Гадаю, досвід України в контексті виборів мав би навчити наших громадян, що кандидатам у президенти повністю довіряти не слід. Позаяк і Янукович свого часу обіцяв "покращення вже сьогодні" і ми знаємо, до чого це призвело. Справа у тому, що кандидати часто заявляють про те, що насправді від них не залежить. Тобто, вони не можуть вплинути на об’єктивний перебіг певних процесів. І це шкідливо як для внутрішнього електорату в цих країнах так і для зовнішніх партнерів, які покладають надії на певних кандидатів.
Про це роздумує експерт Євгеній Ярошенко.
Якщо заглиблюватися в заяви кандидата в президенти США Дональда Трампа, то тут я відзначаю три характеристики його передвиборчої риторики.
По-перше, це всеохоплююча критика нинішнього президента Америки Барака Обами та кандидата у президенти Гілларі Клінтон. При чому, ця критика не дуже послідовна. Наприклад, щодо ядерної угоди з Іраном. В той час, коли американська еліта вітає таке рішення, Трамп шукає у ньому мінуси. І в той же ж час ми бачимо його ліберальні погляди щодо дій Російської Федерації.
По-друге, це відсутність чіткого бачення зовнішньої політики (за що його критикує Клінтон). Це якось дуже нелогічно: сьогодні Трамп говорить про можливість визнання законності дій Росії в українському Криму, а завтра його помічник заявляє про можливість продажу (зверніть увагу: не надання, а продажу) Україні зброї для захисту, за умови перемоги кандидата.
По-третє, він бізнесмен, який намагається дати виборцям той “продукт”, якого від нього очікують. Наприклад, його ідея відгородитися від Мексики, збудувавши кордон. Це абсолютно популістська заява, яку Трамп “продав” як бізнесмен і заробив передвиборчі бали. Сюди ж можна віднести його задекларовану ініціативу щодо надання зброї Україні. Трам просто хоче заручитися підтримкою тих американських політиків, які критикують Обаму і Клінтон за непослідовну політику щодо російсько-українського питання.
Саме тому довіряти Трампу не варто. Аналізуючи його передвиборчу кампанію, важко вималювати для себе якусь конкретну картину його майбутньої політичної діяльності, позаяк ми бачимо повну відсутність послідовних кроків.