У тимчасово окупованому Маріуполі окупанти продовжують знущатися над місцевими жителями. Так, у місті, яке було зруйноване Росією і де люди у прямому сенсі помирали, зокрема, й від голоду, загарбники зібралися відкрити музей радянського ката та творця голоду у блокадному Ленінграді Андрія Жданова.
Про це розповів радник міського голови Маріуполя Петро Андрющенко. За його словами, втілення цієї ініціативи губернатора Санкт-Петербурга Олександра Бєглова є кроком до реалізації ще одного наміру окупантів: повернення Маріуполю назви на честь цього соратника Йосипа Сталіна.
“У Маріуполі хочуть відкрити музей радянського ката та автора голоду в блокадному Ленінграді – Андрія Жданова. Це мало статися рано чи пізно. Але головний цинізм в тому, що це відкриття (перший крок до повернення Маріуполю назви “Жданов”) – за ініціативи губернатора Санкт -Петербурга Беглова. Тобто керманич міста, яке майже повністю вимерло через свідомі дії Жданова, а не нацистів, просить відкрити в Маріуполі, де той народився, його музей. Все, що треба знати про експлуатацію руснею стокгольмского синдрому”, – зазначив Андрющенко.
Про безпосередню причетність Жданова до організації голоду у Ленінграді під час Другої світової війни, неодноразово заявляли російські дослідники та писали навіть кремлівські ЗМІ. Так, до голодної смерті від 600 тисяч до 1,2 млн ленінградців (за різними даними, що визнаються в РФ), призвів наказ Сталіна при відступі підрозділів Червоної армії з міста “не залишати супротивнику ані кілограма хліба, ні літра палива”.
Цей наказ і взявся виконувати Жданов. З міста, де, як свідчила доповідна записка начальника Ленінградського територіального управління державних матеріальних резервів Горчакова, напередодні війни на складах та базах зберігалися 146 тис. тонн борошна та круп, 37 тис. тонн цукру та на 195 млн рублів “інших продовольчих товарів” – вивезли буквально усе.
Якби не це, запасів на складах було би достатньо для повноцінного постачання населення та військ Ленінградського фронту протягом трьох місяців, навіть якби до міста взагалі нічого більше не завозилося. А за нормами фізіологічного виживання можна було б витримати півроку, стверджував російський дослідник Марк Солонін.
При цьому, поки ленінградці пухли з голоду та їли один одного, аби уникнути страшної смерті – партійна номенклатура на чолі зі Ждановим ні в чому собі не відмовляли.
“Незважаючи на голод, що панував у місті, Жданов, за спогадами сучасників, не збирався розділяти з жителями труднощі блокади і ні в чому собі не відмовляв; йому безпосередньо з Великої землі доставлялися продукти, у тому числі навіть млинці та фрукти”, – цитували російські ЗМІ спогади очевидців.
А шокуючі щоденники представників номенклатури з перерахуванням делікатесів, якими вони щодня себе балували, поки простим ленінградцям видавали “125 блокадних грамів хліба” на добу, вже не перший рік доступні у відкритому доступі.
І завозити продовольство для них, на відміну від ленінградців, “блокада” аж ніяк не заважала.