Європейська комісія і «Газпром» прийшли до згоди на умовах, які в Москві вважають компромісними. Але насправді це капітуляція російського газового монополіста перед Європою.
«Газпром» змусили відмовитися від сировини як від енергетичної зброї, за допомогою якої Кремль десятиліттями шантажував європейців і намагався впливати на політику сусідніх країн, – пише Віталій Портников для «Радіо Свобода».
Інструментарій цього впливу добре відомий. В одних випадках місцева еліта коррумпувалась з допомогою дешевої сировини – як в Україні. В інших – з допомогою дороговизни – так відбувалося з країнами Балтії. При цьому купувати дешевший газ, який «Газпром» міг у цей же час продавати сусідам «покараних», означало порушувати контракт. Давайте згадаємо, які влаштовували скандали російські «газові генерали», коли європейці почали продавати Україні свої газові «надлишки». Так от, тепер всьому цьому приходить кінець. І не від хорошого життя. «Сланцева революція», над можливими результатами якої ще кілька років тому сміявся глава «Газпрому» Олексій Міллер, диктує свої правила. Конкуренція посилюється з кожним днем, і російському концерну важливо тепер не стільки зберегти ціну, скільки не втратити ринок.
Віра в те, що газ не є товаром, а зброєю, зіграла з російськими політиками злий жарт. Постійними конфліктами з Україною та країнами Балтії «Газпром» переконав європейців у тому, що співпраця з ним – це не бізнес, а залежність. В результаті виникла європейська політика диверсифікації поставок, яка вже зараз дає відчутні плоди. Коли в українському Криму відкрили великі газові родовища, в Москві їх майбутню розробку сприйняли як сигнал того, що Україна «зірветься з гачка». Крим анексований, родовища вкрадені разом з горезвісними «вишками Бойка», а Україна проживає зими без закупівель російського газу. Гачок виявився фальшивим.
Між тим, все могло б бути зовсім інакше. Якби Кремль не перетворив газ в політичну зброю, європейці могли б ще довго не замислюватися про пошук альтернатив. Більше того, вони могли б сприяти «Газпрому» в прокладанні нових маршрутів і збереженню клієнтури в епоху сланцевого газу. Якби з допомогою «Газпрому» Росія не намагалася перетворити Україну на енергетичну колонію, не було б ніякого реверсу, а в неанексованому Криму «Газпром» і «Нафтогаз» могли б співпрацювати й отримувати непоганий прибуток. Але це якщо газ – бізнес, а не війна.
А в російському випадку ми маємо справу саме з війною. Фірми-прокладки, непрозорі контракти, витрата мільярдів доларів на альтернативні маршрути доставки, які прокладалися лише з метою обійти Україну і виконати завдання справжнього господаря «Газпрому» – Володимира Путіна.
І ось результат – фактична відмова від всієї політики останніх десятиліть. Відмова, продиктована страхом втрати настільки необхідних російському режиму в нинішній непростій ситуації коштів. Виходить, що господар сам вистрілив собі в ногу.