Внаслідок повномасштабної війни Україна зазнала потужного демографічного удару і в перспективі проблеми можуть тільки збільшуватися. Нове дослідження КМІС виявило задоволеність життям українських біженців за кордоном, умови їхнього повернення в Україну та бажання отримати паспорт іншої країни.
Нещодавно 7% респондентів Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) зізналися, що вже мають громадянство іншої країни, а кожний восьмий подав документи та чекає на рішення. 45% опитаних кажуть, що хоча і не подавали документи, але загалом хотіли би отримати громадянство іншої країни. Не подавали на громадянство та не планують цього робити лише третина респондентів.
Більшість українських біженців у Німеччині, Польщі та Чехії (66%) найімовірніше або повністю задоволені своїми нинішніми умовами проживання в новій країні. З них повністю задоволені 28%, а 38% є найімовірніше, задоволеними. Незадоволений умовами життя кожен четвертий (26%).
Такі результати показало опитування КМІС, що було проведене наприкінці квітня 2024-го на замовлення громадської організації Центр стратегічних комунікацій “Форум”. Методом онлайн-інтерв’ю було опитано 801 респондента (дорослі громадяни у віці 18 років і старше), що виїхали з України після 24 лютого 2022 року і наразі мешкають у Німеччині, Польщі та Чехії.
“Формально за звичайних обставин теоретична статистична похибка такої вибірки з імовірністю 0,95 не перевищувала 3,5%, — запевняють автори опитування. — Водночас потрібно враховувати відсутність надійних статистичних даних про кількість і розселення українських біженців, відсутність даних про їх статево-вікову структуру, вкорінення окремих українських біженців і, як наслідок, менший інтерес до участі в українських опитуваннях”.
Зазначені чинники впливають на похибку, тому фактична похибка буде дещо вищою. Водночас аналітики КМІС вважають, що отримані результати все одно зберігають значну репрезентативність та дають змогу аналізувати суспільні настрої українських біженців.
Серед респондентів КМІС 7% стверджують, що вони вже мають громадянство іншої країни, а ще 12% подали документи та чекають на рішення. 45% опитуваних хоч і не подавали документи, але загалом хотіли б отримати громадянство іншої країни. Лише третина (34%) відповіли, що не подавали на громадянство та не планують цього робити.
Серед респондентів КМІС 7% вже мають громадянство іншої країни, 12% подали документи та чекають на рішення, а 45% опитуваних хоч і не подавали документи, загалом хотіли б отримати громадянство іншої країни
“Взагалі вважається, що не хотіти повертатися додому — це соціально несхвалювана поведінка, проте українське суспільство наразі настільки роздратоване та виснажене, що насправді в нас не схвалюються будь-які дії, — каже батько чотирьох неповнолітніх дітей Михайло, який рік назад повернувся до Києва. — Ми рік прожили у Польщі і минулого літа ухвалили рішення повернутися в Україну. Жоден з моїх друзів та знайомих не зрозумів цей крок. Максимум, у що могли повірити, то це в те, що в мене не склалося в Польщі з роботою, тому ми й повернулися. Проте з роботою в мене було все добре, і єдина причина, через яку ми повернулися, — це діти”.
Це здається дуже дивним: у той час, як більшість заради дітей виїжджають з України, є люди, які заради дітей повертаються. Чи немає в цьому парадоксу?
“Річ у тім, що старша донька минулого року мала вступати до вишу, молодша мала піти в перший клас, а середні діти рік вчилися на дві країни, — пояснює Михайло. — І я зрозумів, що настав час визначитися, яке майбутнє ми обираємо для своїх дітей — українське чи польське. За рік діти майже асимілювалися в новому середовищі, і, якщо ми обирали повертатися, то “зараз або ніколи”. Це було дуже складне рішення, але ми з дружиною вирішили, що хочемо, щоб наші діти жили в Україні”.
Тамара, яка вже третій рік живе в Естонії, каже, що її бажання щодо країни проживання не змінюються вже років 10.
“Я завжди мріяла жити на дві країни — пів року в Україні, пів року — у Європі, — зізнається жінка. — Дистанційна робота та безвіз дають змогу це зробити. До війни я пробувала жити по два–три місяці у різних країнах, але щоразу відчувала “щось не те” та не могла визначитися. Два роки в Естонії зробили цю країну для мене рідною. Після війни я житиму так, як мріяла до війни: пів року в Україні, пів року — в Естонії”.
