Голосно, зі скандалом і міжнародними санкціями анексувавши Крим, від якого Москві одні збитки і ніяких доходів, Кремль намагається по-тихому продати іншим державам наявні у неї землі, яких в Росії настільки в надлишку, що там явно не знають, що з ними робити. І це при тому, що головним гаслом російської влади завжди було: «своєї землі не віддамо, але чужу завжди прихопити готові!».
Згідно з повідомленнями у ЗМІ, Москва мала намір продати Японії кілька островів Курильської гряди, які примикають до північного японського острова Хоккайдо. Ці два південно-курильські острови мають споконвіку «російські назви» Шикотан і Хабомаї. За інформацією, яка просочилася з-за лаштунків переговорів в ЗМІ, викликавши неабиякий скандал в самій Росії і сарказм в іншому світі, чи то продати, чи то передати острови Японії путінська влада мала намір з метою або отримання інвестицій, або прориву міжнародних економічних санкцій, які все більш підточують російську економіку і соціалку, не дивлячись на бравурні запевнення московської пропаганди, що економіка Росії розцвіла, незважаючи на санкції.
Однак розгорівся скандал. Японці, крім Хабомаї і Шикотану, нібито зажадали ще й два сусідніх, більш великих острови Південно-Курильської гряди – Кунашир та Ітуруп. Крім того, в ЗМІ була запущена інформація про те, що як тільки Японія отримає контроль над островами, вони будуть передані американцям під військові бази з метою встановлення там ракет. Скандал, повторимо, вийшов грандіозний, і вся ця гра, схоже, зірвалася. Між іншим, був практично повторений сценарій 1956 року, коли СРСР і Японія підписали мирну декларацію, в якій фігурували ті ж острова Хабомаї та Шикотан, але домагання японців на інші острови, а також військово-політичний союз Японії і США зірвали подальший розвиток подій.
Трохи географії з історичними паралелями
Хабомаї (по-японськи Хабомаї-Гунто – плоскі острови) являє собою невелчкий архіпелаг, до якого входять острови Полонського, Осколки, Зелений, Дьоміна, Юрій, Анучина, Танфільева і декількох дрібних загальною площею близько 100 квадратних кілометрів. На островах Хабомаї не ведеться ніякої господарської діяльності, і там ніхто не живе, крім прикордонників.
Площа острова Шикотан (на мові народу айнів, найдавнішого населення Японії, Камчатки, Курил і Примор’я, – велике населене місце) становить трохи більше 250 квадратних кілометрів. Населення острова в 2010 році – 2820 осіб. Цікаво, що Шикотан адміністративно відноситься до Сахалінської області, хоча Сахалін відділений від Шикотану сотнями кілометрів бурхливого Охотського моря.
Особливого значення острови не мають ні у військовому, ні в господарському апекті. Російський опозиціонер Ілля Пономарьов дотепно висловився в тому сенсі, що острови мають значення тільки з точки зору косяків риби.
Суперечка Росії та Японії за Курильські острови і Сахалін почавлася, як мінімум, з часів Катерини II. Курили, особливо їх південна частина, включно з Малою Курильською грядою з островами Шикотан і Хабомаї, кілька разів переходили з рук в руки під час дипломатичних переговорів та військових дій. Після поразки Росії в російсько-японській війні Курили і частина Сахаліну увійшли до складу Японії.
Крапку в цій історії поставила поразка у Другій світовій війні Японії, яка позбулася і Курил, і Сахаліну, але частину цих територій як і раніше вважає своїми. Територіальна суперечка між Росією (СРСР) і Японією призвела до того, що мирний договір між ними з 1945 року укладений так і не був, що, втім, не заважає цим країнам співпрацювати, коли це вигідно і можливо. Курили і Сахалін в 1946 році увійшли до складу СРСР, а японське населення звідти було депортовано.
