Перший заступник голови Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні Александр Хуг розповів «і» про особливості роботи місії на сході нашої країни.
Чи є тиск на спостерігачів ОБСЄ: як з боку представників непідконтрольних територій, так і з українського?
Обидві сторони тиснуть на нашу роботу. Обидві сторони читають наші звіти та критикують їх. І ми не заперечуємо. Було б трагічніше, якби сторони ігнорували їх зовсім.
СММ ОБСЄ робить свій внесок у нормалізацію ситуації в Донецькій та Луганській областях, обговорюючи її з усіма залученими сторонами на основі наших звітів. Але факти в наших звітах не комфортні для тих, хто є відповідальним за виконання Мінських домовленостей.
Ми повідомляємо, наприклад, про танки, розташовані з порушенням відповідних ліній, або про безперервні бойові дії в певному населеному пункті, або ж про жертви серед мирного населення. Неприємно читати про це. Тому ті, хто відчувають, що наші звіти їх викривають, критикують їх.
З іншого боку, ми також бачили, як сторони чинили дії, щоб усунути ті факти, про які ми повідомляли. Наприклад, вони прибрали озброєння, розташоване з порушенням ліній. Це і є сила нашої неозброєної цивільної участі.
А чому публічні заяви західних представників зводяться переважно до засудження дій непідконтрольних українському уряду сил і ніколи не засуджують дії урядових сил?
Усі, хто читає наші звіти, можуть трактувати їх і робити власні висновки. І вибіркове читання наших звітів – це хронічна «хвороба» обох сторін (я маю на увазі зараз схід і захід). Однак у цьому є свої позитивні моменти: навіть якщо одна сторона вибірково читає звіти СММ ОБСЄ, то інша має їхню повну версію, і вона може доповнити таке вибіркове читання частинами, яких бракує.
На ранній стадії роботи в Україні ми ухвалили рішення надавати наші звіти широкому загалу. Цей підхід є унікальним для міжнародної організації. І знову, замість того, щоб намагатися дізнатися, чи зробила щось інша сторона, СММ ОБСЄ запрошує представників сторін подумати про те, що було ними узгоджено, і реалізовувати ці домовленості.
Ви неодноразово говорили, що не тільки сторони конфлікту, а й ЗМІ теж по-своєму трактують звіти СММ ОБСЄ. Коли читаєш західну пресу, з описів війни на Донбасі виникає враження, що після падіння Дебальцевого в лютому 2015 р. нічого особливого не відбувається: є конфлікт низької інтенсивності, що може тривати нескінченно. Наскільки є виправданою така думка? В ОБСЄ таке саме бачення ситуації?
Я не робитиму припущення щодо заяв, зроблених іншими особами. Скажу лише одне – факти мають значення. Регулярно наша Місія фіксує сотні, а деколи й тисячі порушень по обидва боки від лінії зіткнення. Зокрема, ми бачимо озброєння, що розміщено з порушенням досягнутих домовленостей. З початку цього року СММ ОБСЄ підтвердила щонайменше 367 жертв серед цивільного населення. І це незаперечні факти, які щодня публікуються на сайті ОБСЄ (українською, російською та англійською мовами). І будь-яке порушення, будь-кий потерпілий або людина мають значення – це не є нормально.
Яка ж ситуація є «нормальною», по-вашому?
Коли зброя «мовчить». І коли люди можуть повернутися до свого нормального життя. Роль нашої Місії, а також її внесок полягає в тому, щоб повідомляти факти широкому загалу, як на заході, так і на сході.
І все-таки, чи можу я припустити, що Ви не згодні з позицією західних ЗМІ щодо конфлікту на Донбасі?
Ще раз повторю, що не коментуватиму заяви, зроблені іншими. Я дотримуюся фактів. І якби всі дотримувалися фактів, ми б уже були на один крок ближче до вирішення ситуації.
Тобто Ви не дотримуєтеся думки, що на Донбасі конфлікт низької інтенсивності і буде нескінченним?
Не мені визначати, скільки порушень режиму припинення вогню відповідають низькому рівню інтенсивності. Однак будь-який здійснений постріл не є нормою.
Також хочу сказати, що елементи для ще більшого насильства є на місцях. Я маю на увазі важке озброєння (навіть якщо його не використовують). Не вдаватимуся до філософствування, однак зауважу, що Антон Чехов колись сказав: «Якщо на початку п’єси на стіні висить рушниця, то до кінця п’єси вона має вистрілити». Тобто доти, доки зброя перебуватиме там, є прихована небезпека, що одного разу вона вистрілить. Усі мають розуміти, що конфлікт на Донбасі ще не завершився і можливе ще більше насильство.
