Цього тижня в команді Володимира Зеленського сталася найбільш резонансна відставка за весь час його каденції. Глава Офісу президента (ОП) Андрій Богдан, якого багато хто вважав «сірим кардиналом» української політики з приходом Зе-команди до влади, поступився своїм місцем помічникові президента Андрію Єрмаку.
Про те, чому глава держави зважився на такий крок, чи ослабне вплив олігарха Ігоря Коломойського, як довго Олексій Гончарук протримається в прем’єрському кріслі, як партія «Слуга народу» буде проходити «очищення» і чи існує «допустимий компроміс» між Росією і Україною в питанні Донбасу і Криму – про це та багато іншого «Економічні новини» запитали у відомих політологів – директора інституту стратегічних досліджень Вадима Карасьова (В.К.) та голови правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимира Фесенко (В.Ф.).
Як Ви оцінюєте ротацію в Офісі Президента (ОП)? Що означає призначення А.Єрмака замість А.Богдан?
В.К.: Щоб не вдаватися в різного роду конспірологію, розглядаючи заміну як результат внутрішніх інтриг, зосереджуся на головному. Відставка своєчасна, тому що пріоритетне завдання президента В. Зеленського на 2020 рік – вирішення конфлікту на Донбасі. Без визначеності з цього питання робити будь-що буде неможливо. Треба розуміти, це не стільки зовнішньополітичне питання, хоча воно пов’язане з «нормандським форматом», «мінським процесом», відносинами з Росією, скільки внутрішньополітичне, оскільки безпосередньо стосується території України. І реінтеграція Донбасу, як основне завдання влади на поточний рік, має внутрішньополітичне значення, оскільки є умовою для реалізації всіх подальших реформ. Ось чому А.Єрмак, який якраз і займався до свого призначення цим ключовим напрямком, був призначений главою ОП. Зрештою А.Богдан і так пішов би. Проблема не в тому, що А.Богдан вичерпав свою місію, а в тому, що потрібно чітко визначати пріоритети на 2020 рік і, отже, відповідальних за їх виконання.
В.Ф.: Це апаратна перестановка, викликана виникненням і загостренням конфліктної напруги між А. Богданом та А.Єрмаком. Деякий час президент Зеленський намагався гасити цей конфлікт, але, врешті-решт, змушений був зробити вибір. Злий жарт з А. Богданом зіграв його важкий характер і зайва конфліктність. Зеленський цінує командність і не любить конфлікти в своєму оточенні. Але Богдана він цінував, тому довго зберігав за ним і посаду глави ОП, і місце в найближчому оточенні. Але всьому є межа. Зеленському довелося обирати між Богданом і Єрмаком.
Пост глави ОП Зеленський довірив своєму новому фавориту, який демонстрував і успішні результати з виконання завдань президента, і командність, неконфліктність в своїй роботі. На політику президента Зеленського зміна глави ОП істотно не вплине. Звичайно, зміни будуть, але швидше стилістичні і, почасти, кадрові.
Зараз деякі ЗМІ запустили тезу, що «тепер Кремль через Єрмака транслюватиме свої вимоги прямо Зеленському в вухо». Чи так це насправді?
В.К.: Чи може В.Зеленський і А.Єрмак діяти в політичному або громадському вакуумі? Очевидно, що ні. Суспільство і структура політичних еліт в Україні така, що всупереч бажанням президента, якщо їх допустити, або намірам А.Єрмака, їх буде складно реалізувати. Проблема не в тому, що хтось буде нав’язувати свою волю. Україні просто треба вирішити проблему війни з Росією до кінця 2020 року, як з електоральної точки зору для самого президента Зеленського, так і з точки зору прагматичності для держави Україна в цілому. Країна не може постійно жити в стані конфлікту і постійної невизначеності щодо державного кордону, долі окупованих територій і т.ін. Так що необхідність вирішення цього завдання і висунула на перший план в якості глави ОП саме А.Єрмака, а не когось іншого.
В.Ф .: Так Єрмак міг транслювати щось «в вухо Зеленського» і без нинішньої посади. Він як помічник президента мав до нього прямий доступ, а в останні місяці став ближче всіх до Зеленського. Теза про те, що «Єрмак – креатура Кремля» – примітивна, я б навіть сказав тупа політтехнологічна страшилка, заснована на домислах і фантазіях. Такі ж страшилки поширювали напередодні зустрічі лідерів країн «нормандського формату» в Парижі, і жодна з них не підтвердилася. Ніяких реальних підтверджень цієї версії я не чув. Якщо Ви мені наведете аргументи з цього приводу, готовий їх оцінити.
