Вчені пояснили отримані раніше радіолокаційні сигнали на Марсі і знайшли можливу помилку.
Вчені, які опублікували дослідження в журналі Science Advances, пояснюють отримані кілька років тому дані про те, що під крижаною шапкою Марса на південному полюсі розташоване озеро з рідкої води, неправильною інтерпретацією сигналів, інформує ФОКУС.
Марсоходи, які працюють на поверхні Марса, надали вченим багато доказів того, що на поверхні Червоної планети в далекому минулому перебувала вода в рідкому вигляді. За допомогою радара орбітального апарату Mars Express, який може виявити прихований під поверхнею Марса водяний лід і потенційні резервуари з рідкої води, ще 6 років тому вчені зробили важливе відкриття. Вони оголосили, що виявили озеро під крижаною шапкою на південному полюсі планети. Якщо там є рідка вода, то значить може існувати і мікробне життя, припустили тоді вчені.
Але автори нового дослідження вважають, що насправді ніякого озера там немає, хоча й не виключають можливості існування рідкої води на Марсі взагалі. Але автори скептично налаштовані і припускають, що найімовірніше історія рідкої води на Марсі давно вже закінчилася.
Учені пояснюють отримані радаром орбітального апарату сигнали з-під поверхні Марса більш просто. Вони вважають, що невеликі зміни в шарах водяного льоду можуть викликати сильну інтерференцію між радіолокаційними хвилями. Вона може викликати відбиття, інтенсивність і мінливість яких відповідає сигналам імовірно рідкої води, як показує моделювання.
Хоча подібні радіолокаційні сигнали можуть показати наявність озера з рідкої води під льодом на Землі, умови температури і тиску на Марсі сильно відрізняються від земних, кажуть учені. Тому такі радіолокаційні сигнали на Марсі можуть бути створені і за відсутності рідкої води. Виходячи з цього автори вважають, що минулі дані були неправильно інтерпретовані.
За словами вчених, минулі дані ґрунтувалися тільки на умовах, які, як відомо, існують на полюсах Марса, зі зміною складу і відстані між шарами льоду так, як можна було б очікувати на відстані десятків або сотень кілометрів.
Ці зміни іноді давали яскраві сигнали, які відповідали спостереженням на кожній із трьох частот, які використовує радар орбітального апарата. Ймовірно, радіолокаційні хвилі, що відбиваються від шарів льоду, розташованих занадто близько, могли об’єднуватися, що створювало радіолокаційні перешкоди, і це призвело до неправильного тлумачення даних.