Поки Туреччина оговтується після чергового теракту, Москва роздумує, чи варто миритися з Ердоганом. Про майбутнє турецько-російських відносин пише російський політолог Іван Преображенський.
Як і Європейський союз, Росія, виявляється, потребує підтримки Туреччини. Це стало зрозуміло після початку двостороннього конфлікту, який вельми серйозно ускладнив життя не тільки російським дипломатам і бізнесменам, але і звичайним мешканцям Кримського півострова, які залишилися без дешевого турецького ширвжитку. Перед Москвою стоїть питання: як помиритися й разом з тим дати зрозуміти туркам, що їхній “удар у спину” Кремль не забув?
Точки зіткнення
Не встиг Володимир Путін дати наказ вивести війська із Сирії, як Туреччина почала отримувати від Росії вельми недвозначні сигнали про те, що Москва готова до примирення. Наприклад, знову пішли чутки про можливість невдовзі відновити будівництво трубопроводу “Турецький потік”, незважаючи на те, що зараз проект вважається замороженим на невизначений термін. Окрім того, російська влада без пояснення причин відновила ліцензії тим туркомпаніям, які втратили їх настільки ж безпідставно після того, як турецькі ВПС збили російський літак.
У той же час Кремль звик працювати методом батога і пряника. Тому водночас у Москві знову заговорили про необхідність вибачень з боку Анкари за загибель російського льотчика. І це не просто порожні балачки офіційних осіб, але й очікування суспільства, що виникло в результаті кампанії в ЗМІ. Згідно з даними опитування Всеросійського центру вивчення громадської думки (ВЦИОМ), більше половини росіян ще зо два тижні тому вважали, що від розриву відносин постраждали насамперед турки. Дві третини вважали, що санкції скасовувати не треба, а три чверті – що не можна йти на компроміси, поки не буде вибачень з боку Анкари.
Втім, не варто надавати цим заявам занадто великого значення. Туреччина все одно потрібна Росії. По-перше, для того, щоб спільно тиснути на Європейський союз. По-друге, як потенційний постачальник ширвжитку, а влітку – свіжих овочів і фруктів у Крим.
Не варто забувати, що для анексованого півострова це буде перше літо без дешевої плодоовочевої продукції з півдня України. Сам Крим овочів і фруктів, якщо не брати до уваги виноград, вирощує дуже мало. Настільки мало, що поставками з Краснодара цей пролом навряд чи закриєш. А влітку кримчани, на відміну від москвичів, не звикли харчуватися “гумовими” помідорами. Гостро стоїть і політичне питання блокади півострова – турецькі пороми й чартерні рейси були чинником не тільки регіональної економіки, а й міжнародної політики.
Політична дуель
У Кремлі впевнені, що турецька сторона теж не проти знову налагодити стосунки. Війна в Сирії – це лише один бік медалі. Економічні втрати від розриву відносин з Росією позначилилися вельми відчутно: лише російських туристів до Туреччини приїжджало до 3,5 млн осіб на рік. І хоча власники приморських готелів, та й узагалі туристичні регіони – це не електорат президента Реджепа Тайіпа Ердогана (там традиційного голосують саме за його опонентів), він не може закривати очі на серйозні економічні втрати.
Але тут додається особистісний фактор. Адже йдеться не тільки про протистояння двох країн, але й про дуелі двох авторитарних політиків – Ердогана і його російського колеги Володимира Путіна. В обох рейтинг багато в чому залежить від зовнішньополітичних успіхів, обидва спираються на підтримку більшості населення і не хотіли б її втратити і, зрештою, і той, і інший намагаються не йти на жодні компроміси.
Як наслідок, об’єктивні інтереси двох країн наштовхуються на нездоланну перепону у вигляді амбіцій двох президентів. Причому деякі зарубіжні політики цьому навіть старанно підіграють. Наприклад, екс-президент Франції Ніколя Саркозі, який заявив, що Туреччині “немає місця в Євросоюзі”, а Росія – “більш європейська країна”.
Чи буде потепління?
У цих умовах чекати негайного і повного російсько-турецького примирення не доводиться. Швидше за все, мова йтиме про політику “малих справ”. Трубопровід “Турецький потік” залишиться в підвішеному стані. Спільної дипломатичної гри проти ЄС Москва та Анкара вибудовувати теж не будуть. Зате з турецького бізнесу Росія буде поступово знімати введені раніше обмеження, а у відповідь турецькі пороми, не звертаючи уваги на осуд з боку України, почнуть, до взаємної вигоди, заходити в кримські порти.
І цей поганий мир триватиме як мінімум доти, поки Ердогану і Путіну не вдасться домовитися про нову зустріч, щоб зняти всі суперечності, засновані на їхніх особистих амбіціях.