А.Єрмак дав інтерв’ю одному з телеканалів, де, зокрема, досить позитивно відгукнувся про столичного мера Володимира Кличка. Чи означає це, що війна між Богданом і Кличко закінчена і крісло більше не хитається під останнім?
В.К.: Більш того, Єрмак раніше працював в команді Кличка, в юридичному забезпеченні. Так що саме завдяки йому Богдан не зміг збити мера Києва і звільнити це місце для О.Ткаченко, людини І. Коломойського. Тому Кличко встояв. Свого часу Єрмак привернув одного із заступників Кличко А.Резнікова до «мінської контактної групи», а тепер просуває його на пост міністра у справах окупованих територій. Так що в Києві «статус-кво» збережений. Думаю, що Зеленському на даному етапі більш комфортно і менш ризиковано мати на чолі Києва Кличка, ніж Ткаченко.
В.Ф.: Війна між Богданом і Кличко закінчилася хоча б з огляду на невходження Богдана в ОП. Єрмак схильний до компромісів по Києву. Взагалі, мені здається, Єрмак в принципі схильний до взаємоприйнятних політичних компромісів.
Зеленський допустив сварку з Коломойським через обшуки на «1 + 1». Звільнення Богдана означає ослаблення впливу олігарха на політику Президента?
В.К.: Я б так не говорив. Якщо ритися в політичних «архівах» України, то у Богдана були не такі вже й гарні відносини з Коломойським останнім часом. У той же час Єрмак непогано ладить з Коломойським. Просто Зеленський сьогодні вибудовує модель рівновіддаленості від усіх олігархів. Тобто, немає головного олігарха. А є кілька олігархів, від яких дистанційований ОП і можливості яких можна використовувати сегментовано (зокрема, медійні, ресурсні, політичні) для реалізації своїх політичних завдань. Тому Коломойському треба вбудуватися в гру. Він гравець і їм залишається. Але вже не тренер, тим більше не господар клубу, який виставляє гравців на той чи інший матч, або продає і купує нових. Тепер йому самому треба буде грати, але правила гри прописуються Офісом Зеленського.
В.Ф.: Вплив Коломойського ослабнув ще в минулому році. З листопада минулого року навіть Богдан став критично сприймати (навіть публічно) заяви і дії Коломойського. Кажуть, що і відносини між ними зіпсувалися. Ну а скандал з «прослуховуванням» Гончарука і причетністю до поширення цих записів людей Коломойського дуже сильно збільшив недовіру Зеленського до Коломойського. Останній не впливав на політику глави держави, він вирішував в окремих випадках (швидше за все за посередництва Богдана) деякі питання по бізнесу. Але далеко не всі. Наприклад, тема «Приватбанку» була табуйована. Вибираючи між Коломойським і МВФ, у Зеленського з самого початку обрали МВФ.
Прем’єр А.Гончарук раніше сам заявив, що погоджував багато рішень з Богданом. Якими Ви бачите основні сценарії оновлення Кабміну?
В.К.: Думаю, що тепер посиляться кадрові пріоритети Єрмака при формуванні нового Кабміну або зміні деяких міністрів. Навряд чи буде лише косметологічна операція урядового апарату, а досить суттєві і серйозні зміни, оскільки багато міністрів, тим більше кадрові службовці ОП, це люди Богдана. Вважаю, що деяким з них доведеться піти для того, щоб поступитися місцем людям Єрмака. Не виключаю, що через якийсь час така доля спіткає і самого Гончарука, якого в ситуації з «прослуховуванням» врятував Богдан. Тепер захисника на посаді глави ОП у нього не буде. Найближчим часом йому треба буде довести свою ефективність без опікунства і патронату. Якщо не вдасться, тоді не тільки міністри поміняються, а й прем’єр-міністр.
