17 вересня було завдано ударів по Латакії - головному порту Сирії, який зараз контролюється силами Асада, за допомогою 28 ракет «Томагавк» кораблями НАТО за підтримки ізраїльських ВПС. Російські С-400 не змогли повністю відбити атаку, частина ракет влучила в ціль. Під час проведення цієї військової операції в ніч на 18 вересня над Середземним морем зник російський Іл-20 (літак радіоелектронної розвідки) з 14 військовослужбовцями.
Пізніше з’ясувалося, що він був збитий сирійською ракетою під час масованої атаки французів і ізраїльтян. Скоріш за все, система розпізнавання «свій-чужий» виявилася для сирійських ракет «китайською грамотою». У Росії заявили, що інцидент стався з вини Ізраїлю – прикриваючись російським літаком, ізраїльські льотчики підставили його під вогонь засобів ППО.
Продовжуючи розпочату раніше тему сирійського конфлікту і небезпеку його переростання в глобальну війну, не можна обійти увагою сирійсько-ізраїльське протистояння, що триває вже сім десятиліть і яке кілька разів виливалося в короткі, але кровопролитні війни.
У нинішньому сирійському конфлікті Ізраїль стоїть трохи осторонь. Але це аж ніяк не зменшує небезпеку. Ізраїль таємно володіє ядерною зброєю, а союзником режиму Асада є Іран, який також має в своєму розпорядженні ракетні засоби доставки і, можливо, володіє ядерними боєголовками. Ізраїль та Іран є непримиренними ворогами. Вони неодноразово ставили питання про знищення один одного, і Сирія може стати полем і каталізатором цих розборок.
Режим Асада, в цілому, утримується від гострої конфронтації з Ізраїлем, оскільки Дамаску зараз не до того, крім того є більш страшні загрози. У свою чергу, Ізраїль теж не дуже прагне влізти в сирійську війну, оскільки ізраїльтяни добре знають, що таке війна без правил всіх проти всіх. Об’єктивно для Ізраїлю його одвічний ворог режим Асада, з яким напередодні війни, начебто, почали вимальовуватися домовленості, є значно більш зручним сусідом, ніж якщо Сирія перетвориться на територію без влади, з перманентною війною всіх з усіма і розсадником ісламського тероризму, який неодмінно буде атакувати Ізраїль.
Лише зрідка з’являються повідомлення про ізраїльські удари по території Сирії, але, як правило, це удари по опозиційним Асаду формуванням, серед яких багато ворогів Ізраїлю. Іноді з території Сирії по Ізраїлю наносяться удари або бувають спроби прориву на територію єврейської держави, але силами збройних формувань, що протистоять офіційному Дамаску. Ізраїль також завдає удари по позиціях армії Асада. Були випадки коли сирійські сили ППО відбивали повітряні удари ізраїльтян.
Сирійсько-ізраїльські відносини мають бурхливу історію. Довжина кордону між цими двома державами становить 83 кілометри. Кордон проходить по Голанських висотах, де Ізраїль в 1970-х роках анексував частину території Сирії з метою створення буферної зони.
Ізраїль і Сирія всю свою історію від моменту проголошення єврейської держави в 1948 році знаходяться в стані війни. Дипломатичні відносини між ними відсутні. Сирія не визнає Ізраїль і не приймає ізраїльські паспорти при в’їзді. Ізраїль також не визнає Сирію і формально забороняє своїм громадянам відвідувати цю країну.
Ізраїль і Сирія протистояли один одному в чотирьох війнах. Це війна за незалежність Ізраїлю (1948 рік), Чеченська війна (1967), Війна Судного дня (1973), а також Ліванська війна 1982 року як складова частина Громадянської війни в Лівані, в яку втрутилися Ізраїль і Сирія, зіткнувшись там не на жарт.
Перша арабо-ізраїльська війна (1947-1949) в Ізраїлі називається «війною за незалежність» (мільхемет хаацмаут), а в арабському світі – Накба, тобто катастрофа. Про створення Ізраїлю було оголошено відразу після закінчення Британського мандата на управління Палестиною в 1948 році. Проти нової держави були всі навколишні арабські країни – тоді ще королівства Ірак і Єгипет, Ліван, Трансйорданія, Саудівська Аравія, а також Ємен і Судан. Активну участь в антиізраїльській коаліції брала Сирія.
