Політика

Передчуття світової війни. Іран в Сирії – війна з усіма і підтримка Асада до останньої краплі крові

Ситуація в світі продовжує загострюватися. Між великими гравцями триває боротьба за сфери впливу. Найяскравішим підтвердженням стала інформація про те, що після Сирії Москва перекидає військову техніку і військові контингенти до Лівії, що загрожує новим глобальним загостренням з непередбачуваними наслідками. На Заході вже б'ють на сполох: мовляв, Путін хоче взяти під контроль потік мігрантів, що йде через Лівію, щоб диктувати свої умови Європі. Можливо. Але це лише одна з причин, і далеко не головна.

У той же час конфлікт в Сирії не вщухає. Продовжуючи розпочату раніше тему війни в Сирії та участі в ній зовнішніх гравців, звернемо увагу на одного з самих колоритних учасників сирійського конфлікту, яким є Іран. І справа не стільки в теократичних особливостях «головної шиїтської держави світу». Особливість в тому, що Іран в Сирії протистоїть практично всім учасникам конфлікту, крім правлячого режиму Асада, який Тегеран, схоже, буде захищати до кінця, значно перевершуючи в цьому сенсі навіть Москву. На полях сирійської війни Іран явно або незримо протистоїть всім – Америці, Ізраїлю, сунітському ісламу і персонально Саудівській Аравії з Катаром. Більш того, навіть нинішні союзники Ірану – Росія і Туреччина – є соратниками лише тимчасовими і тактичними, оскільки об’єктивно інтереси Тегерана по дуже багатьох позиціях радикально розходяться з інтересами Москви і Анкари.

І це дуже небезпечно з точки зору провокування серйозного регіонального конфлікту, що загрожує переростанням у конфлікт глобальний.


Даєш «іранський світ» від Персії до Фінікії!

Підтримка Іраном Сирії, а конкретно, режиму Асадів – спочатку Хафеза, а тепер Башара – має давню історію. Повторимо, в цьому сенсі Іран може цілком змагатися з Москвою. Парадокс полягає в тому, що свого часу Радянський Союз підтримував, як вважали в Москві, ідеологічно близький сирійський режим на чолі з партією БААС, тобто партією якогось «арабського соціалістичного відродження», хоча спочатку цей режим мав мало спільного з соціалізмом. Після розвалу Союзу Сирія з розташованими в ній військовими об’єктами цікавить Кремль виключно як інструмент глобального і регіонального військово-політичного впливу.

Іран, як відомо, є теократичною державою, в цій країні будь-яка ідеологія і соціальна практика, крім шиїтської версії ісламу, вважається крамолою і жорстко переслідується, включаючи соціалізм.

У той же час Іран абсолютно щиро підтримує сирійський режим лише тому, що при владі в цій країні знаходяться персонажі, які оголосили себе вірними так званій алавітській гілці ісламу, нібито близької до шиїзму. Насправді, алавізм є еклектичним культом, який крім Корану визнає Євангеліє і містить елементи доісламских східних вірувань. За такі «вольності» в самому Ірані можуть якщо не камінням побити, то жорстоко переслідувати. Алавізм взагалі важко назвати ісламом, а з шиїзмом його поріднює вшанування Алі, зятя і двоюрідного брата пророка Мухаммеда, що вважається останнім праведним халіфом. Але занурюватись в теологічні подробиці не будемо, оскільки Тегеран переслідує не стільки релігійну, скільки міжнародно-політичну мету.

Приблизно так, як Москва намагається вибудувати конструкцію під назвою «русскій мір», Іран прагне створити «шиїтський світ». Тому в Тегерані готові визнати шиїтами будь-кого, хто готовий себе до таких зарахувати, в тому числі, виключно в політичних і економічних цілях. Проміжною метою побудови «шиїтського світу» є збереження і утримання впливу Тегерана по осі від Ірану через Ірак (де близько третини складають шиїти) і Сирію з її правлячою алавітською меншістю (10-12% населення) аж до Лівану, південна частина якого контролюється шиїтською військово-політичною організацією «Хезболла”, визнаною в ряді країн терористичною. До речі, в Росії вона такою не вважається. Підкреслимо, що створення і утримання такої «шиїтської осі» має не стільки релігійні причини, скільки суто геополітичні.

