За підсумками вересневого саміту G20 у Ханчжоу влада Китаю дала згоду на здійснення міжнародного контролю наявності надлишкових сталеплавильних потужностей у країні та процесу їхнього виведення з експлуатації. Є всі підстави вважати, що їхнє скорочення виявиться формальним і ніяк не вплине на обсяги виробництва.
Наприкінці осені офіційний представник Міністерства промисловості та інформаційних технологій Китайської Народної Республіки (КНР) Хуан Лібін повідомив про те, що за підсумками III кварталу план зі скорочення виробничих потужностей у вуглевидобувній та сталеливарній галузях країни у 2016 р. виконано на 80%. Він наголосив, що, оскільки внаслідок зростання цін на залізорудну сировину та металопродукцію на світовому ринку більшість китайських металургійних компаній і далі нарощують обсяги виробництва, за підсумками року на 100% цей план напевно не буде виконаний.
Вимушена згода
Нагадаємо, що 2012 р. світ вступив у чергову фазу глобального перевиробництва металопродукції. Однією з головних його причин стало те, що можливості внутрішнього ринку Китаю для поглинання зростаючих обсягів продукції місцевих металургійних компаній були вичерпані, а тому – обсяги її постачання на ринки інших країн істотно зросли.
Це спричинило значне зниження цін на сталь майже на всіх регіональних ринках, що вкрай обмежило конкурентні можливості місцевих виробників. У результаті влада відповідних країн відновила критику протекціоністської політики уряду КНР щодо сталеливарної галузі власної країни, яка поступово привела до поставлення питання про її обмеження або навіть припинення.
Уже в травні 2016 р. на саміті G7 у японському Ісе-Сіма проблему світового перевиробництва металопродукції було порушено, однак ще – у гранично загальній формі. Йшлося про давно назрілу потребу скорочення надлишкових сталеплавильних потужностей у всьому світі. Справді, згідно з даними, оприлюдненими вже у вересні на саміті G20 у китайському Ханчжоу, на цей час загальний обсяг надлишкових сталеплавильних потужностей у світі досяг 700-800 млн тонн. Однак ще в травні лідери G7 у підсумковому комюніке лише заявили про наміри діяти в напрямку усунення причин глобального перевиробництва сталі.
І, нарешті, на вересневому саміті в Ханчжоу проблема була максимально конкретизована. Ішлося вже як про скорочення надлишкових сталеплавильних потужностей у всьому світі взагалі, так і про їхню ліквідацію в Китаї зокрема. «Одним із головних завдань саміту G20 є вироблення способів вирішення проблем, що накопичилися у світовій сталеливарній промисловості. Так, наприклад, протягом останніх кількох років металургійний комплекс Європи був змушений скоротити десятки тисяч робочих місць, перш за все – через недобросовісну конкуренцію з боку китайських метвиробників. Тому першочерговим способом відновлення балансу попиту та пропозиції на світовому ринку металопродукції могло б стати встановлення механізму контролю наявності надлишкових потужностей у сталеливарній галузі КНР, а також – усунення причин їхньої появи. А отже, потрібно домогтися згоди влади Китаю на проведення постійного моніторингу в цій галузі», – заявив напередодні саміту голова Європейської комісії (ЄК) Жан-Клод Юнкер.
У підсумку після проведених під час саміту переговорів президента США Барака Обами та голови КНР Сі Цзяньпіна оприлюднено спільну заяву голів двох країн, у якій китайська сторона висловила схвалення щодо створення Глобального форуму з надмірних потужностей у металургії, покликаного забезпечити контроль процесу їхнього скорочення за активної участі країн – членів G20 і зацікавлених країн – членів Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). Отже, влада КНР ніби дала згоду на здійснення міжнародного контролю наявності надлишкових потужностей у сталеливарній галузі країни та процесу їхнього виведення з експлуатації.
Помітне скорочення
Основною проблемою в реалізації глобальної стратегії зі скорочення надлишкових сталеплавильних потужностей у світі є те, що в її кінцевих результатах зацікавлені всі країни-метвиробники, проте вживати відповідних заходів особливо не прагне жодна з них. Тому, як припускають експерти, план G20 якщо і буде виконаний, то тільки частково.
«У держав Великої двадцятки досить мотивів для виведення з експлуатації надлишкових сталеплавильних потужностей, а також інструментів впливу на цей процес. Зараз через перевиробництво металопродукції багато підприємств працюють на межі рентабельності або зовсім у збиток. Однак для кожної з країн G20 металургія є важливим сектором економіки з погляду податкових і валютних надходжень до бюджету, кількості робочих місць та ін. Тому, зрештою, рішення щодо обмеження обсягів виробничих потужностей влада відповідних країн ухвалюватиме не так з огляду на певні міжнародні домовленості, як з огляду на внутрішню ситуацію та загальнодержавні інтереси», – зазначає генеральний директор ПАТ «Запоріжсталь» Ростислав Шурма.
Зі свого боку, голова Комітету ОЕСР зі сталі Рісабуро Незу прогнозує, що, зокрема, країни, які розвиваються, не тільки не стануть неухильно дотримуватися плану G20, а, навпаки, всіляко опиратимуться його втіленню. «Реалізація стратегії скорочення надлишкових сталеплавильних потужностей у світі може бути підірвана тим, що влада країн, які розвиваються, знаходитиме всілякі способи обійти вимоги скоротити державні субсидії або скасувати будь-які інші форми підтримки місцевих металовиробників», – вважає він.
Хай там що, але зараз Китай, принаймні формально, рухається швидше в руслі плану G20, ніж навпаки. За даними Китайської асоціації чавуну і сталі (CISA), у 2015 р. через скорочення попиту на металопродукцію на світовому ринку понад 50% металургійних підприємств Китаю виявилися нерентабельними і закінчили рік із сукупним збитком у розмірі 64,53 млрд юанів, або $9,78 млрд.