У російських ЗМІ популярною є версія, що Японія в 1945 році нібито відмовилася від претензій на Сахалін і Курили, а оскільки ніхто інший претензій на них не заявив, то вони увійшли до складу Росії (СРСР) на правах якоїсь історичної традиції. Світова спільнота, нібито, з цим погодилася і суверенітет Росії над Курилами визнає. Втім, в Росії погоджуються, що володіють островами саме в силу історичних обставин, але не на основі міжнародних юридичних документів.
Тут має місце курйозна історична аналогія. Намагаючись віддати, неважливо на яких умовах, Японії частину Курил, Путін йде по шляху Хрущова, в чому сильно ризикує. Повторимо, що в 1956 році при Хрущові подібна спроба виявилася невдалою. Зате вдалим був інший акт роздачі земель: Китаю були віддані порти Порт-Артур (Люйшунь) і Далекий (Далянь) – російські анклави на Жовтому морі з часів Російської імперії, захоплені в кінці XIX століття в боротьбі з іншими країнами за колонії. Хрущову це пригадали, коли знімали з посади під час підкилимного перевороту в 1964 році, замінивши його на Брежнєва, який казенних земель не роздавав, а навпаки, всіляко їх захищав, наприклад, під час радянсько-китайського конфлікту в 1969 році на острові Даманський площею всього -то 0,75 кв. км на річці Уссурі в 230 кілометрах на південь від Хабаровська. Хрущова, щоправда, в табори не відправили, як це зробили б при Сталіні, помер він своєю смертю, але в ізоляції і в забутті. Брежнєв теж помер своєю смертю, але на вищому посту, і похований був з усіма почестями в 1982 році в Кремлівській стіні.
Словом, Путін сильно ризикує, ідучи шляхом Хрущова … Це до питання про історичні аналогії.
У чому, власне, справа
Інформація про те, що Москва має намір передати Японії контроль над кількома островами Південно-Курильської гряди в обмін на «щось вагоме», стала з’являтися в ЗМІ в кінці 2018 року. Спочатку в жовтні 2018 японський прем’єр Сіндзо Абе заявив, що Москва і Токіо мають намір вирішити територіальні суперечки і укласти, нарешті, мирний договір. Потім були особисті зустрічі Путіна під час саміту країн АСЕАН в Сінгапурі 14 листопада і саміту G20 1 грудня в аргентинському Буенос-Айресі. Але щось пішло не так, оскільки під час останньої зустрічі Путіна і Абе в Москві 22 січня 2019 року вони проговорили кілька годин, але підсумок переговорів невідомий. Секретар кабінету міністрів Японії Есіхіде Суга лише пояснив, що питання складне, і просто так його вирішити не можна.
Передбачається, що переговори продовжаться в лютому в Мюнхені на рівні міністерств закордонних справ, а потім 28-29 червня в Осаці на черговому саміті G20.
У ЗМІ можна почути думку, що, намагаючись задобрити Японію, Путін, таким чином, прагне прорвати блокаду економічних санкцій проти Москви. Подібні надії Кремля виглядають ілюзорно, оскільки Японія навряд чи наважиться піти проти політики США і Заходу у відношенні санкцій проти Росії. Досить згадати, що японський експорт в США досягає 16-17%, приблизно стільки ж становить експорт Країни Вранішнього Сонця в Євросоюз, тоді як на Росію припадає менше 1% експорту. За деякими оцінками, більше 40% японського капіталу так чи інакше зав’язані на США. Навряд чи японські компанії зважаться на інвестиції в Росію, ризикуючи потрапити під санкції Вашингтона.
Крім того, в зв’язку з переговорами про передачу Японії островів з’явилися чутки, що на цих островах можуть бути розміщені військові бази США, включно з ракетними пусковими установками. Американський генералітет поспішив запевнити, що таких планів у Пентагону немає, але їм не повірили. Подібні рішення приймають не генерали, а політичне керівництво. У російських ЗМІ почалася істерія навколо «здачі земель під установку американських ракет». Також в Росії протягом січня по відношенню до передачі Японії островів почався розворот настроїв з позитивного на негативний.