В.Ф.: Ініціатором кадрових змін в Кабміні є, перш за все, сам президент Зеленський. У співбесідах з потенційними претендентами на місце в Кабміні брав участь і Єрмак. Це підтвердив і Гончарук. Що стосується сценаріїв оновлення Кабміну, то якими б вони не були, реалізувати їх можна буде тільки після завершення розгляду законопроекту щодо ринку землі. Тобто, кадрові зміни в Кабміні можуть відбутися не раніше березня, а можливо і не раніше квітня. Швидше за все, це будуть часткові зміни. Можуть бути призначення на нові посади (віце-прем’єра або керівників новостворених міністерств). Також можуть поміняти від одного до трьох міністрів. Але остаточних рішень поки немає. І приймати ці рішення буде президент.
Наскільки токсичним є для України присутність прем’єра, який вважає себе «профаном» в економіці? Як довго Гончарук протримається на своєму місці?
В.К.: Справа в тому, що не він перший і не він останній «профан» в Україні. Не думаю, що його особистість настільки токсична, що вимагає термінової терапії по детоксикації. Всі прекрасно розуміють, сьогодні влада багато в чому непрофесійна, і не тільки «всі ми президенти, а й всі – профани». Це був свідомий вибір людей в 2019 році, які втомилися від професіоналів. Ми побачили, що результати професіоналів йдуть в кишені професіоналів.
Тепер люди захотіли ризикнути, щоб результати, які можуть бути, пішли не в кишені непрофесіоналів, а на благо людей. Але головне, щоб ці «профани» в економіці не виявилися «проффессіоналоми» в корупції. Поки ми бачимо, що при всьому непрофесіоналізмі нової влади, великих підозр в масштабній корупції немає. Так що на даному етапі «профан» – це не показник. Головне – чи краде він чи ні, корупціонер чи некоррупціонер. Скандального резонансу в ситуації з Гончаруком не вийшло. Його намагалися розкрутити, але все було якось мляво. Не було того вогню, який був характерний для «любих друзів Ющенко» або інші приклади, коли корупційні скандали валили команду, рейтинги і призводили до перших політичних поразок президентів. Значить і «токсичність» Гончарука занадто перебільшена.
В.Ф .: Судячи з контексту таємно записаних висловлювань Гончарука, це була самоіронія. А здатність до самоіронії – гарна якість. Якщо людина розуміє різницю між кейнсіанством і монетаризмом (про що йшлося в розмові на запису), значить в економіці він розбирається, і по курсу економіки напевно мав відмінну оцінку. Погано інше – що він явно коливається в принципових політичних питаннях. Рішучості йому, схоже, не вистачає. Хоча ризиковану комбінацію із заявою про відставку він розіграв блискуче. Думаю, що до осені він протримається. А подальші його перспективи будуть залежати від результатів роботи уряду, виконання завдань президента і оцінки роботи уряду і прем’єра з боку Зеленського. Як показує практика роботи президента Зеленського, від відставок і звільнень ніхто не застрахований.
Раніше Гончарук заявив, що в Кабміні може з’явитися нова посада віце-прем’єр-міністра, який буде координувати економічний блок і займатися залученням інвестицій. Наскільки виправдовує себе збільшення урядового апарату в нинішніх умовах?
В.К.: На цю посаду потрібен економіст, який користується довірою. Довіра у зовнішніх партнерів і інвесторів з’явиться тоді, коли знайдеться людина з цієї когорти, який буде «не профан» і «не дебіл». Потрібен серйозний віце-прем’єр, який би допоміг прем’єр-міністру освоїтися з керуванням народним господарством і економікою в цілому, а не тільки міністрами в Кабінеті міністрів. І допоміг йому перейти з категорії «профана» в категорію «компетентного» в азах державного управління. Таким чином, і Т. Милованов, якщо він залишиться на посаді міністра економіки, міг би теж робити свою роботу більш ефективно і менш істерично.
В.Ф.: Думаю, що це ініціатива президента, а не прем’єра. Залучення прямих іноземних інвестицій – один з головних пріоритетів для Зеленського. До того ж очевидно, що економічний блок уряду треба посилити. І це важливіше, ніж деяке збільшення бюрократичного апарату. З бюрократією і зайвими держвидатками в уряді нехай бореться Д.Дубілет. Помилка була якраз в поспішному і непродуманому рішенні про об’єднання ряду міністерств з метою скорочення держапарату. Тут в черговий раз наступили на граблі. Таку ж помилку робили майже при всіх попередніх президентах.
