Уряд Польщі готує цілу стратегію, щоб взяти в України найцінніше. І це не якісь міфічні поклади в надрах.
Про це заявив політолог Кирило Сазонов.
На українську територію поляки теж не претендують – люди дорослі.
Це в Росії мислять категоріями 19 століття, а тут Європа і зовсім інша логіка. Найцінніший ресурс сьогодні – люди. Працюючі люди. Ті, хто генерує якийсь прибуток, сплачує податки і внески до пенсійного фонду – найбільший капітал держави на сьогодні. У Польщі дуже добре це зрозуміли, коли на вільному європейському ринку праці працюючі поляки почали активно переміщатися в Німеччину і Великобританію. Зарплати там більші, ось головна причина.
А хто буде платити податки вдома? Хто буде відраховувати з заробленого відсоток для пенсіонерів? І тут ідеально підходить Україна. Трудові мігранти з нашої країни для Польщі не просто подарунок – порятунок. Працюють, платять податки, відрахування в пенсійний фонд і навіть не голосують на виборах – ідеальне населення. Природно, польська влада зацікавлені максимально збільшувати кількість працюючих мігрантів з України. І нерозумно звинувачувати політиків – вони дбають про інтереси своєї країни. Для цього їх і вибирали.
Отже, зараз польський уряд працює над новою соціально-міграційною політикою, яка повинна спростити процедуру українцям, які працюють в Польщі. Про це під час XI Форуму Європа-Україна заявив міністр інвестицій і розвитку Польщі Єжи Квецінскій. Згідно з новою політикою, польським фірмам буде простіше працевлаштовувати трудових мігрантів, а новий пакет пропозицій має сприяти українцям у відкритті власних фірм в Польщі. Буде створена також інформаційна система про роботу, освіту, охорону здоров’я і житло. Загалом, всі умови.
Я одну просту річ скажу. Трудова міграція, це реальність сучасного світу. Поляки їдуть до Німеччини, литовські лікарі до Великобританії, їх місце займають українці. Тому що саме працюючі люди необхідні державі як платники податку і саме вони містять держапарат, армію, поліцію і пенсіонерів. І коли наймані робітники їдуть з країни і їх ніким замінити – це великий головний біль для держави і підприємців. Але коли їдуть підприємці, це вже катастрофа для держави і розділити цю проблему ні з ким. Це, вибачте, вирок.
Поляки своїх виїхавших замінять українцями. А ми? У нашій країні реально працюючих, тобто не держслужбовців, не пенсіонерів-школярів-студентів, а тих, хто реально генерує гроші для бюджету і ПФ близько 10 мільйонів. Три поїдуть – вже криза. Поїде половина – звалиться держава. Ніякої політики, чиста економіка. П’ять мільйонів працюючих українців не потягнуть навіть пенсіонерів, про інші напрямки бюджетних витрат можна забути і при від’їзді трьох. Я старанно уникав слова «Жопа», використовуючи алегоричне криза, вирок та інше. Але це реальна жопа і пом’якшувати немає сенсу. Виїдуть працівники, поїде частина підприємців і все. Не буде пенсій, нічого очікувати армії і поліції. Тому що нікому буде за це платити. Де ж вихід?
Вихід простий і складний одночасно. Тобто його просто знайти, але складно реалізувати. Україням потрібно підвищувати кількість підприємців і, як наслідок, робочих місць. Із зарплатою вище, ніж у сусідів. Що дуже непросто, враховуючи фінансові вливання ЄС в інфраструктурні проекти східноєвропейських членів і дотації тим же польським фермерам. Фінансово ми в явно програшній позиції. Чим ми можемо взяти? Тільки умовами. Реєстрація бізнесу у нас повинна бути простішою. Податки нижчими. Адміністрування ще простішим. Кількість контролерів, перевірок і пов’язаних з цим проблем, набагато нижче, ніж в ЄС. Щоб будь-який бізнесмен, зваживши «За» і «Проти» відкривав бізнес саме в Україні, тому що тут рай в порівнянні з іншими.
Так, це важко і багатьох залишить без роботи. Але інших варіантів немає. В іншому випадку через п’ять або десять років ми перетворимося в країну студентів і пенсіонерів, яких нікому годувати. Студенти, до речі, теж швидко поїдуть, є варіанти. І рішення цієї проблеми сьогодні головне завдання для Верховної Ради і уряду. Російська агресія – серйозна загроза українській незалежності і взагалі існуванню нашої держави. Але, на жаль, не єдина.