Перш за все з цієї причини в лютому влада КНР затвердила план, відповідно до якого у 2016-2020 рр. у сталеливарній і вуглевидобувній галузях країни мають скоротити 1,8 млн осіб, що може призвести до зменшення щорічного обсягу видобутку вугілля на 500 млн тонн, а обсягу виробництва сталі – на 150 млн тонн. У червні Національна комісія з розвитку і реформ Китаю пояснила, що згідно з цим планом у 2016 р. обсяг виробництва сталі в країні має бути зменшено на 45 млн тонн.
Ще за підсумками січня-липня він був виконаний лише незначною мірою. Так, наприклад, протягом року в провінції Хебей, частка якої в загальному обсязі виробництва сталі в Китаї становить приблизно 25%, обсяг скорочення надлишкових сталеплавильних потужностей мав досягти 31 млн тонн. Однак на початку II півріччя в цьому регіоні було закрито тільки 6 застарілих металургійних заводів із сукупним обсягом виробництва 3,18 млн т. Утім, до кінця вересня ситуація радикально змінилася – загальний обсяг виконання річного плану в країні досяг 80%.
Проте самі по собі результати вересневого саміту G20 навряд чи вплинуть на перебіг процесу скорочення сталеплавильних потужностей у КНР. «З одного боку, за підсумками саміту влада Китаю взяла на себе той самий обсяг зобов’язань, який був визначений їхнім внутрішньополітичним рішенням раніше, – протягом 5 років вивести з експлуатації металургійні потужності в обсязі 150 млн тонн. А з іншого, що завдання створеного Глобального форуму поки що мають декларативний характер і не наповнені конкретним змістом, який би дав змогу оцінити ступінь можливої ефективності цього інструменту», – наголошує аналітик ІК Concorde Capital Роман Тополюк.
Отже, якщо Китай і скорочуватиме обсяги виробничих потужностей у металургійній галузі, то, найпевніше, під впливом внутрішніх чинників, ніж – зовнішніх. «Одним із головних зовнішніх стимулів для виведення з експлуатації певної частини сталеплавильних потужностей може стати загроза втрати статусу країни з ринковою економікою в рамках Світової організації торгівлі (СОТ). Однак, наскільки це можливо, китайські металургійні компанії прагнутимуть залишатися на ринку будь-якими способами», – пояснює Тополюк.
А загалом, як вважає Ростислав Шурма, єдиною внутрішньою підставою для дійсно істотного скорочення виробничих потужностей у сталеливарній галузі КНР могла б стати реалізація прийнятої владою країни програми реформ, яка передбачає перехід від інвестиційно-експортної моделі економіки до споживчої. «Однак якщо зміни економічної моделі не відбудеться, Китай зробить усе для того, щоб зберегти максимальний обсяг металургійних потужностей, незважаючи на будь-який міжнародний тиск», – підсумовує він.
Зростання експорту
Хай там що, однак останні дані про темпи зростання китайської економіки, на думку деяких експертів, указують на те, що скорочення надлишкових сталеплавильних потужностей у країні вже подіяло. Нагадаємо, згідно з планом економічного розвитку КНР, у 2016 р. обсяг валового внутрішнього продукту (ВВП) Китаю мав зрости на 6,5-7%. Згідно з даними Державного статистичного управління КНР, за підсумками III кварталу він збільшився на 6,7%.
«Це означає, що заходи уряду Китаю щодо обмеження обсягів виробництва в металургії виявилися досить ефективними для того, щоб спричинити відчутне зростання цін на металопродукцію», – вважає директор з управління активами ІК Ample Capital Алекс Вонг.
Інші аналітики дотримуються прямо протилежного погляду. «Поки що споживання металопродукції всередині країни скорочується, і китайські металургійні компанії, як і раніше, прагнуть компенсувати зменшення обсягів її реалізації на внутрішньому ринку збільшенням обсягів її експорту. Більш того, згідно з прогнозами, обсяги постачання китайської сталі на зовнішні ринки до кінця цього року тільки зростатимуть. І це свідчить про те, що декларований владою Китаю курс на зменшення обсягів виробництва в сталеливарній галузі насправді результатів не дає», – констатує пан Тополюк.
Цю думку поділяє аналітик ДП «Укрпромзовнішекспертиза» Олег Гнітецький. «Незважаючи на хвилю антидемпінгових розслідувань щодо експорту китайської металопродукції, ініційованих цього року, обсяги її постачання на зовнішні ринки в I півріччі, порівняно з аналогічним періодом 2015 р., зросли на 8,6%, до 67,57 млн т. І зараз є всі підстави вважати, що й за підсумками року вони збільшаться, оновивши тогорічний рекорд у 112,4 млн т. Отже, об’єктивних передумов до того, що співвідношення попиту та пропозиції на ринку сталі виявиться збалансованішим, а кон’юнктура поліпшиться, немає. І підсумки вересневого саміту G20 не стануть вирішальним чинником у зміні цієї ситуації», – пояснює він.
Загалом сукупна виробнича потужність китайської металургії становить 1,2 млрд тонн, зараз щорічний обсяг виплавки сталі в Китаї перевищує 800 млн тонн. «І це означає, що в дійсності процес так званого скорочення надлишкових сталеплавильних потужностей у КНР зводиться до виведення з експлуатації неефективних або непрацюючих підприємств та спорудження замість них сучасних нових. Отже, формально влада виконує вимогу ліквідації потужностей, але реально на обсяги виробництва металопродукції це не впливає», – підсумовує він.
Автор: Олена Герасимова