Ми звикли вважати, що вся наша нинішня влада - перехідний етап. Ми виходили на Майдан за зміну системи політичних взаємин, мріючи про те, як олігархів, екс-комсомольців, міцних господарників і інших людей, яким йде брежнєвська шапка- «пиріжок», змінять молоді яппі європейського вигляду - як Яценюк, тільки справжні.
А в результаті маємо те, що маємо. Змінилися (частково) особи, але не змінилася система взаємовідносин між ними. Парламент – як і раніше збірна солянка з олігархічних квот. Кадрова політика як і раніше будується навколо торгів за потоки і вплив. Політична доцільність все ще вище законності. Рішення як і раніше приймаються, виходячи не з того, як краще для країни, а виходячи з того, як краще для конкретної політсили.
І не сказати, що прогресу немає. Є. Є окремі чиновники-технократи, які досягли успіху в своїх сферах, ставки відкатів різко впали, ніхто вже не стелиться перед Росією, політика стала набагато більш публічною. Всі згодні з тим, що зміни є недостатніми, просто одні вважають це природним, інші – злочинним.
Але в глибині душі ми відчуваємо себе обдуреними – чи то політиками, то чи долею. Скільки ще наше суспільство повинно проявляти героїзм, щоб політичний процес почав відповідати епосі?
І ось тут, на жаль, деякі включають мрії на непристойну гучність. І починають порівнювати якості теоретичних чарівників в блакитному вертольоті. Одні мріють про те, що прийде месія, який поламає систему, прийде з фронту (на цьому нехитрому принципі у ряду партій будувалася минула парламентська кампанія, результати її ми спостерігаємо зараз).
Серед моїх друзів є і ті, для кого стакан наших нинішніх розкладів наполовину повна, і ті, для кого він наполовину порожній.
Вся наша політична система – надбудова над нашою економічною системою. Вона при всьому бажанні не могла бути іншою. Саме тому не приходять месії. Саме тому вони і не можуть прийти.
Що потрібно політичній силі, щоб відбутися в Україні?
Їй потрібні:
– виразний меседж, з яким можна вийти до виборця (ок, це не складно);
– комунікаційний ресурс – можливість до цього виборця докричатися;
– організаційний ресурс – можливість працювати по всій країні;
– фінансовий ресурс – паливо попередніх двох.
На практиці виявляється, що їй потрібні гроші (багато, багато грошей). Якщо у тебе вистачає коштів достатньо системно їздити по вухах виборцю – рейтинг додасться навіть при слабенькому меседжі і сумнівних біографіях.
І тут ми приходимо до головного питання: а де всі ці ваші молоді і красиві месії візьмуть ці кошти?
Дзвінка тиша у відповідь на це питання – найважливіше мовчання в нашій країні. Нове покоління гряде? Та не питання. Майдан змінив суспільний діалог? О так. Є в країні розумні люди, які могли б покерувати? Припустимо.
Як вони до влади прийдуть? Структура власності на провідні медіа не змінилася. Гроші у тих же людей, можливості – теж.
Щоб змінилася країна, необхідно, щоб гроші і медіа, взяті не у олігархів, перемагали взяті у олігархів. Ускладнюємо завдання: якщо ви хочете чарівника в блакитному вертольоті, то навіть якщо Господь пошле вам чарівника, розумного, чесного, патріотичного та професійного, заправка вертольота – за ваш рахунок. Якщо його будуть заправляти інші, вибачайте, що до їхніх прохань він буде прислухатися уважніше. Без палива вертоліт не літає. Навіть у чарівника.
І це не залежить від якостей політика. Це наші правила. За ним змушені грати всі: і комсомольці, і вояки, і шахраї, і хіпстери. А ми хочемо, щоб Олігархономіка подолала людина, яка може прийти до влади тільки за рахунок олігархів. Напевно, це трохи наївно.
Не подобається? Отже, не подобаються правила, треба їх міняти. Давайте подумаємо як.