Після трирічної паузи контакти на вищому рівні між лідерами ключових держав, відповідальних за долю врегулювання конфлікту на Донбасі, нарешті, поновилися.
Для Володимира Зеленського саміт став першим в статусі президента України, як і для його французького колеги Еммануеля Макрона. Тоді як президент Росії Володимир Путін і канцлер Німеччини Ангела Меркель мають величезний досвід проведення подібних зустрічей.
Проривних рішень по Донбасу, на жаль, не сталося. Проте сторонам вдалося домовитися з двох ключових позицій – обмін полоненими і припинення вогню на Донбасі до кінця року. На прес-конференції керівники країн «нормандської четвірки» озвучили базові пункти затвердженого ними комюніке .
Зокрема, обмін полоненими заплановано провести до кінця 2019 року. До полонених повинні отримати доступ співробітники Червоного Хреста – «повний і безумовний». При цьому Зеленський неодноразово згадував про формат обміну «всіх на всіх», тоді як Путін твердив про «всіх встановлених на всіх встановлених». У комюніке є обидва формулювання. Пізніше Зеленський уточнив, що мова йде про повернення в Україну 72 осіб з ОРДЛО. Повне припинення вогню на Донбасі має бути встановлено до кінця 2019 року. Також домовилися про взаємне відведення військ ще в трьох точках до кінця березня 2020 року. Де саме – визначить Генштаб. За словами Зеленського, це будуть «гуманітарні точки», а не стратегічні позиції. Путін наполягав на тому, щоб Україна відвела війська вздовж всієї лінії розмежування, однак український президент на це не погодився.
У комюніке наголошується, що «нормандська четвірка» прихильна «повної імплементації» Мінських домовленостей 2015 року. Однак на підсумковій прес-конференції Меркель висловила надію, що мінський формат «вдасться пожвавити і він буде гнучким».
Певне занепокоєння викликає той факт, що так звана «формула Штайнмайера» буде включена в українське законодавство «згідно з версією, узгодженою «нормандською четвіркою» і тристоронньою контактною групою». Що стосується нинішнього закону про особливий статус Донбасу, то його термін дії буде продовжено ще на рік.
Крім цього, місія ОБСЄ повинна отримати доступ до всієї території України і працювати в режимі 24/7, а не тільки 12 годин на добу. Наступна зустріч «нормандської четвірки» планується за чотири місяці, навесні 2020 року. До цього сторони повинні знайти варіанти втілення в життя «політичних умов і умов безпеки», щоб на території окупованих Донецької і Луганської областей можна було провести місцеві вибори.
«Економічні новини» поцікавилися у експертів, як вони оцінюють підсумки зустрічі лідерів країн «нормандської четвірки» в Парижі.
Зустріч лідерів «нормандської четвірки» показала, що російсько-українська війна ще надовго. Всі питання, які стосуються кореня проблеми фактично залишилися за дужками. Ми бачили в підсумковій прес-конференції українського і російського президентів ряд протиборчих позицій. Зокрема, є взаємовиключні позиції щодо контролю кордону, щодо характеру самого конфлікту і його природи, щодо сторін конфлікту і безліч інших питань, де цілком очевидно, що позиції вкрай полярні. Ті питання, про які вдалося домовитися, де знайшлися точки дотику, – це похідні від проблеми, які не мають для РФ серйозної геополітичної ваги, але є важливими для населення, яке потерпає від конфлікту, що триває і, відповідно, мають серйозну перевагу для України. Зокрема, припинення вогню, обмін полоненими і ряд інших питань, які швидше за носять інструментальний характер, ніж впливають на рішення причин конфлікту.
Абсолютно прогнозовано, що «нормандський формат» досить серйозно пробуксовує, оскільки передумови, які сформували можливість українсько-російської війни залишаються незмінними. Колективна система безпеки не здатна була відреагувати, захистити і притягнути до відповідальності порушника світового порядку – Володимира Путіна. Європа не готова на активні дії. Зокрема, по Криму. Путін на цьому акцентує увагу, і європейці сором’язливо відводять очі, оскільки розуміють, що, в разі підняття Україною питання Криму, Росія відразу ж позначить, що це їх територія, яку вони готові захищати і згадають про ядерну боєголовку. Очевидно, що європейські лідери не готові йти на відкриту третю світову війну заради повернення Україною Криму. Позитивно, що Зеленський про це все ж згадав під час брифінгу публічно, тим самим окресливши позицію України, але при цьому не давши можливість РФ саботувати саму зустріч.
Дуже багато крилося в деталях. Важливе прозвучало з вуст пані Меркель під час заяви щодо «формули Штайнмайера», що має відбуватися «узгодження між Україною і Росією», де вона фактично позначила чітке розуміння двох ключових суб’єктів конфлікту. Таким чином, вона ненав’язливо відкинула російську тезу щодо внутрішньої природи конфлікту на Донбасі, про що пан Путін кілька разів у своєму виступі згадував. Значить, ця теза не знайшла свого відгуку під час переговорів за закритими дверима.
