллІ Гюллену, якого на батьківщині вважають державним злочинцем. Також за океаном є багато запитань щодо дотримання турецькою владою прав людини та проблем у співпраці двох країн у сфері безпеки. Одне слово, ставка Вашингтона на сирійських курдів у боротьбі з Ісламською державою стала ще одним подразником у двосторонніх відносинах із Туреччиною.
Втім, у відповідь на агресію Туреччини в Сирійському Курдистані Штати поки що обмежилися лише заявами засудження. Європейські країни у звичній манері висловили «глибоку стурбованість», а деякі навіть підтримали Туреччину «в боротьбі з тероризмом», не бажаючи далі псувати й без того напружені відносини з Туреччиною, яка є перешкодою на шляху мігрантів до Європи.
Такою ж цинічною є політика Москви, яка здавна демонстративно підтримувала курдів, використовуючи їх насправді у своїх інтересах. Намагаючись зберегти свій вплив у Сирії, включно з військовою базою на узбережжі країни, Росія й тут підтримувала курдів як ситуативних союзників Асада.
Однак з початком агресії Туреччини в Сирійському Курдистані Москва зайняла м’яку, вичікувальну позицію, заявивши, що не втручатиметься у військову операцію на півночі Сирії. Водночас російські військові, які активно співпрацюють із сирійськими курдами із Загонів народної самооборони, залишили аеропорт Афрін перед початком операції. Курди заявили, що Москва також є відповідальною за загибель цивільного населення в Афріні, бо турецькі ВПС завдавали ударів «зі схвалення Росії». Видається так, що Кремль справді здав сирійських курдів, своїх колишніх союзників.
Мабуть, Москва підтримкою курдів не хоче посилювати позиції Штатів у Сирійському Курдистані та на півночі Сирії. У відповідь курди відмовляються брати участь у «національних діалогах Сирії», які Москва влаштовує, щоб показати свою значущість і забезпечити свій вплив у регіоні.
Втім, у Москви в Сирії зараз додалося клопоту через те, що її літаки почали збивати із зенітного озброєння, яке РФ постачає в регіон своїм нібито союзникам, проте це озброєння несподівано опиняється в руках ворогів Москви, цілком можливо, через корупцію. У відповідь російська авіація бомбить сирійські населені пункти, від чого страждає передусім мирне населення, і від цього реноме Москви в регіоні тільки погіршується.
Крім того, напад військ Асада та російських військових підрозділів на позиції курдів YPG в районі Дер-різора 7 лютого дістав гідну відповідь. Після атаки сирійської армії з російськими ПВК Вагнера на позиції курдів з метою захоплення нафтового поля Омар артилерія й авіація сил коаліції, очолювана США, завдали удару у відповідь. За даними безпосередніх учасників цієї трагедії, знищено 200-500 асадівців та росіян. Офіційна влада Росії досі приховують реальні втрати російської армії цього дня.