Більш того, все більшими є підозри, що чутки про розміщення американських ракет на островах, що пропонуються до передачі Японії, були запущені самою Москвою, щоб вийти із ситуації і відіграти назад. До того ж, навряд чи японці й американці, маючи такі плани, взялися б оголошувати їх заздалегідь, причому до того, як Японія отримала острови у свою власність.
Схід – справа тонка …
Отже, Москва хотіла приманкою у вигляді малозначущих і особливо не потрібних островів Малої Курильської гряди вирішити відразу кілька питань. Перш за все, змусити Японію юридично визнати нинішній суверенітет Росії над усіма Курилами і Сахаліном, який Японія визнавати не хоче. Мовляв, тільки в цьому випадку Москва зможе передати Японії острова Шикотан і Хабомаї. Плюс до цього, повторимо, Кремль мав на меті залучення інвестицій і технологій, а також ослаблення санкцій за рахунок Японії, яку в Москві порахували найслабшою ланкою в ланцюзі держав, які дотримуються санкційних обмежень.
Іншими словами, Москва намагалася використовувати Японію, відкупившись парою не особливо потрібних і важливих островів.
Але видається, що вийшло «з точністю до навпаки», і Японія використовує в своїх цілях Москву, ослаблену санкціями. Для Токіо важливо, що Кремль взагалі погодився винести на порядок денний питання про визнання Японією суверенітету Росії над Курилами і Сахаліном. Крім суто міжнародного це має і внутрішньополітичне значення для нинішнього кабінету правлячих ліберал-демократів і особисто прем’єра Сіндзо Абе, оскільки саме за його правління Москва пішла на поступки, погодившись обговорювати питання островів, про який раніше вона навіть чути не хотіла.
Однак Абе, так само як і будь-який інший нормальний японський політик, ніколи не піде на те, щоб юридично визнати суверенітет Росії над Курилами і Сахаліном навіть для того, щоб потім отримати деякі острови.
Більш того, жоден японський політик ніколи не погодиться на подачку у вигляді маленьких островів Шікітана і Хабомаї, не отримавши крім них, як мінімум, два великих острови Південно-Курильської гряди, а саме Ітуруп і Кунашир. Будь-який політик високого рангу в Японії, який погодиться визнати суверенітет Росії над островами і прийме зазначену подачку, уподібнюється в Японії самогубцю, як мінімум, в політичному сенсі. Харакірі робити, може, і не доведеться, але довічне становище ізгоя забезпечено! Очевидно, запит на острови Ітуруп і Кунашир японці висунули як невід’ємну частину подальших переговорів.
До того ж, саме під час переговорів стало відомо, що військова співпраця Японії з США не слабшає, як сподівалася Москва, а навпаки, істотно прогресує. За даними японських ЗМІ, США і Японія досягли домовленості про надання Країні Вранішнього Сонця двох протиракетних комплексів Aegis Ashore, які будуть прикривати з повітря від можливого ракетного нападу з боку Північної Кореї. Крім того, досягнута домовленість про те, що американці істотно модернізують свою військову базу на японському острові Окінава.
В результаті, практично повністю повторилася ситуація з радянсько-японської декларації 1956 про передачу тих же островів Шикотан і Хабомаї з умовою визнання Японією суверенітету над іншими островами, що закінчилася нічим. Японці і тоді захотіли більшого, а також підписали в 1960 році з США договір, який закріпив американську військову присутність в Японії, хоча однією з умов СРСР був виведення американських військ.
Ось і не вір після цього, що історія не повторюється!
Нинішній розрахунок Японії був простий. Економіка Росії страждає від санкцій, а тому рано чи пізно Москва може сісти за стіл переговорів. Правда, далеко не факт, що так і буде. Але, схоже, в Москві своєчасно не розгадали маневр японців. Воїстину, Схід – справа тонка і неперадбачувана.