Сирія відповідає Ірану взаємністю. Під час ірано-іракської війни, в якій режим іракського диктатора Саддама Хусейна застосовував хімічну зброю, Сирія була єдиною арабською країною, яка виступила на боці Тегерана. Є версія, що це вберегло Іран він тотальної війни з усіма сунітськими державами.

Саме тому Іран вкладає в сирійську кампанію величезні кошти і ресурси, навіть у порівнянні з Росією. Маючи сумний досвід Афганістану, Москва прагне не заходити в конфлікт дуже глибоко, діє тільки високотехнологічними морськими, авіаційними і ракетними частинами.

Навпаки, Іран і керована з Тегерану ліванська «Хезболла» надають основну наземну підтримку армії Асада. Причому з боку Ірану крім суто армійських підрозділів діють елітні частини з «Корпусу вартових ісламської революції». Поряд з Москвою Тегеран неодноразово заявляв, що його війська перебувають в Сирії законно, на запрошення уряду Асада, який Іран вважає легітимним.

Армійський підрозділ Ирану

Що стосується фінансових витрат, то у Ірану вони також набагато більше, ніж у Росії. З початку кампанії в Сирії восени 2015 року до березня 2018 року, тобто за два з половиною роки, витрати Москви оцінювалися в 3-4,3 млрд доларів. Витрати ж Ірану, за даними західних ЗМІ, оцінюються в 6 млрд доларів щорічно. Подейкують навіть про 15-20 млрд доларів на рік, хоча такі цифри здаються сумнівними.

З ким і навіщо Іран воює в Сирії

Що ж привело Іран в Сирію? Тут у наявності конфлікти відразу по декількох напрямках.

Перш за все, це протистояння Ірану з Ізраїлем. У відношенні один до одного ці держави та їхні лідери в словах не церемоняться, часто переходячи на прямі загрози і називаючи один одного породженням пекла, обителлю зла і таке інше. Ізраїль неодноразово обіцяв розбомбити іранські об’єкти. До того ж єврейська держава, нібито, має ядерні заряди, принаймні, не спростовує інформацію про їхню наявність. Зупиняє тільки велика відстань до Ірану, малий радіус дії ізраїльських F-15/16, відсутність авіаційних і / або ракетних засобів доставки боєзарядів дальнього радіусу. Нарешті, зупиняє страх непередбачуваних наслідків, яку відчувають і в Ірані, хоча там, нібито, є ядерні боєзаряди і ракети, здатні долетіти до Ізраїлю. У разі конфлікту на стороні Ізраїлю можуть виступити Сполучені Штати Америки і, можливо, навіть Саудівська Аравія з Катаром, незважаючи на одвічну арабо-ізраїльську конфронтацію.

«Вартові ісламскої революції»

Сирійський режим, що майже 70 років перебуває в стані війни з Ізраїлем, в Тегерані розглядають як такий собі заряджений і спрямований в бік ізраїльського держави пістолет. Сирія не боїться вплутуватися у війну з Ізраїлем, неодноразово це робила, хоча і зазнавала поразки. Крім того, дружній сирійський режим дозволяє Ірану постачати зброєю та іншими ресурсами ліванську «Хезболлу», яка влаштовує безперервні теракти проти Ізраїлю і навіть розпочала в 2006 році війну, теж, втім, провальну і принесла величезний збиток всьому Лівану, а не тільки південній частині, контрольованої «Хезболлою».

