Схоже, що новою розвагою російської еліти стало написання образливих і безглуздих есе про Україну. Президент Росії Володимир Путін став першим і влітку 2021 роки, написав епопею на 5000 слів, в якій він намагався поставити під сумнів законність кордонів України, одночасно продемонструвавши його власні непомірні імперські амбіції. Колишній президент і прем'єр-міністр Росії Дмитро Медведєв нещодавно опублікував свій власний «хіт» присвячений Україні. Попри те, що текст Медведєва значно коротше путінського, він, характеризується набагато більшою отруйністю.
Так, 11 жовтня в російській газеті «Коммерсант», Медведєв виклав п’ять причин, за якими він вважає «безглуздим» вступати в переговори з нинішньою українською владою. Він зробив це в разюче провокаційних і вульгарних виразах, які натякають на ступінь російської люті з приводу зухвалої відмови України визнати першість і домінування Кремля. Як інформують Економічні новини, про це пише The Atlantic Council.
Як це зазвичай буває в сучасних російських дискусіях про Україну, есе Медведєва значною мірою грало на емоційних темах Другої світової війни, повністю уникаючи набагато більш незручною, але актуальної теми війни Росії проти України, яка триває вже восьмий рік поспіль. Російська окупація східної України та Кримського півострова була спритно замовчана. Замість цього відповідальність за крах двосторонніх відносин з 2014 року була покладена на Україну, а зусилля українського уряду щодо захисту країни були представлені як ірраціональні антиросійські дії, вчинені в інтересах «шаленої націоналістичної» меншини.
Адже повна відмова визнати катастрофічні наслідки російської агресії проти України повністю відповідає офіційній позиції Кремля. Набагато менш типовим і набагато більш тривожним було рішення Медведєва підкреслити єврейське походження президента України Володимира Зеленського.
В одному з антисемітських пасажів Медведєв заявив, що «нинішній президент цієї змученої країни – людина з певними етнічними коренями», а потім порівняв Зеленського з німецькими євреями, вимушеними співпрацювати з нацистським режимом. Подібна ганебна манера стала звичайною практикою антиукраїнських інформаційних атак Кремля протягом більшої частини останніх семи років, але рідко коли високопоставлені російські чиновники опускалися так низько.
Більшу частину другої половини своєї статті Медведєв присвятив презирливим випадам на адресу «слабкого і залежного» керівництва України. Прямо повторюючи твердження Путіна, зроблені в його липневому есе, Медведєв заявив, що Україна нині знаходиться під «прямим іноземним управлінням» «американських покровителів» і «заокеанських господарів», а потім дійшов висновку: «Нам немає сенсу мати справу з васалами».
За словами Медведєва, замість того, щоб взаємодіяти з нинішнім українським урядом, для Росії було б набагато краще почекати, поки до влади в Україні прийдуть «розсудливі лідери». «Росія вміє чекати. Ми терплячі люди».
Відверта уїдливість висловлювань Медведєва привернула до нього пильну увагу, але чи дійсно його груба тирада заслуговує на серйозне ставлення? Зрештою, сам Медведєв не займав вищий державний пост з того часу, як пішов у відставку з поста прем’єр-міністра в січні 2020 року. З того часу він був вигнаний з перших рядів російської політики в відносну глушину своєї нинішній посаді заступника голови Ради безпеки.
Хоча нинішній політичний статус Медведєва доволі другорозрядний, його попереднє перебування та унікальний статус колишнього президента Росії означають, що його позиція по Україні має напівофіційну вагу і не може так просто бути проігнорованою. Підкреслюючи це, нинішні офіційні особи Кремля схвально відзначили, що стаття Медведєва «йде в унісон» з думкою Росії щодо нинішнього українського уряду.
Що стоїть за цим недавнім шквалом антиукраїнських статей провідних російських політиків? Зміст есе Путіна і Медведєва наводить на думку, що одним з ключових мотивуючих чинників є бажання уникнути відповідальності за історичний крах російського впливу в Україні.
Неоголошена війна, розпочата Путіним у 2014 році, забрала понад 14 000 життів і залишила мільйони українців вимушеними переселенцями. Це призвело до безпрецедентного розриву між двома країнами, який проявився у всьому – від торгових зв’язків і ЗМІ до культури та релігії. У всіх цих сферах Росія зазнає поразки.
Замість того щоб визнати саморуйнівний характер війни, Путін і Медведєв продовжують заперечувати її, вважаючи за краще звинувачувати у втручанні іноземців та українських екстремістів. Оскільки багатовікове панування Росії над Україною, схоже, добігає кінця, вони, зі зрозумілих причин, відчайдушно намагаються звинуватити кого завгодно, але тільки не себе, в наростаючому фіаско.
Можливо, в обох авторів були й більш зловісні наміри. Стаття Путіна була безапеляційною щодо захисту російських імперських претензій на Україну і була багатьма витлумачена як фактичне оголошення війни проти української державності. Медведєв виявився багато в чому ще більш категоричним, осуджуючи України за нібито вороже ставлення до Росії й відкидаючи саму ідею переговорів з нинішнім керівництвом України як безглузду і шкідливу.
Цікаво, що не було сказано жодного слова про можливість компромісу, про необхідність визнання світом. Навпаки, Росія явно вважає, що час і історія на її боці, і готова вести довгу війну ще багато років, щоб змусити Україну повернутися в орбіту Кремля.
Стаття Медведєва, що з’явилася так скоро після трактату Путіна про Україну, є тривожним сигналом для всіх, хто все ще сподівається на врегулювання конфлікту в Україні шляхом переговорів. Міжнародне співтовариство має визнати, що російські лідери не мають наміру мирно співіснувати з суверенною і незалежною Україною. Замість цього вони розглядають втрату України як екзистенціальну загрозу для самої Росії й готові піти на все, щоб запобігти тому, що вони вважають потенційною геополітичною катастрофою нарівні з розпадом Радянського Союзу.
Не слід недооцінювати масштаби цієї російської одержимості України. Вона вже призвела світ в нову холодну війну. Якщо терміново не буде вжито відповідних заходів стримування, це може привести до того, що в серці Європи вибухне світова війна із застосуванням звичайних озброєнь.