У своїх заявах Ви акцентували, що з початку цього року СММ зафіксувала майже 3000 одиниць важкої техніки в заборонених місцях. Але не вказали на їхній розподіл між сторонами конфлікту…
Не буває такого, що одна сторона просто чекає, поки інша розгортає танки та міномети. Здебільшого сила та техніка (по обидва боки) приблизно в однаковій кількості. Якби це було не так, ми спостерігали б зміну лінії зіткнення. А в цьому разі вона статична, бо з обох боків розміщується майже однакова кількість сил і техніки. До того ж сторони, як і раніше, відмовляються надати нам повний доступ для повної оцінки їхньої присутності.
У своїх інтерв’ю Ви говорите, що СММ ОБСЄ намагається спілкуватися з усіма учасниками конфлікту, якщо вони йдуть на контакт. А чи виникають у Вашій місії проблеми в спілкуванні з представниками РФ?
Ні. Є постійне представництво Росії при ОБСЄ у Відні, представники російської сторони в Тристоронній контактній групі, а також російський генерал та 75 офіцерів Російської Федерації, які працюють у Спільному центрі контролю та координації. І з усіма цими представниками Російської Федерації в нашої Місії немає проблем у спілкуванні.
Як часто у Вас виходить спілкуватися з лідерами непідконтрольних територій?
Я був би радий спілкуватися з ними щоразу, коли перебуваю з візитом на Донбасі. Я буваю там як мінімум тиждень щомісяця. Наприклад, на початку серпня я спілкувався особисто з Денисом Пушиліним (главою “ДНР”). І ми закликаємо всіх до спілкування з нашою командою, яка цілодобово перебуває на Донбасі.
А представники непідконтрольних територій, якщо пропозиція зустрітися виходить від СММ ОБСЄ, ідуть на контакт?
Іноді вони відповідають швидко. Часом наші графіки не збігаються. Тоді ми можемо спілкуватися в телефонному режимі. Але ми доступні цілодобово й постійно запрошуємо всіх, зокрема й тих, хто фактично контролює деякі райони Донецької та Луганської областей, до конструктивного діалогу.
Який урок Ви винесли з останньої ескалації на Донбасі?
Головний урок, який можна винести після кожної ескалації, полягає в тому, що поки сторони не відведуть важке озброєння та не здійснять розведення сил і засобів, насильство може спалахнути будь-якої миті. Щодня ми спостерігаємо та повідомляємо про те, що такі чинники ризику, як близьке розташування сил і формувань, а також наявність важкого озброєння, залишаються, по суті, невирішеними.
На сьогодні ситуація на місцях залишається непередбачуваною та нестабільною. І це незважаючи на те, що кількість порушень режиму припинення вогню знизилася після нещодавньої заяви спеціального представника чинного голови ОБСЄ в Україні та в Тристоронній контактній групі щодо прихильності безстроковому припиненню вогню, з огляду на початок навчального року. Важке озброєння досі там, ми бачимо його щодня, ми чуємо його щодня, і позиції розташовані дуже близько одна від одної. Тому ризик поновлення насильства явно є, і його не можна виключати.
Що потрібно зробити сторонам, щоб досягти сталого режиму припинення вогню?
Відповідно до домовленостей, прибрати важке озброєння за межі узгоджених ліній відведення, зупинити просування вперед і збільшити відстань між ними. Це сприятиме встановленню стабільності.
Ви неодноразово наголошували, що СММ стикається з обмеженнями діяльності, зокрема, з лімітом свободи пересування. Тоді який сенс у половинчастому моніторингу? Адже якщо немає достатньо інформації, у хід ідуть домисли та гіпотези, які ще більше заплутають реальну ситуацію…
Насамперед відмова в доступі – не наше рішення, а позиція сторін, які не дають змоги СММ робити свою роботу. До того ж ми не використовуємо домисли в наших звітах і ніколи не спекулюємо на тему «хто відкрив вогонь». Наше завдання – здійснювати моніторинг і повідомляти про ситуацію з безпекою. Зі свого боку, ми очікуємо, що сторони вживатимуть заходів з реагування на факти, які ми викладаємо у своїх звітах.
А якби наші спостерігачі там не працювали – не було б жодної інформації про те, що відбувається в цьому районі. Тобто ми не знали б, що відбувається на підконтрольній та непідконтрольній уряду території. Як наслідок, цей «айсберг» опинився б повністю під водою, і встановився б інформаційний морок. У перемовників і посередників не було б об’єктивних орієнтирів, на які вони могли б посилатися. Постраждале цивільне населення не змогло б висловитися.
Більш того, наші функції полягають не тільки в наданні звітів: присутність СММ на місцях має ефект стримування. Також СММ активно сприяє процесу нормалізації ситуації, сприяючи ремонтним роботам на важливих об’єктах інфраструктури.
Ваше ставлення до можливої появи на Донбасі збройної поліцейської місії ОБСЄ? Чи можна її створити завдяки розширенню повноважень чинної Місії?
Будь-яке рішення щодо збройної поліцейської місії мають ухвалити колективно 57 держав – учасниць ОБСЄ у Відні. Згідно з нашим мандатом, який продовжено 16 березня 2017 р., ми є цивільною, неозброєною, моніторинговою місією. І наразі пропозицій щодо внесення змін немає.