Двадцять п'ять років тому багато українців вважали, що у них найбільш передова система охорони здоров'я, ось тільки трохи більше грошей їй дати - і все буде чудово. Проте, мало хто помічав жахливий стан лікарень, відсутність зарплат для медиків, погану якість лікування, відсутність в клініках найнеобхіднішого, медичні помилки, дефіцит кадрів. І кампанію проти щеплень в ЗМІ тоді ніхто і не думав підіймати.
Таку важливу медичну тему підняв Андрій Набоков, в минулому – травматолог-ортопед.
Відмінність нашої країни від цивілізованих країн полягає у тому, що у нас в Конституції закріплено тип системи охорони здоров’я. Ніхто в світі (крім радянських керівників) до такого не додумався. А радянські керівники напевно думали, що саме так вони захистять права трудящих. Насправді ж вони заклали соціальну бомбу під все суспільство.
Соціальна система охорони здоров’я – це такий тип охорони здоров’я, при якій держава збирає гроші з усіх громадян і потім цими коштами фінансує медичні послуги теж для всіх громадян. Можна робити це відкрито і прозоро, коли всі бачать, скільки у них взяли і скільки витратили на медицину. А можна робити це приховано. СРСР вважав за краще саме другий спосіб.
Крім принципової непрозорості, така система має інший страшний недолік – вона вкрай чутлива до загального стану національної економіки. При відсутності недержавного сектора медпослуг, вся медицина в країні є функцією поточного стану державних фінансів. Ніякого запасу міцності “на чорний день” така система не має.
В умовах стагнації економіки концептуальні прорахунки майже столітньої давності непристойно вилізли назовні – “система Семашко” не вміє маневрувати, у неї взагалі немає запасу власної міцності (крім запасу мотивації і нервів медперсоналу), у неї немає навіть інструментів для того, щоб вчасно діагностувати свої проблеми .
В таких обставинах життєво необхідно швидко змінити тип охорони здоров’я, допустивши створення кілька різних за способом фінансування секторів охорони здоров’я, які будуть набагато менше залежати від загального стану державних фінансів. Питання стану охорони здоров’я стрімко перетворився на питання виживання нації.
Так як повинна виглядати нова система охорони здоров’я для України?
Варіантів може бути декілька, але деякі речі потрібно розуміти безумовно:
1) Медицина – це наука. Науку не можна “реформувати”, тому держава потрібно гнати в шию, як тільки воно намагається втручатися у відносини лікаря і пацієнта. Реформування підлягає тільки система охорони здоров’я (тобто, соціально-економічна надбудова над медициною).
2) Нам потрібна нова система медичного права. Не можна будувати нову охорону здоров’я на правових засадах столітньої давності.
3) Основа будь-якої реформи – кадри і гроші. Не буває реформування без нових кадрів, так само, як не буває і “безкоштовних” реформ.
4) Перед запуском будь-якої структурної реформи потрібно створити ефективну систему збору правдивої медичної статистики. Жодна реформа неможлива без інформації про об’єкт реформування. До речі, ми не знаємо навіть реальної чисельності населення в країні. Як же ми обчислюємо медичні показники?
І, нарешті, потрібно припинити крики “Давайте вже щось робити!”. Не можна робити “щось”, особливо в медицині. Тут ви або точно знаєте, що ви робите, або ви своїм незнанням вбиваєте пацієнта.