З червня 2025 року українські аграрії постануть перед новими викликами, оскільки Європейський Союз припиняє дію режиму так званого торговельного безвізу. Це рішення означає, що українські експортери втратять можливість безмитно постачати свою продукцію на ринок ЄС, як це було з початком повномасштабного вторгнення.
Зняття митних зборів та квот у 2022 році створило для України безпрецедентні можливості: частка Євросоюзу в українському агроекспорті стрімко зросла з 36% у 2021 році до понад 55% у 2022-му. Україна піднялася на 5 місце серед ключових постачальників агропродукції до ЄС, випередивши, зокрема, Аргентину та Індію. Такий успіх був зумовлений не лише безмитним доступом, а й вражаючою стійкістю українських виробників, які продовжували працювати попри війну. За оцінками Єврокомісії, у 2023 році Україна забезпечила близько 14% усього імпорту зерна до ЄС.
Особливо значними були показники зростання за окремими категоріями української продукції. Наприклад, експорт курятини збільшився більш ніж удвічі — з 84,6 тис. тонн до 171,5 тис., а поставки цукру зросли у 67 разів — з 7,4 тис. тонн до майже півмільйона тонн. Ці обсяги викликали хвилю невдоволення серед європейських фермерів, зокрема, Польща, Франція та Угорщина відкрито тиснули на Єврокомісію, оскільки їхні власні виробники зазнавали збитків.
Результатом цих протестів стало відновлення квот на 30 видів української аграрної продукції, які раніше вільно надходили до Європейського Союзу. За словами Олега Пендзина, виконавчого директора Економічного дискусійного клубу, ці квоти є досить незначними – від 1% до 3% від загального обсягу української продукції. Хоча нові обмеження є м’якшими, ніж довоєнні, вони суттєво вплинули на обсяги експорту. Наприклад, квоти на цукор вичерпуються всього за пів року.
“Крім цього, існують і вищі квоти. Однак цього недостатньо, щоб говорити про повноцінну присутність наших товарів на європейському аграрному ринку”, — зазначає експерт.
У червні на зміну режиму вільної торгівлі прийде новий виконавчий акт, який наразі перебуває на стадії узгодження. Проте вже відомо, що він не передбачає безмитного доступу для української продукції.
Скасування торговельного безвізу є не просто тимчасовими незручностями для експортерів, а реальною економічною загрозою. За підрахунками Міністерства економіки, щорічні втрати можуть сягнути близько 2,9 млрд доларів, що еквівалентно місячному обсягу всього українського експорту. Крім того, це суттєво стримає зростання ВВП — щонайменше на 1%.
За оцінками Інституту економічних досліджень та політичних консультацій (ІЕД), скасування торговельного безвізу може призвести до зниження обсягів експорту агропродукції до ЄС на 25–30% у короткостроковій перспективі. Найбільше постраждають саме малі та середні виробники, які не мають достатніх ресурсів для швидкої диверсифікації ринків збуту. Водночас, великі агрохолдинги, завдяки розвиненій логістиці та наявності контрактів у різних країнах, мають більше шансів адаптуватися до нових умов.
Особливо вразливими є виробники з високою доданою вартістю. Це насамперед ті, хто займається переробкою сільськогосподарської продукції — зокрема, виробники олії, цукру та м’ясної продукції. Оскільки саме ці категорії отримали найбільшу вигоду від безмитного режиму, повернення мит та квот відчутно вдарить саме по них.
Серед додаткових втрат — потенційне зниження зайнятості. За даними Національного інституту аграрної економіки, майже 30% робочих місць у сільській місцевості пов’язані з експортноорієнтованими підприємствами. Зменшення обсягів продажів за кордон може призвести до скорочення персоналу, особливо в західних регіонах, які традиційно орієнтовані на європейські ринки.