Скандал через зарплати міністрам та керівникам державних підприємств продовжує збурювати українське суспільство. Чи можливо знайти золоту середину у вирішенні цієї соціальної нерівності?
В.К.: Її необхідно знаходити. Інакше або корупція в тіні, що погано, оскільки можна отримувати 20 тис. грн. офіційної зарплати, але жити на мільйонні доходи в доларах. Або потрібно легалізувати зарплати і знайти компроміс між пристойним життям міністрів і прожитковим мінімумом тих зарплат, на які живуть більшість українських громадян. Якщо один з керівників фракції «Слуга народу» офіційно заявляє, що в місяць витрачає мінімум 7-8 тисяч доларів … Правда, у нього доходи легальні, так як продав бізнес і т.ін. А ті міністри, які не продавали бізнес? Адже вони теж стільки витрачають. Українська політична еліта звикла до красивого, шикарного життя. Вона живе не скромно і за своєю природою гедоністична, споживча. Значить повинна ці гроші десь отримувати. І як вона може це зробити? Або офіційна зарплата або тіньова корупція. Ось така дилема. Що треба робити? Необхідно подумати над тим, як дійсно створити «механізм служіння” не за високі зарплати, а інші мотивації держслужбовцям. В тому числі, і матеріально-соціальні мотивації. Тобто, соціальний пакет, пільги по кредитах, іпотеки і т.д. Або постійно підривати довіру до влади. Зрозуміло, що 300 тис грн. в місяць офіційної зарплати, які отримують деякі топ-менеджери, а деякі і мільйон гривень, люди не розуміють цього. Чому правлячий клас в Україні це мільйонери і мультимільйонери? Чому немає людей, які живуть на середню зарплату? Якщо країна не вирішить цю проблему, вона приречена на постійні соціальні бунти, «майдани» і революції.
В.Ф.: І можливо, і необхідно. Я про це писав у своєму блозі на «Українській правді» в огляді політичних тенденцій за січень 2020 р Різниця між мінімальною та вищою зарплатою держслужбовців повинна бути не більше ніж 1 до 7, а з урахуванням премій – не більше ніж 1 до 10.
Глава правління «Нафтогазу» Андрій Коболєв пропонує приватизувати держкомпанію, щоб закінчити дискусії про виплату високих премій і зарплат. Що скажете з цього приводу? І взагалі наскільки реально в нинішніх умовах приватизувати «Нафтогаз»?
В.К.: Щоб держава взагалі втратила контроль над цим національним надбанням ?! Тоді взагалі «вольному воля». Вони будуть робити все, що захочуть, обманюючи акціонерів. А давайте тоді міністри приватизують ті міністерства або підприємства, які знаходяться в їх компетенції для того, щоб ми не обурювалися їх зарплатами ?! Все приватизувати. Держава для того і існує, щоб забезпечити загальне благо, а не працювати на кишені топ-чиновників, топ-менеджерів і топ-політиків. І в попередній відповіді ми вже намітили орієнтири, як необхідно вирішувати дану проблему.
В.Ф.: Приватизувати реально все, інша справа, що не всі доцільно приватизувати. Не вдаючись в деталі, скажу, що над стратегічно важливими компаніями і підприємствами держава повинна зберегти контроль хоча б у формі контрольного пакета акцій (вже вибачте за тавтологію). Що стосується Коболєва, то він разом з наглядовою радою своєї компанії де-факто приватизував цю держкомпанію, яка зараз обслуговує їх особисті фінансові інтереси. Окремо відзначу, що уряду бажано розібратися з наслідками реформи корпоративного управління. Сумна правда полягає в тому, що держава (і уряд як його представник) значною мірою вже втратила контроль над найбільшими держкомпаніями.
Прокоментуйте заяву Президента Зеленського про те, що партія «Слуга народу» повинна «пройти очищення». Як взагалі повинна проходити ця процедура? Чи реально якісно це зробити без розпуску парламенту?
В.К.: Загроза розпуску парламенту – це такий меч, щоб дисциплінувати парламент і депутатів. Але навряд чи достроковий розпуск загрожує цьому скликанню. Хоча б тому, що «Слуга народу» вже не отримає монобольшінсть. Результат буде значно менший. Тому й розпускати немає сенсу.
