Держспецзв'язку розробила законопроект про реєстрацію мобільних засобів зв'язку та SIM-карток. Ідеться про обов'язкову реєстрацію абонентів мобільного зв'язку, їхніх номерів та SIM-карток, а також телефонів, планшетів, смартфонів та інших таких пристроїв за їхнім міжнародним класифікатором, IMEI-кодом.
Законопроект про внесення змін до законів «Про телекомунікації» та «Про радіочастотний ресурс» розроблено на виконання протокольного доручення комітету з кібербезпеки РНБО. Документ, підтриманий Національною комісією регулювання у сфері зв’язку та інформатизації (НКРСЗІ), підтримав ініціативу щодо введення ідентифікації всіх абонентів мобільного зв’язку. Він стосується найбільш численних користувачів pre-paid (передплаченого) зв’язку, оскільки контрактники й так реєструються на свої персональні дані.
Ініціатори законопроекту стверджують, що введення запропонованих заходів різко підвищить ефективність боротьби з кіберзлочинами, економічними злочинами в банківській сфері та з терористичними загрозами, дасть змогу скоротити «мобільне шахрайство» та злочини в банківській сфері, сприятиме веденню бізнесу в умовах «цифрової економіки».
Чиновники стверджують, що реєстрація за паспортами мобільних засобів зв’язку та SIM-карток збільшить рівень національної безпеки та оборони країни, дозволить запобігати кіберзагрозам, зокрема кібератакам на критично важливі об’єкти та системи. Крім того, на думку авторів нормативу, реєстрація телефонів, смартфонів та інших пристроїв скоротить кількість їхніх крадіжок.
Зареєструватися повинні будуть не тільки нові, а й наявні абоненти. Щоправда, у нормативі нічого не йдеться про наслідки, які настануть, якщо чинний абонент не зареєструється. До того ж термін реєстрації встановлюється занадто короткий. Спочатку ініціатори нововведень пропонували цей термін встановити в розмірі трьох місяців, однак зрештою збільшили його до шести, хоча й це дуже мало, і технічно вкластися в цей термін неможливо.
Пропоновані новації викликають різке неприйняття в операторів мобільного зв’язку. Головним каменем спотикання є насамперед терміни перереєстрації абонентів pre-paid.
Наприклад, у прес-службі мобільного оператора Vodafone, який має майже 21 млн абонентів, стверджують, що для перереєстрації знадобиться щонайменше один рік, а краще два. Приблизно те саме говорять у компанії Київстар, що обслуговує понад 23 млн абонентів. В обох компаніях наголошують: виникає величезний ризик того, що більшість абонентів не встигнуть зареєструватися, і вони залишаться без зв’язку. Особливо постраждають абоненти з невеликих населених пунктів, у яких немає представництв компаній – операторів мобільного зв’язку.
Основною причиною називають те, що історично ринок мобільного зв’язку в Україні розвивався шляхом нарощування pre-paid, і таких абонентів тепер дуже багато. Операторам, заявляють у компаніях, теж знадобиться тривалий перехідний період, щоб перебудувати систему продажів.
Усе це, на думку операторів, може викликати незадоволення громадян, призвести до порушення прав добросовісних абонентів, які користуються передплаченими послугами.
Від себе додамо, що істотних збитків зазнають самі оператори, що і є головною причиною їхнього занепокоєння та невдоволення. Адже багато власників мають кілька номерів, проте під час реєстрації більшість абонентів може відмовитися від додаткових номерів. Крім того, тяганина з реєстрацією, створенням та обслуговуванням баз даних, підтримкою режиму зберігання персональних даних тощо спричинить додаткові витрати та клопіт. До того ж очевидно, що держава всі ці витрати та клопоти хоче «повісити» саме на операторів мобільного зв’язку, тим більше що власних коштів у держави на це просто немає.
Власне, наявність такого потужного «антилобі» дає надію, що ідея з реєстрацією мобілок та SIM-карток провалиться. Цей той рідкісний випадок, коли інтереси великого капіталу збігаються з інтересами мільйонів звичайних громадян.