Ймовірно повернутися в Україну може половина респондентів, але це є оптимістичним сценарієм за поточних умов
Водночас Світлана, яка живе в Німеччині, каже, що поїде додому, як тільки перестане отримувати допомогу від країни. “Допомога та медична страховка — ось дві речі, що тримають мене в Німеччині, адже на початку війни я втратила роботу та в мене діагностували тяжке захворювання. Зараз лікування добігає кінця, тож, можливо, я повернуся додому навіть до закінчення війни”.
Одне з актуальних питань, яке не втомлюються обговорювати аналітики та експерти, — яка частка українських біженців зрештою повернеться в Україну. Зрозуміло, що поки тривають масштабні воєнні дії, будь-які оцінки є орієнтовними, але все ж таки ці оцінки є.
Відповіді респондентів ЦЕС щодо планів повернутися в Україну розподілилися так:
Хоча, за цими даними ЦЕС, 52,5% біженців, які натепер перебувають за кордоном, планують повернутися до України, самі аналітики не впевнені, що всі вони насправді повернуться. Що довше триватиме війна, то більше українців адаптуються до життя за кордоном, кажуть експерти. Крім цього, деякі з опитаних ЦЕС (14,7%) зауважили, що перспективи для їхніх дітей є кращими за кордоном.
52,5% біженців, які натепер перебувають за кордоном, планують повернутися до України
Аналітики КМІС також проаналізували відповіді своїх респондентів та прийшли до аналогічного висновку: ймовірно повернутися в Україну може половина респондентів. Проте, так само як і колеги, експерти зауважили, що зазначена оцінка, найімовірніше, є оптимістичним сценарієм у поточних умовах.
“Ми всі маємо бути зацікавлені, щоб якнайбільше наших громадян повернулися в Україну після вимушеного від’їзду за кордон, — прокоментував результати дослідження виконавчий директор КМІС Антон Грушецький. — Попередні опитування КМІС показували, що абсолютна більшість тих, хто зараз проживає в Україні, нормально ставиться до українських біженців, які легально покинули Україну, хоча на тлі зростання психологічної напруженості і втоми можуть посилитися тенденції до критичного ставлення“.
Щоб сприяти поверненню громадян та запобігти подальшій міграції, Україна має вирішувати три проблеми, які є дуже важливими, вважає президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник. По-перше, це робота — не як фізична зайнятість, а як можливість заробляти гідні гроші. По-друге, це житло, бо якщо воно знищене, людям немає де жити, і вони обирають, де починати життя з чистого аркушу. По-третє, це інфраструктура, до якої, зокрема, входить і система освіти.
Прогнози експерта невтішні: на його думку, після закінчення війни з-за кордону не повернуться 60–70% українських біженців. Ба більше, коли відкриються кордони, посилиться трудова міграція, чоловіки поїдуть до жінок та дітей.
“Вже зараз уряд має готувати нову міграційну стратегію нашої країни, — вважає Воскобойник. — Йдеться про створення гідних робочих місць, а також про нові програми активного залучення трудових мігрантів та талановитих фахівців з інших країн. Без цього відбудови країни просто не буде — на першому місці мають бути люди”.
Економіст Андрій Мартинюк погоджується: щоб люди дійсно хотіли повертатися додому, потрібно відбудовувати постраждалі регіони, відновлювати житло, створювати робочі місця та розвивати економіку.
Василь Воскобойник: вже зараз уряд має готувати нову міграційну стратегію нашої країни
Ключові рекомендації для заохочення українців повертатися надали в ЦЕС. До них увійшли:
Зрозуміло, що повністю весь алгоритм дій навряд чи може бути реалізований, але багато що Україні під силу зробити у партнерстві з урядами країн ЄС, США і Канади. Проте є ще одне питання, яке поки не має відповіді, а саме — чи будуть самі країни, де зараз перебуває більшість українських біженців, сприяти їхньому поверненню, або ж для економіки ЄС кращим варіантом буде сприяти повній асиміляції мігрантів з України задля збереження трудового ресурсу та нарощування свого ВВП.