Говорячи про «очищення», зрозуміло, що мова не йде про помивку в лазні. Мова про те, що треба більш уважно проводити перевірку депутатів, реагувати на будь-які проколи, листування та інші непотрібні дії, особливо в робочий час, але більш рішуче. Не тільки заявляючи про необхідність проводити операцію очищення і зачистки окремих депутатів, але дійсно це робити. Виключати з фракції, або застосовувати інші дисциплінарні стягнення. Засудження також працює позитивно в таких ситуаціях. Ми чули публічне засудження цих дій? Або бойкот? Адже крім дисциплінарних інструментів, є і моральні, що не менш ефективні, а іноді і більш ефективні, ніж дисциплінарні. Поки я не бачу, щоб за цією «риторичною фігурою» було якесь конкретне прикладне рішення або пропозиція. Але в кінцевому підсумку всі депутати будуть проходити перевірку перед виборцями.
В.Ф.: Ця заява відображає невдоволення Зеленського скандалами навколо окремих депутатів з фракції пропрезидентської партії. У нього є бажання очистити фракцію від таких людей, але немає ефективних юридичних інструментів для того, щоб їх прибрати з парламенту. Максимум, що можливо, – виключити їх із фракції. Але цей процес не можна робити масовим, інакше можна втратити більшість голосів в парламенті. Нинішня ситуація з частиною депутатів з «Слуги народу» – це урок на майбутнє, зокрема, перед місцевими виборами. Треба заздалегідь і ретельніше займатися відбором кандидатів у депутати.
Голова ВР Дмитро Разумков нещодавно підтвердив інформацію про те, що у фракції «Слуга народу» є чимало так званих «соросят» (представників організацій, яких підтримує американський мільярдер Джордж Сорос). Що можете сказати з цього приводу? Чи можливо позбутися надмірного зовнішнього впливу на Україну?
В.К.: Можливо. Але тут треба теж розділяти поняття. Вплив буває розумний, а буває надмірний. Він може бути ефективним, а може бути неефективним. Зовнішній вплив є в багатьох успішних країнах, але там він ефективний. Свого часу так було в Німеччині, Японії, Південній Кореї. Хіба немає зовнішнього управління з боку Єврокомісії в Польщі? Але там воно ефективне. Країна рухається вперед. Є зростання економіки, зростання доходів громадян. У нас цього немає. Тому проблема боротьби з «соросятами» або представниками західних кіл не повинна бути самоціллю. Тут не повинно бути огульних кампаній «за» або «проти». Повинен бути раціональний підхід. Треба розібратися, хто гідний, ефективний і компетентний, а хто ні. Серед тих же «соросят», є ті, хто просто отримує гроші в формі легалізованої корупції за свою політичну діяльність, а хтось реально працює. Є дійсно інструменти і кадри, які можуть бути ефективними і допомогти країні в даний період.
В.Ф.: Перше. Термін «соросята» – це ще один примітивний політтетхнологічний штамп. 99% людей, яких називають «соросятамі» ніколи в житті не бачили і не спілкувалися з Соросом, і не мали відношення до організацій, які з ним пов’язані. У широкому сенсі так називають людей, які мають прозахідні ліберальні погляди, у вузькому – тих, хто раніше або зараз пов’язаний з різними міжнародними організаціями. Зазначу, що навіть критики «соросят», вживають цей термін приблизно в тому ж сенсі, про який я сказав. Друге. У згаданому інтерв’ю Д.Разумков не згадав термін «соросята», він сказав, що розуміє, кого мав на увазі депутат А.Дубінскій. І, до речі, він не підтвердив кількісні оцінки останнього, хоча багато ЗМІ написали прямо протилежне. Третє, і найголовніше. І західні міжнародні організації, і так звані «соросята» сприяють просуванню в Україні демократичних цінностей та інститутів, ліберальних структурних реформ, антикорупційної політики. Я вважаю, що такий зовнішній вплив нам тільки на користь. І вже точно він набагато корисніший за лоббістський вплив окремих олігархів, на яких працюють найзапекліші критики «соросят». До речі, західний зовнішній вплив направлений в тому числі і на деолігархізацію української політики і економіки.
Глава правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко
Нещодавно депутати приступили до розгляду всіх наявних 4 тис поправок щодо введення ринку землі. Очевидно, що опозиційні сили просто так не здадуться в цьому питанні. Чого чекати надалі? Чи вдасться прийняти закон без чергового «майдану»?