Сирія є також полем протистояння Ірану з Америкою. Це давній конфлікт, що має своє коріння в Ісламській революції в Ірані в 1979 році. Вона проходила під антиамериканськими гаслами і супроводжувалася захопленням американського посольства. В результаті, в Ірані був встановлений нинішній теократичний режим. Проамериканський шах Ірану Реза Пехлеві був скинутий і вигнаний з країни. До речі, маючи проамериканські настрої, Пехлеві примудрявся зберігати хороші відносини і з СРСР. З того часу Америка і Іран вважають один одного породженнями пекла. Штати звинувачують Тегеран в організації та фінансуванні тероризму, Іран розгорнув ракетну і ядерну програми. США ініціювали систему міжнародних економічних санкцій – Іран змушений був піти на скорочення ядерної програми, отримавши натомість можливість економічного співробітництва з Заходом, насамперед, з Європою, щоб в обмін на нафту отримати інвестиції та технології. Однак Трамп вийшов з великого договору з Іраном, і чим це закінчиться для регіону і світу, поки можна тільки гадати.

Очолюючи антисирійську західну коаліцію, США завдають повітряні удари по позиціях військ Асада, де, повторимо, знаходяться іранські підрозділи. Офіційні російські підрозділи американці намагаються своїми ударами не зачепити (різні «приватні армії Вагнера” не рахуються). Щоб не потрапити по російським підрозділам, Пентагон навіть повідомляє про місце і час бомбардувань по різних каналах, за чутками, один раз це нібито зробив президент Франції Макрон при особистій зустрічі з Путіним. З іранцями ж американці не церемоняться. Можна сказати, що між Америкою та Іраном в Сирії фактично йде війна. Крім того, Сирія є сильною картою Тегерана в грі з Америкою і Заходом взагалі.

Ще одну війну в Сирії Іран веде проти сунітського світу, перш за все, проти сунітських країн Затоки, головним чином проти Саудівської Аравії і Катару, які озброєннями, матеріальними і людськими ресурсами, фінансами підтримують антиасадівську опозицію. Вважається, що підтримують вони виключно помірну опозицію, перш за все Вільну сирійську армію (ВСА). Причому ВСА підтримують також Туреччина і Штати. Але в ЗМІ неодноразово з’являлися дані про те, що підготовлений для ВСА особовий склад і озброєння дуже часто виявлялися в рядах Ісламської держави або руху Ан-Нусра, що вважається місцевою філією Аль-Каїди.

Війна Ірану з сунітами і сунітськими державами має не тільки релігійно-ідеологічні причини. Повторимо, що Іран кровно зацікавлений в збереженні дружнього і контрольованого режиму Асада, що забезпечить транзит через Сирію до ліванської «Хезболли», а також вплив Тегерана на Близькому Сході.

Ліванська “Хезболла”

Крім того, в Ірані виношують плани з прокладання трубопроводів через Сирію і Туреччину для поставок енергоносіїв до Європи. Тут інтереси Тегерана входять в різке протиріччя з прагненням сунітських монархій, наприклад Катару, також прокласти трубу в Європу через Сирію і Туреччину. Таким чином, у наявності суто економічні суперечності регіональних держав, які також підштовхують до збройного протистояння якщо не безпосередньо, що руками найманих армій.

Коли друзі небезпечніші за ворогів

З союзниками Ірану, тобто з Росією і Туреччиною, все теж дуже непросто.

Власне, Туреччина взагалі не є в Сирії союзником Росії і Ірану. Формально вона виступає учасником так званого астанінського (від столиці Казахстану – Астани) процесу по врегулюванню сирійського конфлікту під егідою Росії. Туреччина приєдналася до нього по ряду причин, в тому числі з-за поглиблюються протиріч із Заходом, хоча і є членом НАТО, а також через поглиблення співпраці з Москвою в енергетичній сфері. Йдеться про спорудження газопроводу «Турецький потік», а також атомної станції «Аккую», що споруджується на півдні Туреччини в провінції Мерсін за російським проектом з реакторами ВВЕР-1200 в кредит на вигідних умовах.