Підсумком війни стала поразка арабської коаліції та затвердження єврейської держави не тільки на території, визначеній для нього в ООН, але також на половині територій, визначених у ООН під арабську державу. Ізраїльтяни зайняли також Західний Єрусалим. Східний Єрусалим і частина арабських територій були окуповані Трансйорданією, а Сектор Газа – Єгиптом.
Ключове значення для розуміння нинішньої близькосхідної конфігурації і причин ворожнечі Ізраїлю і Сирії має Чеченська війна 5-10 червня 1967 року. У ній проти Ізраїлю знову виступила коаліція арабських країн в складі Сирії, Єгипту, Йорданії, Іраку і навіть віддаленого на тисячі кілометрів Алжиру. Ізраїль завдав нищівної поразки арабської коаліції, маючи вдвічі менше особового складу, втричі менше літаків і танків, зазнавши в рази менші втрати в живій силі і техніці. Наземної операції передував авіаудар Ізраїлю, яким була знищена майже вся авіація арабів. В результаті Ізраїль в 3,5 (!) рази збільшив свою довоєнну площу за рахунок приєднання відвойованого у Йорданії Західного берега річки Йордан, анексії у Єгипту Синайського півострова і Сектора Газа, а також частини Голанських висот, анексованої у Сирії. Слід зазначити, що Ізраїль вів одночасно операції на декількох фронтах і на морі. З усіх приєднаних територій Ізраїлю довелося лише повернути Єгипту Синай.
Однак перемога Ізраїлю в Шестиденній війні мала зворотний бік. Єврейська держава на довгі роки отримала «головний біль» у вигляді Сектора Газа і Західного берега Йордану, тобто арабської Палестини, у вигляді запеклої боротьби з Організацією визволення Палестини (ООП) під керівництвом Арафата, з яким у 1990-х все одно довелося домовлятися полюбовно . І якщо Західний берег вдалося заспокоїти тільки в ХХІ столітті, а з правлячої тут арафатовскою партією ФАТХ Ізраїль зміг домовитися, то Газу, правлячий в ній Хамас і ряд місцевих радикальних арабських угруповань втихомирити не вдалося досі.
Що стосується власне Сирії, то анексія Ізраїлем Голанських висот ще більше загострила відносини з Дамаском. Тим більше що до суто територіальної проблеми додалось питання водопостачання, яке в тих посушливих місцях стоїть дуже гостро і часто призводить до збройних конфліктів. Ізраїльтяни взяли під контроль ряд джерел води, що постачали сирійські території.
Потім була Війна Судного дня 6-24 жовтня 1973 року, в якій Ізраїлю знову протистояла коаліція арабських держав у складі Єгипту, Іраку, Йорданії та Сирії. Головною метою арабської сторони було повернення Єгипту Синайського півострова, а Сирії – Голанських висот. Ізраїль знову вщент розгромив арабів, ізраїльські танки стояли в сотні кілометрів від Каїра, а ізраїльська артилерія – в 40 кілометрах від Дамаска вела по ньому прицільний вогонь. За посередництва США і СРСР було укладено перемир’я. Синай повернувся Єгипту, але Сектор Газа залишився в Ізраїлі. У 1979 році єгипетський лідер Анвар Садат підписав з Ізраїлем мирний договір в американському Кемп-Девіді. В арабському світі це назвали зрадою. Потім помирилася з Ізраїлем Йорданія.
Сирія на чолі з Хафезом Асадом, батьком нинішнього лідера країни, залишилася єдиною сусідньою країною, яка перебуває з Ізраїлем у стані війни, перш за все, через анексію Голанських висот ізраїльтянами.
Збройний конфлікт між Сирією та Ізраїлем відновився в ході Громадянської війни в сусідньому Лівані (1975-1990), в яку втрутилися Сирія з Ізраїлем. Причиною війни стали зіткнення між християнськими та мусульманськими громадами Лівану. Конфлікт відрізнявся страшною жорстокістю і масовими вбивствами. Ситуація ускладнилася наявністю в Лівані величезної кількості палестинських біженців і бойовиків ООП по чолі з Арафатом, яких Ізраїль видавив з Палестини в ході зазначених вище арабо-ізраїльських воєн. Палестинці взяли участь у громадянській війні на боці сунітських общин. Країна розкололася. Південна частина Лівану потрапила під контроль ООП, в зв’язку з чим отримала назву «Фатхленд» за назвою політичного крила ООП – партії ФАТХ. Південний Ліван використовувався як плацдарм для обстрілів і терористичних атак бойовиками ООП. У конфлікт втрутилася Сирія, яка ввела війська до Лівану під виглядом миротворців, але реально для підтримки ООП. У відповідь Ізраїль підтримував ресурсами і зброєю християн Лівану для боротьби з ООП і сирійськими військами.