В.К.: Протести – це одне, а бунт – інше. В Україні тематичні та профільні «майдани» ніколи не були успішними. Але соціальні та політичні ризики прийняття цього закону в нинішній редакції дуже великі. До речі, звільнення Богдана може дещо послабити його ризикованість, оскільки екс-глава ОП і його друг з аграрного бізнесу Сольський, глава аграрного комітету, були основними лобістами цього закону. І, очевидно, десь переконали президента Зеленського в його крайній необхідності. Не виключаю, що зараз доля закону вже не така однозначна і оптимістична для колоса на глиняних ногах “Слуг народу» як півроку тому.
В.Ф.: Треба очікувати багатотижневого марафону з розгляду і прийняття цього закону. Ну, а на фініші буде вирішальна сутичка з черговим шоу для телевізора у виконанні опозиції. Такі закони жанру. Поки я не бачу явних передумов для реального «земельного майдану». Протести були і будуть. Але їх масштаби явно поступаються не тільки минулим великим Майданах, а й, наприклад, протестам під гаслом «Ні капітуляції». Одна частина протестуючих – реальні супротивники земельної реформи, а інша – найнята і організована масовка. І це добре відомо. Парадокс ситуації навколо земельної реформи полягає в тому, що, за даними соціологів, дві третини українців негативно ставляться до земельної реформи, легалізації купівлі-продажу сільськогосподарської землі. Але більшість цих людей не поспішають виходити на акції протесту. Чому? А тому що для основної маси цих людей земельна реформа носить абстрактний характер, вона не зачіпає їх особисті життєві інтереси. Це не тарифна проблема, яка жорстко б’є по гаманцю більшості українців. Тому невдоволення з приводу земельної реформи проявляється в соціальних мережах, біля телевізора і в анкетах соціологів, а не на вулицях і площах. Позначається і новий політико-психологічний феномен – «комплекс майданів». Два попередніх Майдани не стільки вирішили існуючі проблеми, скільки спровокували нові проблеми, в тому числі і кризові політичні ситуації. Люди не хочуть повторення 2014 р І з цієї причини більшість українців не хочуть нового Майдану. Принаймні зараз.
Потенційно голоси для прийняття земельного закону є, але з невеликим запасом. І для того, щоб цей закон був прийнятий, необхідна буде мобілізація всіх його прихильників, певні компроміси з депутатами і продумана тактика забезпечення результативного голосування.
Наскільки реальна небезпека, що українську землю скуплять росіяни, в контексті того, що війна ще не закінчена?
В.К.: Проблема не в тому скуплять землю росіяни або західні представники. Нехай ще скуплять. Коли приходять гроші – це непогано. І не важливо звідки вони. Зрозуміло, що російські гроші більш токсичні, ніж європейські чи американські. Тут питання в іншому. Проблема не в скупці українських земель, а в тому, що ми можемо втратити можливість створити ефективну модель сільського господарства і землекористування за європейською моделлю. І піти по моделі Аргентини і ряду інших аграрних держав, які не отримали тих бонусів за підсумками відкриття ринку землі. На першому етапі ми можемо отримати багато спекулятивних грошей, які спрямовані на скупку, перекуповування земельних паїв, прав на землю і т.д. Але можна отримати високі доходи від цих спекулятивних земельних операцій і вивести ці гроші з країни. А не створити ефективну модель сільського господарства, яка пов’язана не стільки з зерновим господарством, скільки з тваринництвом, що вимагає створення ферм, серйозних інвестицій, відповідної банківської системи, кредитів і т.д. Ось в цьому проблема. А не в тому, що чиїсь гроші скуплять українську землю. Якби ці гроші кардинально змінили систему сільського господарства, створивши заможний фермерський клас – це одне. Гроші можна перевірити на предмет їх походження. А ось те, що поки ці гроші націлені на спекуляції з земельною власністю – це головний дефект концепції закону про відкриття ринку землі в Україні.
В.Ф.: Це ще одна примітивна політтехнологічна страшилка. Законопроект, який розглядається парламентом, забороняє продаж землі іноземцям до проведення відповідного референдуму. А по росіянах існують і додаткові обмеження.
Так або інакше, однак завдяки зусиллям Зеленського намітилися позитивні тенденції в українсько-російських відносинах. Чи вдасться Зе-команді зберегти цей миротворчий оптимізм в подальшому? Чи готова Росія йти на реальні поступки або все буде відбуватися за рахунок України?