Головний інтерес Туреччини – не допустити автономізації і створення державності в Сирійській Курдистані (Рожаве). У цьому Туреччина суперечить Москві, яка виступає за курдську автономію в Сирії на основі нової конституції. Анкара побоюється, що Рожава може стати базою для курдського тероризму і сепаратизму в самій Туреччині. При цьому Туреччина спокійно ставиться до автономії, фактичного суверенітету Іракського Курдистану, добре заробляючи на перепродажу видобувається там нафти. Крім того, Анкара домагається домінування на Близькому Сході і тому втручається в сирійський конфлікт, щоб стати повноцінним гравцем, під приводом захисту тюркомовного населення прикордонних регіонів – туркоманов.

Але якщо з Москвою у Туреччині є просто протиріччя, то з Іраном справа доходить мало не до війни. На відміну від Росії, Іран різко засудив вторгнення турецької армії в анклав Афрін. А в регіоні Ідліб проіранськи і протурецьких формування вже вступають в прямі бойові зіткнення. Ердоган довгий час взагалі виступав за якнайшвидше відлучення від влади Асада, але зараз це питання зняв з порядку денного, очевидно, під впливом Москви.

З Росією Іран підтримує по Сирії вельми тісні союзницькі відносини. У той же час відносини ці є складними і неоднозначними. Якщо Росія, повторимо, виступає за автономію курдів в післявоєнній Сирії, то Тегеран наполягає на виключно унітарний устрій сирійського держави, оскільки Іран має свою численну курдську громаду. Росія має намір до врегулювання в Сирії залучити Ізраїль, але Іран різко проти і планує залишити в Сирії свої війська, проти чого категорично заперечує Ізраїль.

Найважливіше протиріччя Ірану і Росії – в сфері енергетики. Іран має намір прокласти через Сирію трубопроводи для постачання енергоносіїв в Європу. Москва буде робити все, щоб у неї в Європі не з’явився ще один конкурент в поставках вуглеводнів.

Такі коротко інтереси і мотиви участі Ірану в сирійському конфлікті. Як буде далі розвиватися ситуація, сказати важко, але очевидно, що Іран в Сирії – це надовго.

Президент и духовний лідер Ірану Хасан Рухані и “Корпус вартових ісламської революції”

Останні новини

Останні новини з Сирії, що стосуються участі в конфлікті Ірану, викликають складні почуття і вимагають додаткового осмислення.

За повідомленням арабських джерел, в районі сирійського міста Дейр-ез-Зор відбувається заміна іранських формувань на підрозділи російських військ. Причому мова йде не про приватні військові компанії, а про федеральні війська, оскільки крім особового складу розгортаються зенітно-ракетні комплекси С-300 і інша техніка.

Подібна інформація Москвою не підтверджується. Згідно з офіційною версією, в Сирії перебувають лише авіація і військова поліція, але ніяких російських сухопутних військ немає.

На цей рахунок є різні версії.

Згідно з однією з них, Москва це робить нібито на наполегливе прохання західних партнерів, перш за все США, щоб контролювати коридор, по якому Іран постачає ліванську «Хезболлу». Якщо ця інформація відповідає дійсності, то Москва бере на себе надмірну відповідальність, оскільки Іран, безсумнівно, продовжить поставки через Сирію в Ліван.

Втім, в західних ЗМІ висловлювалася ще одна версія. Російське командування нібито неодноразово висловлювало незадоволення тим, що на землі доводиться взаємодіяти з погано організованими формуваннями іранців або ліванської «Хезболли». Цілком можливо, зазначена заміна іранців на російських кадрових військових була проведена для того, щоб забезпечити надійне наземне прикриття аеродрому і комплексів протиповітряної оборони, що знаходяться в цьому регіоні.

Якщо інформація про рокіровку відповідає дійсності, то при будь-якому варіанті Москва все глибше втягується в кривавий сирійський конфлікт. З непердбачуваними наслідками не тільки для Сирії та Близького Сходу, а для всього світу.

Александр Карпец