Згідно з даними Держстату, у 2023 році аграрний сектор забезпечив понад 52% усього товарного експорту України. У таких умовах будь-які обмеження на головному ринку збуту матимуть мультиплікативний ефект — від зменшення валютних надходжень до зростання безробіття у сільській місцевості.
Хоча Віце-прем’єрка Ольга Стефанишина й запевняє, що рішення Єврокомісії є лише “проміжним”, а ЄС залишається відкритим до переговорів, конкретних домовленостей наразі немає. “Про жодне припинення вільної торгівлі не йдеться: ринок ЄС залишається відкритим для українських товарів. Ми домовилися швидко й конструктивно працювати над досягненням довгострокового рішення”, – зазначила вона у своєму дописі на Facebook.
У відповідь на нові реалії експортери починають активний пошук альтернативних ринків збуту. Наприклад, виробники цукру вже зменшили поставки до ЄС, натомість збільшивши експорт до Туреччини. Якщо минулого року на глобальний ринок поза межами Європи припадало лише 9,5% експорту цукру, то за перші п’ять місяців цього року ця частка зросла до 17%.
Інший приклад — соняшникова олія. У 2023 році її експорт до Китаю зріс на 38%, до Індії — на 24%. Це свідчить про збереження попиту за межами ЄС, проте йдеться переважно про сировину, а не про перероблену продукцію, яка забезпечує вищу додану вартість.
Однак експерти попереджають, що логістичні виклики та геополітична нестабільність суттєво ускладнюють процес диверсифікації. За даними Центру економічних стратегій, за роки війни український експорт надмірно “регіоналізувався” — понад 80% експорту припадає на Європу. Це пов’язано не лише з економічною доцільністю, а й з обмеженим доступом до інших ринків через заблоковані порти та небезпеки на морських маршрутах.
Крім того, ринки Азії чи Африки часто не забезпечують такого рівня прибутковості, який пропонує Європа. Європейський ринок є преміальним сегментом, де українська продукція має стабільний попит. Умовно кажучи, замінити Німеччину на Єгипет — це значний крок назад для будь-якого виробника.
За словами експертів Київської школи економіки, у разі активної державної політики підтримки експортерів, потенціал диверсифікації може бути реалізований на рівні до 30% від втрат європейського ринку протягом 2–3 років. Йдеться про нішеві ринки у Південній Кореї, Індонезії, Саудівській Аравії, а також про розширення позицій на внутрішньому ринку України.
Хоча точні параметри нового торговельного режиму наразі невідомі, аналітики очікують повернення до системи квот, можливо, з більш гнучкими межами, ніж ті, що діяли до війни. Водночас не виключено, що окремі сектори отримають індивідуальні умови — наприклад, як це було з сільськогосподарськими яйцями чи металургійною продукцією.
Олександр Каленков, голова об’єднання “Укрметалургпром”, заявив, що для металургійного експорту пільги збережено ще на рік. Це створює прецедент для аграрного сектора — він також може претендувати на послаблення, якщо продемонструє стратегічне значення та дотримання стандартів ЄС.
Втім, для цього потрібна активна дипломатія та консолідація зусиль українських виробників. Олег Пензін вважає, що не можна пасивно очікувати на милість від Брюсселя, а необхідно самим ініціювати обговорення, відстоювати свою позицію через аграрні асоціації та політичні канали.
Уряду ж варто серйозно замислитися над комплексною експортною стратегією: інвестувати в розвиток логістики, активно шукати нові ринки, посилювати переробну промисловість та забезпечувати стабільність на валютному ринку, щоб уникнути додаткових потрясінь.
Важливим кроком є також підтримка малих виробників через програми компенсації логістичних витрат, здешевлення кредитів на експортні операції та посилення технічної допомоги у питаннях сертифікації.
І хоча скасування торговельного безвізу з ЄС є відчутним ударом для української економіки, це водночас стає нагодою для переосмислення нашої торговельної політики. В умовах війни та глобальної нестабільності перемогу здобувають ті, хто здатен адаптуватися швидше за інших.