В.К.: На істотні поступки Кремль поки не збирається йти. Це можуть бути символічні кроки на зустріч. Вони розуміють, що Зеленському потрібен мир і, якщо він його не доб’ється, його високий рейтинг довго не протримається. Це буде удар по пануючій еліті в Україні. Тому мистецтво політики Зеленського, в тому числі і миротворчої, полягає в тому, щоб домогтися миру, але при цьому не послабити українську державність, щоб це був мир на благо, а не просто самоціль. Тобто, піти на такий компроміс, який би в кінцевому рахунку посилив України, а не послаблював її. Завдання української влади намацати цю формулу компромісу, оскільки Росія не збирається йти на будь-які значні поступки. Вона не в тому внутрішньополітичному і зовнішньополітичному становищі, щоб зараз значно поступатися.
В.Ф.: Якщо з боку Росії не буде готовності до взаємоприйнятних компромісів, то не буде і просування вперед у мирному процесі. Відповідно це призведе до зменшення оптимізму і у Зе-команди. На односторонні поступки Зеленський не піде. Він розуміє, що це може привести до внутрішньополітичної кризи. Я нагадаю, що президент Зеленський заявляв про готовність перейти до «плану Б», якщо протягом року не вдасться домогтися прогресу в мирному врегулюванні конфлікту на Донбасі. Упевнений, що він не жартував. У найближчі місяці ми побачимо новий сплеск переговорного процесу. Але якщо протягом 2020 р не вдасться домогтися реального припинення вогню в зоні конфлікту, тоді Зеленському доведеться визначатися з «планом Б», тобто з іншою стратегією і тактикою по відношенню до конфлікту на Донбасі.
Глава фракції «Слуга народу» Д.Арахамія раніше заявив, що подача води в анексуваний Крим в обмін на виведення російських військ з Донбасу може стати «допустимим компромісом». Як Ви оцінюєте такий підхід?
В.К.: Арахамія сам відкоригував свої слова. І в Кремлі дали зрозуміти, що ніяких обмінів не буде. Була досить показова реакція громадськості на цю пропозицію. Тут інше. Можна заморозити ситуацію по Криму на роки і не рухатися далі. Чекати розпаду Росії, як колись прибалти чекали більше 50 років розвалу СРСР, що призвело до незалежності Балтійських республік. А можна змінювати підходи. Ми повинні розуміти кому даємо воду: федеральному округу РФ або кримчанам, яких ми вважаємо українцями? Можна по-різному інтерпретувати. Ми Росії допомагаємо, агресору, який анексував Крим, і війська якого знаходяться на Донбасі? Або ми все-таки допомагаємо тим кримчанам, яких вважаємо українцями? Блокада формує стіну відчуження кримчан від України? Або навпаки: наближає і повертає? Ці питання не вирішувалися при П.Порошенко і зараз знаходяться в підвішеному стані. Тому проби пера Д.Арахаміі або С. Сивохи, що треба міняти підходи, наштовхуються на серйозний публічний і медійний опір.
В.Ф.: Це його особиста точка зору. Взагалі сприймайте вкрай обережно все, що говорить Арахамія. Досвід показує, що після його заяв треба трохи почекати, і піде або спростування, або уточнення. Відсутність політичного досвіду і гарячий південний темперамент, напевно, сприяють появі поспішних і непродуманих заяв молодого політика. Його підхід я оцінюю скептично. Він не фахівець з цих питань. Росія навряд чи погодиться на такий компроміс. Та й всередині країни це викликає різку критику.
Чи є формула для мирного вирішення ситуації навколо анексії Криму?
В.К.: Нам потрібно бути більш чутливими до проблем, якими живуть українські громадяни як на території ОРДЛО, так і на території Криму. Необхідно виявляти більше співчуття до людей, а не зациклюватися на агресорі. Якщо такий підхід буде домінувати – значить це одна стратегія. Якщо ми зациклюємось на геополітиці і війні з Росією за всяку ціну – значить буде інший підхід. Давайте визначатися.
В.Ф .: Її не існує в природі. Росія не буде повертати нам Крим, а ми не погодимося на російський статус Криму. Це проблема на невизначений, можливо, довгий час, з невизначеними перспективами.