Очевидно, що не вдалося домовитися щодо газу в тих рамках, на яких наполягала РФ. Але також Україні не вдалося досягти свого варіанту. Тому Зеленський позначив, що десь «посередині в термінах зійдемося».
З одного боку, Зеленський позначив «червоні лінії», які Україна не готова переходити, з іншого – вдалося домовитися про нехай і хитких, але інструментальних моментах, які важливі з точки зору гуманітарної ситуації в регіоні. В принципі, не було ніде допущено серйозних значущих поступок перед РФ, яких боїться частина активного українського населення. На мою думку, без серйозної зміни ситуації очікувати, що російсько-українська війна скоро завершитися, абсолютно не варто.
Домовилися домовлятися. І це вже добре. Як на мене, президент Зеленський виконав навіть програму максимум, яку він міг планувати. Абсолютно позитивно оцінюю зустріч «нормандської четвірки» як для України в цілому, так і для президента, зокрема. Після того як приймуть рішення про обмін полоненими, узгодять дату та перелік осіб, тоді можна буде говорити про розведення військ по всій лінії розмежування. Зараз сторони домовилися, що ще в трьох великих пунктах будуть розводити озброєння. Цілком можливо, що в результаті цього на більшій частині лінії зіткнення будуть розведені війська, а це дуже хороший крок до настання реального миру. Зрозуміло, «Мінські угоди» здатні принести перемир’я, але повноцінного миру ми зможемо досягти лише в рамках Будапештського меморандуму, коли Україна звернеться з офіційною нотою про проведення таких переговорів. Але робити це необхідно поетапно. 9 грудня був зроблений дуже важливий крок у цьому напрямку і дуже добре, що, через три роки після останньої зустрічі на рівні глав держав, переговори в даному форматі відбулися. Вважаю, що на найближчому засіданні парламенту ухвалять рішення про продовження дії закону про особливий статус Донбасу, про особливий порядок самоврядування в Донецькій і Луганській областях. А далі будемо рухатися по «Мінським угодами». Крім того, є просування переговорів щодо газу, що теж для України позитивний момент.
Добре, що зустріч відбулася. Є певні просування вперед. Рішення ряду конкретних питань, зокрема гуманітарного характеру щодо обміну полоненими. Але у мене немає очікувань з приводу повномасштабного припинення вогню. Тут ситуація може повторитися. І це стане критерієм подальшої готовності Росії до реалізації «Мінських угод». Головна проблема, яка, на мою думку, стала очевидною для Зеленського – це неготовність Путіна йти на серйозний компроміс. Але для українського президента саміт став успішним.
По-перше, тому що він відбувся, чого Зеленський домагався півроку. По-друге, він зумів досягти ряду локальних результатів і взагалі зумів пройти таке серйозне переговорне випробування, як кажуть антропологи, «обряд ініціації». Тобто, здав успішно іспит на парламентера і державного діяча. Він був дуже складним. І те, що не вдалося допустити серйозних проколів і помилок вже успіх для Зеленського. Це видно по реакції навіть критиків Зеленського. Ще один важливий результат для Зеленського – це те, що йому в значній мірі вдалося нав’язати свій порядок на подальші переговори. Я маю на увазі, перш за все, питання контролю кордону. Для Путіна це стало неприємним сюрпризом, він не очікував такого Зеленського. Останній виявився не таким слабким, не таким податливим як здавалося. По закінченню переговорів було видно, що Путін був не в найкращому настрої. Зеленський все ж таки не став таким зручним об’єктом для гри Путіна. Йому не вдалося зламати українського президента і нав’язати якийсь свій варіант сценарію цих переговорів. Думаю, що це теж можна вважати суто психологічним результатом цих переговорів.
Що стосується миру на Донбасі, то давайте будемо реалістами. Очікувати на повномасштабне врегулювання цього конфлікту поки, на жаль, немає ніяких підстав. Показовим в найближчі чотири місяці буде виконання якоїсь домовленості про припинення вогню. Зрозуміло, що повного припинення вогню не буде. Але якщо його масштаби будуть більш серйозними, ніж раніше, коли перемир’я дотримувалося всього лише кілька днів і потім знову поверталися до звичного обміну вогнем, тільки тоді можна буде говорити про реальне перемир’я. Подивимося, як буде зараз. Якщо ситуація принципово не зміниться, значить Росія не готова до серйозних домовленостей. Тому в військово-політичному сенсі ситуація не зміниться і може доведеться міняти тактику переговорів та їх порядок. Наприклад, повертатися до ідеї миротворців, контролю над демілітаризованою зоною і т.д. Але я очікую повільного, тягучого просування вперед. Ніякого швидкого миру не буде.