Це вже не перша спроба ввести контроль над користувачами мобільного зв’язку. Уперше Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації запропонувала тотальну реєстрацію мобілок ще «у царювання» Януковича, 2012 року. Мотивували це приблизно так само, як і зараз, тобто протидією крадіжкам, тероризму, шахрайству та економічним злочинам. Однак тоді Рада не пішла на це, очевидно, через ті ж самі інтереси мобільних операторів, а також тому, що дуже багатьом представникам верхівки та їхньої обслуги є вигідною наявність анонімних телефонів.
Остання спроба ввести реєстрацію мобільних телефонів та SIM-карток була у 2015 р. Мотивація була та сама, що й раніше, але з поправкою на війну, агресію, потребу захищати «священні рубежі інформаційного кіберпростору» тощо. Нинішня спроба є фактично повторенням попередньої.
Апеляція до досвіду інших країн, у яких мобільні телефони та SIM-картки реєструють, також викликає подив, адже досвід цей є досить неоднозначним. Така реєстрація є приблизно у 80 країнах світу. Характерним є приклад Мексики, де через декілька років після введення обов’язкової реєстрації від неї відмовилися, бо кількість крадіжок мобільних телефонів після цього тільки зросла. Практика реєстрації є в деяких пострадянських країнах, наприклад, у Білорусі та Грузії.
Найпоказовішим є, мабуть, приклад Росії. Реєстрацію мобільних телефонів та SIM-карток там ввели ще 2005 року. Проте, незважаючи на суворість моралі й одвічні виправдання боротьбою з тероризмом, SIM-картку в Росії можна купити мало не в підворітті. Щось підказує, що, в разі введення реєстрації в Україні, нас очікує саме російський сценарій.
Як і будь-яка заборона, реєстрація мобільних телефонів та SIM-карток відкриває широкі можливості для зловживань і корупції.
Передусім буде однозначно спровокована реєстрація апаратів і SIM-карток на підставних осіб за аналогією з реєстрацією фірм на підставних засновників і директорів. Власне, саме це і відбувається в Росії.
Виникає й маса проблем до зв’язку із збереженням баз даних, особливо з огляду на воєнний час. У те, що дані не «зливатимуть», не надто віриться в країні, де все продається і купується, але ж відомо, що через брак спеціальних захищених засобів зв’язку, якими держава не в змозі забезпечити армію хоча б у районі бойових дій, бійці на Донбасі часто змушені спілкуватися мобільними телефонами. А тут, як на замовлення агресора, збираються бази даних на абонентів, і можна не сумніватися, що її «зіллють» ворогові. Хтось про це подумав, чи це, навпаки, зроблено навмисно з підривними цілями?
Що ж до запобігання злодійству, то навряд чи в разі крадіжки мобільних телефонів поліція в нинішніх умовах ганятиметься за злодіями. У нас резонансні вбивства не розкривають, що вже про мобілки говорити.
Водночас якщо телефон украли і з цього телефону скоєно протиправні діяння, то в офіційного власника, на якого він зареєстрований, можуть виникнути великі проблеми, якщо він вчасно не заявив про зникнення або заявив, але оператори-реєстратори не здійснили необхідні дії, наприклад, не заблокували телефон. Це як у випадку з викраденої машиною, на якій скоєно злочин, коли власник мусить доводити, що він «не при справах». Адже ніж шукати реальних злочинців, завжди простіше «повісити» справу на добропорядного власника, на якого зареєстровано пристрій!
Що ж до можливості тотального контролю з метою утримання влади під приводом зовнішньої агресії – а саме таку мету ставлять, незважаючи на правильні гасла авторів цієї новації, – то, як показано на прикладі Росії, з цього навряд чи щось вийде.
Навіть в уряді є негативні думки щодо запропонованої новації. Наприклад, міністр юстиції Павло Петренко висловив через ЗМІ думку про те, що ця ініціатива не знайде підтримки у Верховній Раді, є неактуальною, а також викличе в суспільстві додаткове й нікому не потрібне загострення.