Коли терористичні атаки палестинців досягли межі, Ізраїль в червні-вересні 1982 року завдав повітряних ударів, вторгся до Лівану, захопивши столицю Бейрут, розгромивши підрозділи сирійської армії і ООП. Ця операція отримала назву Ліванської війни. Будучи під патронатом ізраїльтян, християнська міліція в жорстокості не поступалася мусульманським екстремістам, зокрема, християни влаштували знамениту різанину в таборах палестинських біженців Сабра і Шатила.
В результаті Ліванської війни 1982 року підрозділи ООП на чолі з Арафатом були вигнані в інші арабські країни, хоча частина їх залишилася в Лівані і Сирії.
Після закінчення бойових дій Ізраїль демілітаризував Південний Ліван, але остаточно вивів війська з Лівану тільки в 2000 році. В цьому ж році війська з Лівану вивела і Сирія.
Зачистка Південного Лівану від ООП привела до того, що активізувався інший ворог Ізраїлю – шиїтське військово-політичне угрупування «Хезболла». Їх підтримував і постачав зброєю шиїтський Іран через територію Сирії за підтримки режиму Асада. Сам Асад і його уряд, левову частку якого становили представники алавітскої меншини, стали союзниками Ірану в протистоянні Ізраїлю. Зближення Дамаска з Тегераном сталося нібито на основі близькості алавізма до шиїзму, хоча така близькість є вельми сумнівною. Крім далекій Росії сирійському режиму потрібен був серйозний регіональний союзник, перш за все, проти Ізраїлю. Таким є Іран – непримиренний ворог єврейської держави. Тим більше що відносини Росії з Ізраїлем хоч і є складними, але ворожими їх назвати не можна.
2000-і роки ознаменувалися цілим рядом конфліктів між Ізраїлем і Сирією. У 2003 році ізраїльська авіація завдала ударів по таборах палестинських бойовиків на території Сирії. У вересні 2007 року ВПС Армії оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) в сирійській провінції Дейр-ез-Зор розбомбили якийсь об’єкт, який ізраїльтяни вважають ядерним реактором, причому авіаудару передувала висадка спецназу, який встановив спеціальне обладнання для наведення удару.
У липні-серпні 2006 року Ізраїль був змушений прийняти участь у Другій Ліванській війні у відповідь на серію обстрілів і терористичних атак з Південного Лівану з боку шиїтського угруповання «Хезболла». Авіаудари ізраїльської авіації завдали величезної шкоди економіці та інфраструктурі Лівану. Ізраїльтяни в цілому домоглися своєї мети. Південний Ліван був демілітаризований, а після виведення з Лівану ізраїльських військ до жовтня 2006 року контроль над регіоном перейшов до ліванської армії і миротворців ООН. У цьому конфлікті «Хезболлу» підтримували Сирія і Іран, зокрема, на озброєнні бойовиків були ракети іранського виробництва.
Розпочата в 2011 році війна в Сирії відсунула на другий план сирійсько-ізраїльський конфлікт. Режиму Асада зараз не до Ізраїлю і Голанських висот. Ізраїль, повторимо, в конфлікт вступати не прагне і лише іноді реагує на прямі загрози з території Сирії, які, як правило, пов’язані не з режимом Асада, а з різними екстремістськими угрупованнями.
Ризикнемо сказати, що конфлікт в Сирії об’єктивно Ізраїлю десь навіть вигідний, оскільки в ньому всерйоз загрузли його закляті вороги – «Хезболла», Ірак і сама Сирія, яким зараз не до Ізраїлю.
Але ситуація потенційно залишається дуже небезпечною в сенсі патологічної ворожнечі, яку один до одного демонструють Ізраїль та Іран. Якщо ця ворожнеча запалає з новою силою і викличе регіональне зіткнення, то в конфлікт неминуче буде втягнута Сирія. Причому з небезпекою переростання регіонального конфлікту в глобальний.